СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ
Кафедра менеджменту та економіки та підприємництва у галузі охорони здоров’я
Контрольна робота
З дисципліни: «Лікувальна фізична культура. Реабілітація»
На тему: «Лікувальна фізкультура при операціях на органах грудної і черевної порожнини»
Черкаси 2007
План
1.Захворювання і травми органів грудної і черевної порожнини, що потребують оперативного втручання
2.Наркоз, наркотичні речовини
3.Задачі і методики лікувальної фізкультури в до- та післяопераційний період при операціях на органах грудної порожнини
4.Задачі і методики лікувальної фізкультури в до- та післяопераційний період при операціях на органах черевної порожнини
1. Захворювання та травми органів грудної та черевної порожнини, які потребують оперативного втручання
До захворювань органів черевної порожнини, які потребують оперативного втручання, відносяться:
Апендицит – запалення червоподібного відростка сліпої кишки;
Абсцес – обмежене скупчення гною в тканинах або органах, яке оточене сполучнотканинною капсулою. Може розвиватись як ускладнення деяких захворювань (апендикулярний, піддіафрагмальний, міжпетльовий, тазовий, абсцес печінки),
Виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки – загальне хронічне рецидивуюче захворювання, яке характеризується сезонними загостреннями та наявністю в стінці шлунка чи 12-палої кишки виразки (перфорація виразки);
Кила (стравохідного отвору діафрагми, білої лінії живота, пупкова грижа, пахвинна, защемлена – потребує негайного оперативного лікування) – вихід нутрощів, покритих очеревиною, крізь дефект у м’язово-апоневротичному шарі черевної стінки під шкіру;
Дивертикул – уроджене або набуте випинання стінки порожнистого органу у формі мішка, лійки. Переважна локалізація – стравохід, шлунок, кишки.
Жовтяниця механічна (обтураційна) виникає при порушенні відтікання жовчі по жовчних протоках, причиною буває закупорювання жовчної протоки каменем, пухлиною головки підшлункової залози чи жовчних проток.
Жовчо-кам’яна хвороба – характеризується утворенням жовчних каменів у жовчних протоках та міхурі.
Звуження стравоходу проявляється симптомами порушення просування їжі по ньому. Причинами можуть бути опіки кислотами або лугами, пухлини. Оперативне лікування при наявності пухлини або при прогресуванні хвороби.
Кровотеча – витікання крові з ушкоджених кровоносних судин.
Непрохідність кишок – припинення проходження кишкового вмісту в напрямку від шлунка до відхідника. При неефективності консервативного лікування оперативне втручання.
Нориці – стійкі патологічні сполучення, частіше у вигляді вузького каналу, між вогнищем захворювання, органом, порожниною і поверхнею тіла або між порожнистими органами (шлункова нориця, жовчна нориця, нориці порожнистих органів).
Панкреатит – запалення підшлункової залози з гострим або хронічним перебігом. При гострому панкреатиті при наростанні явищ інтоксикації та розвитку перитоніту оперативне втручання.
Перитоніт – запалення очеревини внаслідок проникнення в черевну порожнину мікроорганізмів або від дії на очеревину токсичних і хімічних речовин., а також при проникаючих пораненнях живота і перфорації порожнистих органів.
Холецистит – гостре запалення жовчного міхура. Хірургічне втручання хворим з підозрою на перфорацію міхура та гнійні ускладнення, хворим, у яких, незважаючи на консервативне лікування спостерігається наростання клінічної симптоматики хвороби.
Хвороби серця, при яких проводять хірургічне втручання:
Вроджені вади серця – відкрита артеріальна(Баталова) протока, дефекти міжшлуночкової та міжпередсердної перегородок, тріада або тетрада Фалло, транспозиція магістральних судин, єдиний шлуночок, ізольований стеноз легеневої артерії, стеноз аорти, коарктація аорти.
Набуті вади серця: мітральний стеноз, мітральна недостатність, аортальні вади, ішемічна хвороба серця.
Легеневі хвороби: ексудативний плеврит, пневмоторакс.
2.Наркоз – це стан глибокого штучного сну, яки викликається дією деяких хімічних речовин (наркотичних засобів) або інших факторів і супроводжується непритомністю, тимчасовою втратою больової чутливості, та довільних рухів.
Види наркозу
В залежності від фармакологічних засобів, які використовують та від їх сполучення з іншими фармакологічними засобами розрізняють шість видів наркозу:
1. Моно наркоз – наркоз одним з традиційних загальних анестетиків (закис азоту,
2. Комбінована анестезія –, закис азоту разом з одним із більш сильних анестетиків. ефір + фторотан
3. Нейролептаналгезія – комбінація дії нейролептика і анальгетика (дроперидол+фентаніл).
4. Полі наркоз – наркоз з поєднанням загальних анестетиків з анальгетиками.
5. Дисоціативна анестезія – анестезія після введення кетаміну.
6. Центральна анальгезія – застосування великих доз наркотичних анальгетиків – морфіну, промедолу, фентанілу, дипідолору в поєднанні з нейролептиками, транквілізаторами, інгаляційними наркотичними засобами.
Наркоз поділяється на інгаляційний та наркоз поєднанням інгаляційних анестетиків, неінгаляційний та наркоз поєднанням неінгаляційних анестетиків.
Засоби для інгаляційного наркозу: метоксифлуран, трихлоретилен, хлороформ, форан, фторотан, циклопропан, етран, ефір для наркозу, закис азоту).
