Під фізичним станом розуміють сукупність морфофункціональних показників, які свідчать про рівень фізичної працездатності, фізичного розвитку й фізичної підготовленості людини [1].
У зарубіжній літературі з питань кондиційного тренування поняття "фізичний стан" вживається як синонім поняття "фізична кондиція".
Термін "рекреація" являє собою сукупність етимологічних значень: "rесrеаtiо" (лат.) — відновлення, "гесгеаtіоn" (франц.) - розвага, відпочинок. У визначенні рекреації сукупність етимологічних значень терміна достатньо повно розкриває сутність явища, процесу.
Фізична рекреація як один із компонентів фізичної культури являє собою процес використання фізичних вправ, ігор, а також природних сил середовища з метою активного відпочинку, розваги, отримання задоволення, насолоди від занять фізичними вправами. Основні характеристики рекреації:
- проведення заходів у вільний час;
- добровільність участі;
- задоволення від участі;
- соціальна користь;
Рекреація розв'язує такі завдання:
- зміцнення здоров'я (фізичного, психічного, соціального),
- протидія стресам;
- самовираження особистості;
- розвиток творчого підходу в організації дозвілля;
- збагачення життя людини та суспільства в цілому.
Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізичної культури нерозривно пов’язаний з підвищеною фізичною активністю, посиленням функції опорно-рухового апарата, активізації обміну речовин.
1.3 Використання фізичної реабілітації в галузі лікувальної фізичної культури (ЛФК) при різних захворюваннях систем та органів людини
Лікувальна фізкультура – один з найбільш біологічно обгрунтованих методів лікування. Це перш за все терапія регуляторних механізмів, яка використовує найадекватніші біологічні шляхи мобілізації власних пристосувальних, захисних і компенсаторних властивостей організму для ліквідації патологічного процесу.
Під час виконання фізичних вправ посилюється кровообіг і до працюючих м’язів поступає більша кількість крові, і відповідно більше живих речовин і кисень.
При систематичному виконанні фізичних вправ м’язи зміцнюються, їх потужність і працездатність ростуть, а це сприяє здійсненню завдання відновлювальної і коректуючої терапії при порушеннях в організмі.
Лікувальна фізкультура в комплексному лікуванні різних захворювань по праву займає все більше місця, особливо при захворюванні невриту лицьового нерва. Цілеспрямовані і дозовані, структурно оформлені рухи служать також вельми ефектним засобом реабілітації при різних захворюваннях.
Досягнення біології, динамічної анатомії, фізіології, біофізики, біомеханіка з одного боку і клінічної медицини – з іншого дозволила підійти до глибокого розуміння неврологічного значення засобів ЛФК і теоретично обгрунтувати їх зстосування при різних хворобах. На базі сучасних фізіологічних, біомеханічних і клінічних концепцій створені теоретичні основи ЛФК, систематизовані фізичні вправи і певні методичні положення до їх застосування.
Таким чином, створені потрібні передумови для методичних розробок
окремих питань в галузі практичного застосування лікувальної фізкультури.
Лікувальна фізкультура з метою підтримки зору включає загально розвиваючі і спеціальні вправи,а також рухові ігри.
Лікувальна дія фізичних вправ при захворюваннях дихального апарату
грунтується перш за все на можливості довільної регуляції глибини і частоти дихання, його затримки і форсування.
За допомогою спеціальних статистичних і динамічних вправ можна перекладати поверхневе дихання на глибше, продовжувати або скорочувати фази вдихання і видихання, покращувати ритм дихання, збільшувати вентиляцію легенів. Заняття лікувальною гімнастикою при раціональному поєднанні загальнозміцнюючих фізичних вправ із спеціальними дихальними вправами і різними фазами дихання підсилюють лімфо-і, кровообіг в легенях і цим сприяють швидкому і повнішому розсмоктуванню інфільтратів і ексудатів в легенях і в плевральній порожнині, попередженню утворення в ній спайок і інших утворень. Включення лікувальної гімнастики в комплексне лікування гострих захворювань органів дихання значно збільшує його ефектність і зберігає у хворих в подальшому працездатність.
- поліпшення дихальної функції;
- зміцнення дихальної мускулатури;
- зільшення екскурсії грудної клітки і діафрагми;
- сприяти розтяганню плевральних спайок і очищенню дихальних шляхів від патологічного секрету.
- гостра стадія хвороби (висока температура, асматичного нападу);
- злоякісні новоутворення легенів;
- гострі гнійні запалення;
- небезпека виникнення кровотечі.
Процеси дихання регулюються центральною нервовою системою. Парний дихальний центр складається з двух частин – центру вдихання і центру видихання.
Дихальна система складається з шляхів, які проводять повітря – носова порожнина, трахея і бронхи і власне дихальної частини - легенів. У носовій порожнині знаходиться орган нюху.
