Періодично підіймалося питання про патогенетичну роль цукрового діабету у хворих на невропатію лицьового нерва. Частота поразки лицьового нерва при цьому захворюванні коливається від 0,8 до 4 % .
Серед хворих, з невропатією лицьового нерва і цукровим діабетом рецидивуюча невропатія була у кожного четвертого хворого, тоді як рецидивуючий перебіг невропатії у осіб, не страждаючих цукровим діабетом, спостерігався всього у 7 %.
Невропатія лицьового нерва у хворих на цукровий діабет виникає частіше, ніж у осіб, не страждаючих. Це можна пояснити тим, що при цукровому діабеті звичайно спостерігається артеріальна гіпертензія і атеросклероз, які сприяють розвитку порушень реґіонарного кровообігу ішемії лицьового нерва. Крім того, при цукровому діабеті виникають мікроангіопатія судин, тому у хворих з цією патологією спостерігається важчий перебіг невропатії лицьового нерва з схильністю до рецидивування.
Невропатії лицьового нерва у деяких хворих мають схильність до рецидивування. У окремих випадках число рецидивів може бути 4 - 5 і навіть більше. За даними рецидивуючий перебіг невропатії лицьового нерва спостерігається в 2-15 % хворих. Такі великі коливання відносно частоти рецидивуючої невропатії лицьового нерва пояснюються тим, що якщо до рецидивуючих невритів і невропатій лицьового нерва відносять і гомолатеральні і гетеролатеральні повторні поразки лицьового нерва, то інші до рецидивуючих невритів і невропатій лицьового нерва відносять тільки повторні гомолатеральні поразки лицьового нерва. Нова поразка лицьового нерва незалежно від сторони у хворого, що переніс раніше невропатію лицевого нерва, є рецидивом захворювання, і тому в таких випадках слід говорити про рецидивуючу невропатію лицьового нерва. Якщо при поперековому остеохондрозі з симптоматикою поразки п'ятого поперекового корінця, при новому рецидиві захворювання констатуватиметься симптоматика поразки 5-го поперекового корінця зліва або 1-го крижового зліва. Якщо підходити до цього стану з позицій прихильників гомолатеральної локалізації патологічного процесу, то нове загострення радикуліту з протилежної сторони не слідувало б визнавати за рецидив захворювання. Але з таким твердженням, безумовно, ніхто не згодиться. Тому вважаємо, що вся повторна поразка лицьового нерва незалежно від того, чи є воно гомолатеральним або гетеролатеральним, слідує вважати рецидивом невропатії лицьового нерва.
Рецидивуюча невропатія лицьового нерва спостерігається як в молодому, так і в літньому віці. Частота її приблизно однакова у чоловіків і жінок. Інтервали між першою поразкою лицьового нерва і рецидивами можуть коливатися від декількох місяців до декількох років.
За даними, рецидиви невропатії лицьового нерва частіше виникали через 1-5 років. Мінімальний інтервал між двома поразками лицьового нерва складав 3 місяці, максимальний - 30 років.
Серед хворих, що спостерігалися, з рецидивуючою невропатією лицьового нерва найкоротший інтервал між двома поразками лицьового нерва склав 6 місяців, а найбільший - 45 років.
Що стосується етіології повторних поразок лицьового нерва, то більшість дослідників указують на різні причини.
Хворі, що спостерігалися, рецидивуюча невропатія лицьового нерва відмічена у 7 %. Більш ніж у половини з них вона виникла після переохолодження (частіший грип, ГРЗ, ангіна).
У багатьох випадках можна констатувати збіг етіологічних чинників при первинних і повторних поразках лицьового нерва. При неспівпаданні етіологічних чинників невропатія лицьового нерва вперше могла виникнути після переохолодження, а повторний рецидив захворювання наступив після інфекції або на фоні розвинутої гіпертонічної хвороби і атеросклерозу або цукрового діабету.
Патогенез рецидивуючої невропатії лицьового нерва, мабуть, той же, що і при первинній невропатії. Основне значення має порушення регіонарного кровообігу, який наступає під впливом переохолодження, різних інфекцій і інших причин. Проте залишається неясним, чому у одних хворих, що перенесли параліч Бела, повторні несприятливі чинники не викликають поразки лицьового нерва, а у інших приводять до рецидиву захворювання. Не можна повністю виключити природженого звуження фаллопієва каналу. Ці питання потребують подальшого вивчення.
Однією з основних особливостей рецидивуючої невропатії лицьового нерва є важкий перебіг захворювання, ніж при першій поразці нерва. При рецидивах невропатії більше порушена функція мімічних м'язів, частіше бувають розлади чутливості, сильні болі, особливо при другому і третьому рецидивах.
Важчий перебіг захворювання у хворих з рецидивом паралічу Бела підтверджується результатами електрофізіологічних досліджень. При класичній електродіагностиці у більшості з них виявляється часткова або повна реакція переродження, у багатьох - значне подовження хронаксії мімічних м'язів. Виражені якісні зміни електроактивності мімічних м'язів і швидкості проведення збудження по лицьовому нерву визначаються при електроміографічних дослідженнях.
