З найдавніших часів життя людини пов'язане з лісом, з лікарськими рослинами. Ще в сиву давнину люди помітили, що в багатьох рослинах приховані цілющі речовини, і почали застосовувати їх для лікування різних захворювань. Протягом багатьох століть на Україні було виявлено чимало лікарських рослин, які стали основою для розвитку народної медицини.
Відомості про лікарські рослини і їх застосування на території Київської Русі спочатку передавались усно з покоління в покоління, а з розвитком писемності ці відомості були записані в рукописах різного змісту.
З прийняттям християнства разом із візантійською культурою проникли і перші відомості медичних знань. У багатьох древніх літописах Київської Русі є згадки про діяльність деяких монастирських лікарів-монахів.
Народна медицина в ті часи використовувала головним чином такі дикорослі рослини для лікування хворих: полин, кропиву, хрін, яловець (ягоди), подорожник, березу (листя, сік), ясен (кору), м'яту (листя) та ін.
Лікування рослинами ґрунтувалось на уявленнях про чудодійну силу трав. Люди збирали рослини у певний день і час (на свято Івана Купала, при повному місяці та ін.). Вірою людей у цілющу силу рослин користались знахарі, ворожбити, монахи, які знали особливості лікарських трав.
Однією з перших староруських пам'яток писемності енциклопедичного характеру є «Изборник Святослава» (перекладений з грецького оригіналу Xст.), де поряд з іншими відомостями наведені описи різних хвороб, способи їх лікування, поширення лікарських рослин, медико-гігієнічні поради тощо. Пізніше, у XIV—XVст., з'явились рукописи медичного змісту — лікувальники, травники, які проникли на Україну із Західної Європи.
У XIV—XVIст. поширились медичні книги під назвою вертоградів або садів здоров'я. В них наводились описи лікарських рослин і рецепти приготування ліків з трав.
У 1613 р. надруковано польською мовою, а потім перекладено на староруську популярний травник Симона Сіреніуса, доктора філософії і медицини Краківського університету. Про лікарські рослини є згадка і в інших рукописних і друкованих виданнях. Досить багато назв рослин з вказівками їх використання наведено в «Словенорусский лексикон» Памва Беринди, у «Словарец» до граматики Лаврентія Зизанія 1596 р. та ін.
Травники по суті — народні лікувальники. У них викладені загальні правила збирання лікарських рослин, виготовлення з них ліків та інші поради.
Перша аптека у XVIст. була відкрита в м. Львові. З цього часу лікарські трави набули статусу офіційних ліків.
У кінці XVIIIст. (1778 р.) надрукована перша руська громадянська фармакологія, в якій описано 302 види лікарських рослин. У цей період опубліковано ряд історико-географічних і статистичних оглядів окремих регіонів. У цих працях наведено нариси про флору, списки і описи аптекарських рослин, які застосовували у народній медицині.
Досить багато статей, присвячених народній медицині і лікуванню травами, надруковано в «Губернских ведомостях» і в «Пам'ятних книжках» окремих губерній. Цікаві матеріали про лікарські рослини і їх застосування в народній медицині є в роботі білоруського етнографа М. Федеровського. Він описав 217 видів лікарських рослин, що використовувались народною медициною на Городенщині в ті часи.
Лікування травами поширювалося в зв'язку з відсутністю медичної допомоги у сільській місцевості. Лікарські трави продавали у трав'яних ятках. Широкого розвитку в цей період набуло вирощування лікарських рослин на присадибних ділянках, городах.
Кінець XIX— початок XXст. характеризувався розвитком шляхів сполучення і розширенням міжнародної торгівлі. У зв'язку з цим збільшився і асортимент імпортних лікарських рослин. Однак у 1914 р., коли почалась світова війна, ввезення ліків припинилося і аптеки стали відчувати їх нестачу. Ця ситуація викликала необхідність організації збирання вітчизняної сировини, створення плантацій лікарських рослин місцевим населенням.
Планомірне і всебічне вивчення та розведення лікарських рослин здійснено в радянський період. Декрет про збирання і культуру лікарських рослин був виданий у 1921 р., в 1925 р. проведена Всесоюзна нарада по лікарсько-технічних рослинах і лікарській сировині, а в 1931 р. створено Всесоюзний науково-дослідний інститут лікарських і ароматичних рослин, який зосередив всестороннє вивчення лікарського рослинництва.
Велика наукова робота з вивчення лікувальної дії диких рослин і створення на їх основі лікарських препаратів проводиться також у все і вологих грабових дібровах і судібровах), на узліссях, іноді по чагарниках, на схилах балок.
Цвіте барвінок у травні. Збирають усю надземну частину рослини на початку і під час цвітіння, зрізуючи ножицями.
Трава містить дубильні речовини, гіркоту, алкалоїди. Рослина отруйна, тому під час збирання і приготування ліків треба дотримуватись правил поводження з отруйними рослинами і точного дозування.
У народній медицині траву барвінку застосовують як в'яжучий засіб при поносах, кровотечах. Зовнішньо вживають при цинзі, бронхітах, сверблячих висипах.
Буквиця лікарська — багаторічна трав'яниста рослина з родини губоцвітих. Стебло високе, пряме, шерстисте, у нижній частині якого є супротивні, довгасто-серцевидні, сидячі листки; з кореневища разом з стеблом виростають низові, довгоче-решкові листки такої ж форми. Квітки великі, червонувато-пурпурові, зібрані в густе колосовидне суцвіття. Запах має неприємний, своєрідний.