Засоби для неінгаляційного наркозу; альтезин, гексенал, тіопентал – натрій, кетамін, натрію оксибутират, предіон, пропанідид.
3. Лікувальна фізкультура при операціях на органах грудної порожнини
ЛФК при операціях на легенях
Передопераційний період.
Задачі ЛФК: зменшення гнійної інтоксикації, покращення функції серцево-судинної системи і зовнішнього дихання, зміцнення фізичних сил хворого та нервово-психічного статусу, оволодіння вправами, які необхідні хворому у ранньому післяопераційному періоді.
Методика ЛФК складається з урахуванням локалізації та розповсюдженості патологічного процесу, станом функції зовнішнього дихання, віку хворого, характеру захворювання, виду оперативного втручання, ступеню фізичної підготовки хворого.
П р о т и п о к а з а н н я д о Л Ф К:
1) легенева кровотеча;
2) виражена серцево-судинна недостатність;
3) інфаркт міокарда або легені в гострому періоді;
4) висока температура тіла (38–39 С), якщо вона не обумовлена затримкою харкотиння.
Лікувальна гімнастика для покращення вентиляції нижніх відділів легень, збільшення рухливості діафрагми:
1. В.П. – сидячи на стільці або лежачи на кушетці. Розвести руки в боки – глибокий вдих, по черзі підтягнути до грудної клітини ноги, зігнуті в колінному суглобі-видих.
2. В.П. Сидячи на стільці. Після глибокого вдиху на форсованому видиху різко нахилити тулуб вправо (вліво) з піднятою вверх рукою.
3. В.П. сидячи на стільці після глибокого вдиху нахилити тулуб вперед, на повільному видиху, кашляючи, достати руками носки витягнутих ніг.
Лікувальна гімнастика, направлена на активізацію резервів переважно здорової легені:
1. Пацієнта покласти на хворий бік на жорсткий валик з метою обмежити рухливість грудної клітини хворого боку. Піднімаючи руку вверх, зробити глибокий вдих, на повільному видиху підтягти до грудної клітини ногу, зігнуту в коліні.
2. В.П. – те саме. На бокову поверхню грудної клітини покласти мішечок з піском (1,5–2 кг). Підняти руку вверх, намагаючись якомога глибше вдихнути і максимально підняти мішечок з піском. На видиху, опускаючи руку на грудну клітину, зробити повільний видих.
3. В.П. лежачи на спині. Мішечок з піском у підребер’я здорового боку. На вдиху підняти мішечок якомога вище, на видиху максимально опустити за допомогою рук.
4. В.П. на хворому боці на жорсткому валику. Піднімаючи руку вверх, зробити глибокий форсований вдих, опускаючи руку на бокову поверхню грудної клітини, плечем та передпліччям різко натиснути на бокову поверхню грудної клітини, допомагаючи форсованому видиху. Ця вправа проводиться за допомогою інструктора ЛФК.
5. В.П. – сидячи на стільці. Хворий бік фіксується рукою хворого або інструктора. Здорова рука відведена в бік. Після глибокого форсованого вдиху зробити різкий нахил в хворий бік на форсованому видиху.
6. В.П. те саме. Відвести здорову руку в бік, роблячи глибокий вдих. На видиху (глибокому чи форсованому, залежно від стану хворого), нахиляє тулуб вперед, дістаючи носок ноги на хворому боці.
7. В.П. на хворому боці на жорсткому валику. Здорова рука зігнута в ліктьовому суглобі. Після глибокого вдиху на видиху хворий робить кругові рухи в плечовому суглобі то в один, то в інший бік.
Післяопераційний період
Задачі ЛФК:
1) легеневих ускладнень шляхом покращення вентиляції легень, дренування бронхів, розправлення частини легені, яка залишилась;
2) профілактика флеботромбозів;
3) профілактика порушень з боку шлунково-кишкового тракту;
4) покращення функції дихання та серцевої діяльності;
5) профілактика обмеження рухливості в плечовому суглобі на оперованому боці;
6) підготовка хворого до розширеного рухового режиму;
7) підвищення тонусу нервової системи.
Протипоказання до ЛФК:
1) загальний важкий стан хворих, зумовлений ускладненнями під час операції (велика крововтрата, шок, зупинка серця);
2) вторинна крововтрата або загроза її виникнення;
3) частий і слабий пульс при низькому максимальному артеріальному тиску.
Протипоказання мають тимчасовий характер.
ЛФК при відсутності протипоказань можна призначити через 1–2 год. після закінчення дії наркозу. Вправи проводять 3–5 разів на день. У вихідному положення лежачи на спині хворий тренується в глибокому діафрагмально му диханні. На видиху інструктор злегка надавлює на верхній квадрант живота ближче до оперованого боку. В кінці видиху хворий кашляє, при цьому одна рука інструктора знаходиться на післяопераційній рані, інша на області підребер’я оперованого боку. Грудне дихання здійснюють за допомогою інструктора, в кінці видиху він надавлює на грудну клітину хворого синхронно з кашльовими поштовхами і добивається виведення харкотиння. В кінці першої доби головний кінець ліжка максимально піднімають і інструктор проводить повільні кругові рухи в плечовому суглобі хворого. Всі рухи виконують на повільному видиху. Потім хворий виконує дихальні вправи з відкашлюванням. Після цього доцільний легкий масаж руки і всього плечового поясу. Навантаження поступово збільшують за рахунок збільшення числа вправ, амплітуди руху, зміни вихідного положення.