Рецидиви невропатії лицьового нерва звичайно протікають триваліше, ніж перша поразка нерва. З числа хворих на параліч Бела з першим рецидивом захворювання видужали, ніж серед хворих з первинною поразкою лицьового нерва. У хворих з невропатією лицьового нерва, що перенесли два і більше рецидивів, одужання взагалі не наступає.
При рецидивуючій невропатії лицьового нерва спостерігається вищий рівень поразки нерва, що і пояснює більш виражену клінічну симптоматику, тривалий і менш сприятливий перебіг захворювання. На підставі спостережень незалежно від рівня поразки (нижній відрізок фаллопієва каналу, поблизу шилососцевідного отвору, вищий за барабанну струну) рецидив невропатії, як правило, супроводжується важкою клінічною картиною і гіршим результатом захворювання. Однією з особливостей рецидивуючої невропатії лицьового нерва є те, що у багатьох хворих розвиваються контрактура мімічних м'язів, синкинезії, тіки.
Синдромом Мелькерсона - Розенталя. Для нього характерне наступне: рецидивуючий одно- або двосторонній периферичний параліч лицьового нерва (іноді сімейний); набряк обличчя, частіше губи; складчаста мова.
Перші симптоми захворювання звичайно виявляються на другому-третьому десятилітті життя, в окремих випадках - в першому десятилітті. У жінок він спостерігався майже в 2 рази частіше, ніж у чоловіків.
Звичайно немає певної послідовності в появі того чи іншого симптому. У ряді випадків спочатку з'являються рецидивіруючі набряки обличчя , частіше губи, в інших - рецидивуючий параліч лицьового нерва, а потім з'являються набряки. Буває, що набряк обличчя , губ, поразка лицьового нерва виникають майже одночасно. Складчаста мова є менш постійним симптомом, але він звичайно з'являється раніше інших ознак. Набряк обличчя частіше розвивається з одного боку, розповсюджується на область щоки, повік, носа, губ. Набряк може обмежитися тільки верхньою губою. В більшості випадків набряк через декілька днів зникає або зменшується. Набряки мають схильність до рецидивування, особливо набряк губ, який збільшується, то зменшується. З кожним новим набряком губи поступово товщають, стають щільними.
Клінічна симптоматика поразки лицьового нерва нагадує клінічну картину паралічу Бела. Захворювання нерідко виникає після переохолодження. Головна особливість - це рецидивуючий характер невропатії лицьового нерва, яка може виникати на однойменній або противопожложній стороні. Кількість рецидивів може варіювати від 2 до 5.
Лицьовий нерв в більшості випадків виражається в нижньому відрізку фаллопієва каналу поблизу шилососцевідного отвору. Проте нерідко лицьовий нерв залучається до патологічного процесу у фаллопієвому каналі на вищому рівні - до відходження барабанної струни.
Не зовсім ясний патогенез рецидивуючої невропатії. Ще Розенталь намагався зв'язати рецидивуючу невропатію лицьового нерва з набряком обличчя, проте надалі він відмовився від такого припущення. Рецидивуюча невропатія лицьового нерва є слідством набряку лицьового нерва.
Отже, що в тих випадках, коли поразка лицьового нерва розвивається на фоні набряку обличчя, губ, патогенетичне значення набряку безперечне. Проте невропатія лицьового нерва може спостерігатися і без супутнього набряку обличчя. Тому, ймовірно, існують і інші патогенетичні механізми розвитку периферичного паралічу лицьового нерва. Це може бути порушення регіонарного кровообігу, який наступає під впливом переохолодження, інфекції і інших причин. Цьому можуть також сприяти порушення вегетативної регуляції, які були знайдені при спеціальних дослідженнях.
Застосування методів лікувального дослідження
Призначає лікувальну фізкультуру лікуючий лікар, а лікар-фахівець з ЛФК визначає методику занять. Процедури проводить інструктор, в особливо складних випадках-лікар по ЛФК. Застосування лікувальної фізкультури, підвищуючи ефектність комплексної терапії хворих, прискорює термін одужання і попереджає подальше прогресування захворювання. Самостійно починати заняття ЛФК не слід, оскільки це може привести до погіршення стану, методика занять призначена лікарем повинно строго дотримуватися. Більшості дюдей лікувальна фізкультуравідома по певних елементах. Найчастіше- це масаж, який можна віднести до фізичних вправ, то тільки до пасивних. В цілому ж ЛФК- це система застосування найрізноманітніших засобів фізкультури в цілях профілактики, лікування і реабілітації. Оберніть на дуже широкий спектр: профілактика, лікування, реабілітація. Це значить, що заняття лікувальною фізкультурою можуть допомогти в зміцненні опорно- рухового апарату, тобто м'язів, кісток, суглобів і зв"язок з метою профілактики травм і захворювань, можуть забезпечити найефективніший процес лікування, якщо щось все-таки трапилось, можуть сприяти відновленню всіх його функцій після того, як лікування закінчене. Причому в профілактиці, лікуванні, і в реабілітації ЛФК діє пряме, опосередковано, одночасно надаючи позитивну дію на багато інших систем і функцій організму.