Із підвищенням дисперсності часток збільшується здатність речовини дифундувати з носія, а отже, збільшується й її концентрація на межі лінімент – шкірний покрив.
На ступінь вивільнення лікарських речовин з лініментів помітно впливають їх спорідненість до води або масла (фільність) і природа носія.
Мабуть, у жодній іншій лікарській формі роль носія в терапії не настільки визначальна, як у лініментах. Лініментова основа впливає на стан, властивості, відповідну реакцію й перебіг патологічного процесу тієї ділянки шкіри чи слизової, на яку вона була нанесена. У той же час основа вступає в складну взаємодію зі введеною до її складу лікарською речовиною, підвищуючи або знижуючи її стабільність, сприяючи або перешкоджаючи її вивільненню й всмоктуванню, підсилюючи або послабляючи її фармакологічну й терапевтичну дію, а також значною мірою впливаючи на прояв різноманітних побічних ефектів лікарської речовини. Отже, лініментова основа являє собою найважливіший проміжний (зв'язуючий) компонент двох взаємно реагуючих складових: лікарська речовина – організм.
Некваліфіковано підібрана основа (яка недостатньо вивільняє лікарську речовину) у поєднанні з добре всмоктуваним антибіотиком, замість допомоги хворому, може завдати великої шкоди, тому що антибіотик, який недостатньо ефективно вивільняється, не забезпечить відповідного терапевтичного рівня в крові (тканині), що призведе до появи резистентних до нього мікроорганізмів. І навпаки, застосування ефективних стабільних абсорбційних основ з погано вивільнюваним антибіотиком, з метою надання резорбтивної дії, також може призвести до небажаних результатів: відсутності необхідного терапевтичного ефекту й розвитку побічних реакцій. Застосування подібних лініментів з підвищеними дозами антибіотиків навряд чи можна визнати доцільним.
У той же час оптимальне поєднання носія й лікарської субстанції з урахуванням призначення лініменту (місцева або системна дія) може при використанні мінімальних доз антибіотика або іншої діючої речовини забезпечити стійкий і необхідний ефект при мінімальній побічній дії.
Установлено, що речовини, погано розчинні й нерозчинні у воді (сульфатіазол, левоміцетин, тетрациклін, анестезин), слабкіше вивільняються з гідрофобних лініментових основ порівняно з гідрофільними. Ступінь вивільнення речовин наростає зі збільшенням гідрофільності основи. Виняток склав анестезин, який, маючи більшу спорідненість до олій, дифундував з емульсійної основи типу о/в трохи гірше, ніж з емульсії типу в/о. Речовини, розчинні у воді (сульфатіазол-натрій, неоміцину сульфат), вивільнялися краще з гідрофільних основ, ніж з гідрофобних і емульсійної типу в/о.
За ознакою вивільнення і всмоктування лікарських речовин лініментові основи можна розташувати в такому порядку: розчини й гелі гідрофільних ВМС – емульсійні основи типу о/в – емульсійні основи типу в/о – абсорбційні основи – гідрофобні основи. Разом з тим слід зазначити, що абсорбція лікарських речовин не завжди корелює з їх дифузією з лініментів. Установлено, що лініменти вітамінів А, С, багатьох сульфаніламідів, резорцину, левоміцетину й інших антибіотиків ефективніші на основах, що є гелями поліетиленоксиду й інших ВМС, ніж на жирових. Езерин, тестостерон краще всмоктуються з лініментів на емульсійній основі типу в/о порівняно з гелями й емульсіями типу о/в. Кислота саліцилова, нікотинати, флюкортолон краще всмоктуються з лініментів на емульсійних основах типу о/в, вазеліні й гірше – на основі гідрогелів ПЕО. Малоефективні лініменти йоду, цинку оксид на гідрофільних основах порівняно з лініментами на жировій основі, а лініменту синалару – на основі ПЕО не виявляють терапевтичної дії. Лініменти ртуті амідохлорної, ртуті жовтого окиду однаково активні як на гідрофільних, так і на гідрофобних основах.
Порівнюючи лініменти, приготовлені на основах зі вмістом ПАР, слід підкреслити істотний вплив останніх на терапевтичну ефективність лікарських препаратів. 2% лінімент кислоти борної й 5% лініменту сірки й кислоти саліцилової, приготовлені на консистентній емульсійній основі вода – вазелін, проявляють таку ж активність, як і відповідні 10% лініменту на вазеліні. Лінімент тримекаїну на основі зіеагоіі сотрохііит дає у 24–60 разів тривалішу місцевоанестезуючу дію, ніж лініменту на емульсійних основах типу о/в, в/о і гідрогелях. Кислота борна з лініментів на основах з моностеаратом гліцерину вивільняється в кількостях у 50 разів більших, ніж з лініментів на основах з холестерином. Цей вплив у кожному конкретному випадку проявляється по-різному, залежно від природи й концентрації ПАР і характеру їх взаємодії з різними компонентами лініменту. Усмоктування лікарських речовин з лініментів, як правило, значно зростає при наявності у їх складі «активаторів» всмоктування. Відомо, що при введенні ліків через шкіру її роговий шар діє як ліпофільний бар'єр, що істотно обмежує швидкість проникнення лікарських речовин. Швидкість їх дифузії може бути збільшена шляхом зміни структури захисного шару (епідермісу) шкіри за рахунок розчинення ліпідів або підвищення розчинності (дисперсності) лікарських речовин, що поліпшує їх здатність дифундувати через шкіру.