Росте на узліссях (у свіжих сугрудках), на лісових луках, біля доріг, під парканами.
Цвіте буквиця з червня до серпня. Тоді ж і збирають цілі стебла з листям і квітками, сушать на вільному повітрі або в приміщеннях, що провітрюються.
Трава містить дубильні речовини, гіркоту, алкалоїди, сліди ефірної олії та ін.
У народній медицині буквиця лікарська відома з давніх часів як відхаркувальний, в'яжучий, протизапальний і жовчогінний засіб. При кашлі вживають настій (1 столова ложка трави буквиці на 1 склянку окропу), який п'ють по 1 столовій ложці З рази на день. Як сечогінний і жовчогінний засіб рекомендують настій суміші (по 0,5 столової ложки коренів і листя буквиці на 1 склянку води), по 1 столовій ложці З рази на день. При жовтяниці п'ють чай з листків і квіток (1 ложка зілля на 1 склянку води, кип'ятять 2—3 хв, настоюють 10 хв у теплому місці) по 3 склянки на день. Ефективніше діють відвари із суміші буквиці та листя суниці. При легеневих кровотечах п'ють по 100 г відвару буквиці тричі на день. Відвар готують так: на 1 склянку води беруть 50 г вина і столову ложку листя буквиці, кип'ятять 2—3 хв і 10 хв настоюють. Пити охолодженим. При сухому кашлі допомогає порошок з сушеного листя буквиці, змішаний з медом. Приймають по 1 чайній ложці через кожні 2 год. При статевій імпотенції щодня вживають 2 склянки міцного відвару буквиці: на 1 столову ложку зілля беруть 1 склянку води, кип'ятять на слабкому вогні 10 хв.
Валеріана лікарська — багаторічна трав'яниста рослина з родини валеріанових. Кореневище товсте, коротке, густо вкрите численними бурувато-жовтими коренями. Стебло пряме, борознисте, всередині порожнє, в верхній частині розгалужене. Листки супротивні, непарно-пірчастоскладні з численними ребрами, листочки яких ланцетовидні і зубчасті. Квітки дрібні, рожевуваті, іноді майже і вологих суборах і сугрудках (сосняках: чорничних, верескових, брусничних або похідних від них).
У народній медицині арніку гірську застосовують для загоєння ран і швидшого розсмоктування крововиливів, а також як серцевий заспокійливий засіб. Відвари з арніки п'ють при різних хворобах дихальних і травних органів, виразці шлунка, простудах і болях у животі. При флегмоні щогодини вживають настій з 4 крапель соку арніки на 5 столових ложок води. При укусах шершнів, комарів, бджіл пошкоджені місця рекомендують обмивати напаром з арніки. Для лікування порізів, забитих місць, саден, дрібних поранень і кровотеч рекомендуються компреси з відвару арніки гірської (2 чайні ложки квіток арніки на 1 склянку води). Для заспокоєння нервової системи і серця вживають відвар (1 столова ложка арніки на 1 склянку води), який приймають по І столовій ложці З рази на день.
Багно звичайне — вічнозелений прямий кущ з міцним неприємним запахом з родини вересових. Корінь галузистий, дерев'янистий. Гілочки вкриті рудувато-бурим залозистим повстепо-дібним опушенням; листки чергові, на коротких черешках, темно-зелені, шкірясті, лінійні, знизу вкриті рудуватою повстю. Квітки правильні, білі, на довгих опушених квітконіжках, зібрані в багатоквіткові щитки.
Росте у вологих соснових борах і суборах, на сфагнових і верхових болотах або біля них, у дренованих лісах, утворюючи великі зарості.
Цвіте у травні—червні. Збирають молоді пагони з листям і квітками під час цвітіння. Сушать на вільному повітрі або в приміщеннях, що добре провітрюються. Уся рослина отруйна.
Трава містить ефірну олію, дубильні речовини, органічні кислоти, смоли та ін.
У народній мадицині багно застосовують як відхаркувальний, сечогінний і потогінний засіб. При хронічному запаленні легень вживають відвар суміші багна і кропиви дводомної, взятих у рівних частинах (по 2 чайні ложки), змішаних разом: 1 чайну ложку суміші на 1 склянку води, кип'ятять 1 хв і п'ють тричі на день. При астмі п'ють чай із такої суміші: 40 г багна, 25 — подорожника, 12 — кропиви дводомної. Цієї суміші беруть 1,5 столової ложки на 1 склянку води, кип'ятять 1 хв, потім 10 хв настоюють у теплому місці, проціджують, додають 1 чайну ложку меду і п'ють повільними ковтками. При хронічному запаленні легень вживають відвар з багна і кропиви дводомної, яких беруть по 2 столових ложки, змішують разом, суміш кип'ятять (1 ложка суміші на 1 склянку води) і п'ють З рази на день.
Барвінок малий — дрібний вічнозелений півкущик з родини барвінкових. Стебла в нього лежачі, розгалужені, укорінюються по вузлах; квітучі пагони прямостоячі. Листки супротивні, еліптичні, на коротких черешках, блискучі, шкірясті, зимою не опадають. Квітки декоративні й досить крупні, блакитно-сині.