Пневмонія – запалення легенів. Буває дільнична – коли запалена окрема ділянка легеневої тканини, і крупозна - вражає цілу частину або всю легеню. Захворювання зачіпає і серцево-судинну і нервову систему. При крупозній і дільничній пневмоніях в проділах альвеол утворюється ексудат (мокрота), що виключає уражену ділянку з акту дихання. Після крупозної пневмонії можуть залишатися спайки, які обмежують нормальне дихання.
Лікувальна фізкультура при пневмонії:
- підсилити крово і лімфообіг в легенях, щоб швидше розсмоктався
ексудат і виділялася мокрота;
- попереджати ускладнення (атеросклероз легенів, спайки в порожнині плеври);
- нормалізувати тканинний обмін для ліквідації інтоксикації організму;
- відновити нормальне дихання і пристосувати організм до фізичних навантажень;
- поліпшити нервово-психічний і загальний стан.
При крупозній пневмонії лікувальною фізкультурою можна займатися, коли температура знизиться до 37,5оС і якщо серцебиття не часте. При дільничній пневмонії при нормальній або субфебріальній температурі.
У І періоді (постільний режим) заняття проводять в початковому положенні лежачи на спині, включають загально розвиваючі вправи, які сприяють рухам грудної клітки у різних напрямках.
У ІІ періоді (напівпостільний режим) вправи виконують в початкових положеннях сидячи і стоячи. До занять належать вправи з предметами (гумовий м’яч, гімнастична палиця).
У ІІІ періоді (тренувальний) вправи виконують в різних початкових положеннях, з предметами і без них, на гумнастичній стінці, під час ходьби. Рекомендуються прогулянки, ігри – волейбол, теніс, настільний теніс, гребля.
Плеврит - це запалення плеври, яка покриває легені, внутрішню частину грудної клітки і діафрагму. Це захворювання з накопиченням рідини в плевральній порожнині або без накопичення клунку. Плеврит частіше вторинний і пов’язаний з туберкульозним процесом в бронхіальних шлунках, ревматизмом, пневмонією, пухлинними процесами.
Завдання ЛФК при плевритах:
- поліпшити крово- і лімфообіг в легенях і плеіврі;
- зупинити утворення спайок і розвиток парезу дихальних м”язів;
- укріпити організм і підвищити його опірність.
У гострому періоді протікання хвороби ЛФК протипоказано. Можна починати займатися лише при одужанні, коли зменшується ексудат, температура падає до 35оС і нижче, з’явиться шум від тертя плеври.
У І періоді (постільний режим) вправи виконують в початкових положеннях лежачи на спині і сидячи на ліжку.
У ІІ періоді (напівпостільний режим) початкові положення, стоячи і ходьбі.
У ІІІ періоді (тренувальний) початкові положення різні.
Використовується ходьба дозована, вправи загально розвиваючі, з предметами, на тренажерах, шведській стіні,а також гра у волейбол, теніс.
Реабілітація дій засобів фізичної реабілітації призвана повернути хворого до нормального стану здоров’я, виявити і активізувати його функціональні резурви та забезпечити їх використання на оптимальному рівні. Крім того, методи реабілітації сприяють активізації захисно-застосувальних механізмів, необхідних організму для боротьби з захворюваннями, а також відіграє важливу роль скорішому відновленні. Вона є комплексною проблемою, яка має багато направлень. Включає в себе фізичну, психічну, трудову та соціальну реабілітацію.
В реабілітації кожного з захворювань виділяють чотири етапи:
І етап. Ліквідація або максимальне зниження активності патологічного процесу.
ІІ етап. Об’єктивне оцінювання функціонального стану організму і резервів серцево-судинної системи. Проведення комплексу заходів для покращення фізичного стану і відновлення.
ІІІ етап. Оцінювання результатів відновлення, помірні навантаження в залежності з функціональними можливостями.
ІV етап. Диспансерний нагляд заходами по підтримці та покращенні стану.
Тренуючи реабілітаційні програми повинні відповідати цілому ряду вимог. А саме: вимагається визначити максимальну інтенсивність, характер, тривалість, періодичність вправ, забезпечити ефективний контроль за безпекою їх виконання.
У початковому періоді реабілітації фізичні вправи впливають переважно на м’язову, а потім вже на інші системи та органи. Заняття розпочинаються з вступного періоду (розминки), система організму проходить етап адаптації. Потім йде стимулюючий етап (тренуючий) і вирішальний період з поступовим зменшенням навантаження. Інтенсивність вправ від заняття до заняття поступово зростає.
Організаці і планування фізичної реабілітації в нашому дослідженні базується на основі вимог навчальної програми. Засоби і методи фізичної реабілітації ми підбирали з урахуванням особливостей рівня психологічного стану. Спеціальна теоретична і практична підготовка містить інформацію про здоровий спосіб життя, самоконтроль фізичного стану, необхідність розвитку фізичних якостей з метою поліпшення стану здоров’я і оптимізації.