Таким чином, активатори всмоктування (етиловий, цетиловий спирти, цетил-пальмітат, цетилмеристат, диметилсульфоксид, диметилформамід, масло терпентинове, ПЕО, ПАР) можуть підвищити проникнення лікарських речовин через шкіру, розчиняючи ліпідні компоненти шкірного покриву або діючи як співрозчинники, збільшуючи термодинамічну активність лікарських субстанцій у роговому шарі. Диметилсульфоксид підвищує всмоктування сульфаніламідів, анаболітичних і андрогенних гормонів, глюкокортикоїдів, мінералокортикоїдів, естрогенів, прогестерону, протипухлинних, антигістамінних, протизапальних, судинорозширювальних і речовин, що захищають від УФ-радіації, антикоагулянтів, кислоти саліцилової й інших. Є відомості про зниження всмоктування з лініментів натрію саліцилату й преднізолону в присутності ДМСО. У дерматологічних лініментах рекомендується застосовувати до 50% диметилсульфоксиду, а в лініментах для нанесення на слизову оболонку – не більше 10%.
На всмоктування лікарських речовин з лініментів через шкіру значно впливає рН (саліцилової й парааміносаліцилової кислот, фенілсаліцилатів та ін.). Всмоктування припиняється, якщо більше 0,1% речовини перебуває в неіонізованій формі.
Наведені приклади свідчать про те, що фармакокінетична активність лікарських речовин у лініментах істотно залежить від природи, властивостей і кількісних співвідношень компонентів лініментової основи й інших факторів.
Ефективність лініментів залежить від способу приготування (впровадження в основу, порядку змішування компонентів і т.д.). Так, кількість кислоти саліцилової, що вивільнюється з лініменту, збільшується у випадку змішування її з готовою основою, а не з якимось із компонентів. Крім того, швидкість вивільнення кислоти саліцилової з лініменту вища у випадку змішування її з основою при кімнатній температурі, ніж при температурі плавлення основи. Вивільнення кислоти саліцилової збільшується, якщо вона розчиняється в основі, а не вводиться в основу суспензійним способом. Фармакокінетична ефективність лініменту помітно змінюється залежно від способу впровадження речовини й типу емульсії.
Наведені вище приклади свідчать про істотний вплив фармацевтичних факторів на фармакокінетичну ефективність лініментів. Однак вплив кожного з них не слід розглядати однозначно, як абсолютно незаперечний факт, тому що лініменти являють собою складні дисперсні системи, де можливий одночасний вплив різних факторів у результаті взаємодії компонентів ліків, що може істотно позначитися на ефективності ліків у цілому. Іноді такі взаємодії (утворення комплексів) у лініментів використовуються для одержання потенціюючого ефекту. Досі недостатньо вивчений вплив одночасної присутності в лініменту кількох лікарських речовин на фармакокінетичну ефективність лініменту в цілому або окремих її компонентів. Отже, приготувати ефективні ліки у вигляді лініменту для певної мети й призначення можна тільки після комплексу всебічних і ретельних біофармацевтичних досліджень.
Жирні лініменти. Ця група лікарських засобів характеризується наявністю в їхньому складі якого-небудь жиру чи жироподібної речовини. Найчастіше використовуються жирні чи олії приготовлені на них розчини, набагато рідше парафінова олія, сплави чи вазеліну ланоліну.
Олії жирні (Olea pinguia). Рідкі при кімнатній температурі, прозорі, в’язкі рідини, що представляють собою суміші гліцеридів різних високомолекулярних жирних кислот (головним чином тригліцериди пальмітинової, олеїнової і стеаринової кислот). У медичній практиці використовують тільки олії, отримані холодним пресуванням (без підсмажування насінь) і в холодних пресах. Найбільше часто застосовують олію мигдальну (Oleum Amygda-larum), отримані з насінь мигдалю звичайного (солодкого і гіркого), олію персикову (Oleum Persicorum), отриману з насінь персика звичайного, абрикоси звичайної, сливи домашньої й аличі – для готування ін'єкцій; олію соняшникову (Oleum Helianthi), отриману з насінь соняшника однолітнього, олію арахисну (Oleum Arachidis), отриману з насінь земляного горіха (арахісу), і олію кунжутну (Oleum Sesami), отриману з насінь кунжуту індійського – для внутрішнього і зовнішнього застосування.
Олії, використовувані для виготовлення ін'єкційних ліків, повинні строго відповідати вимогам ДФХ у відношенні наявності домішок, величини кислотного числа, прозорості, щільності й інших фізико-хімічних показників.