Проведена ЕхоКГ показала, що, навіть за відсутності гіпертрофії ЛШ, не лише у молодих осіб з АГ, а також у осіб з ОС в порівнянні з особами контрольної групи достовірно вищими виявилися ММЛШ (193,7±43,1 та 163,02±33,7 проти 140,4±21,5 г; р<0,01 та 0,001, відповідно) та ІММЛШ (102,5±21,2 та 88,6±16,3 проти 78,3±11,3 г/м2; р<0,01 та 0,001, відповідно). При цьому нами вперше виявлено наявність асоціацій маркерів функції ендотелію та запалення з показниками ДМАТ та ЕхоКГ у молодих осіб з ОС щодо АГ (рис.1). Зокрема, кореляційний аналіз показав, що найтісніший зв'язок показників функції ендотелію у молодих осіб з ОС встановлено з ММЛШ та ІММЛШ (особливо для вмісту ГЦ в крові), що може свідчити про вірогідну причетність цих чинників до розвитку гіпертрофії ЛШ в майбутньому у даної категорії обстежених.
Зв'язок рівня ГЦ з ММЛШ, очевидно, може бути пояснений асоціацією підвищеного рівня ГЦ з несприятливим добовим профілем АТ, оскільки саме серед осіб з ОС та рівнем ГЦ вище 66-го процентиля накопичувалися особи, чий добовий профіль відповідає критеріям “non-dipper” (у 40% випадків), тоді як при нижчому рівні ГЦ вони зустрічалися достовірно (удвічі) рідше.
Із маркерів запалення з ММЛШ та ІММЛШ у осіб з ОС достовірно був пов'язаний лише вміст L-селектину (r=0,56 та 0,54; р<0,01 та 0,001, відповідно), СРБ найбільш щільно асоціювався з середньодобовими рівнями САТ (r=0,51, р<0,01), ДАТ (r=0,51, р<0,01) та середнього АТ (r=0,52, р<0,01), а ІЛ-6 - з ДАТ (r=0,42, р<0,05) та середнім АТ (r=0,41, р<0,05) за добу.
У молодих хворих на АГ також існували тісні кореляційні зв’язки досліджуваних маркерів, причетних до функції ендотелію, з середньодобовими показниками АТ та ММЛШ (рис.2). Величини ММЛШ та ІММЛШ у молодих осіб з АГ достовірно корелювали й з маркерами запалення: вмістом в крові L-селектину (r=0,59 та 0,58; р<0,001 для обох, відповідно) та ІЛ-6 (r=0,47 та 0,51; р<0,01 для обох, відповідно); рівень L-селектину був тісно пов’язаний з середньодобовими САТ (r=0,54, р<0,01), ДАТ (r=0,51, р<0,01) та середнім АТ (r=0,58; р<0,001), ІЛ-6 – слабко з рівнями за добу САТ (r=0,38, р<0,05), ДАТ (r=0,36, р<0,05) та середнього АТ (r=0,38, р<0,05).
Наступним етапом нашого дослідження було вивчення маркерів функції ендотелію та запалення у хворих на АГ зрілого віку (середній вік 51,4±7,6 р). На відміну від здорових, у хворих на АГ була суттєво зниженою ЕЗВД ПА, а також вищі рівні рМАСК-1 та активності фВ (табл.3). Вміст ГЦ в крові пацієнтів з АГ відповідав критеріям помірної гіпергомоцистеїнемії та достовірно перевищував такий в групі контролю.
Таблиця 3
Показники функції ендотелію у осіб з АГ зрілого віку та контрольної групи (М±s)
| Показники | Контроль, n=30 | Артеріальна гіпертензія, n=94 | Різниця, % |
| Гомоцистеїн, мкмоль/л | 10,6±2,0 | 15,8±3,6* | 148% |
| рМАСК-1, нг/мл | 799±124 | 1054±145* | 132% |
| Активність фВ,% | 104±9,8 | 139±25,0* | 134% |
| ЕЗВД плечової артерії,% | 12,1±3,8 | 5,2±3,6* | 43% |
Примітка. * - достовірна відмінність стосовно групи контролю (р<0,05).
Кореляційний аналіз показав, що у хворих на АГ зрілого віку вміст ГЦ достовірно негативно корелював зі ступенем ЕЗВД ПА (r=-0,47; р<0,001) та позитивно – з МАУ (r=0,51; р<0,001), рівнем рМАСК-1 (r=0,53; р<0,001) та активністю фВ в крові (r=0,66; р<0,001), що може слугувати підтвердженням причетності гіпергомоцистеїнемії до формування ДЕ у цієї категорії хворих.
Аналіз показників ДМАТ в залежності від рівня ГЦ в крові у хворих на АГ зрілого віку встановив, що зростання вмісту ГЦ в крові (вище 75-го процентиля) асоціювалось зі збільшенням рівнів та ІЧ САТ, ДАТ та середнього АТ, а також зі зменшенням СНЗ САТ, ДАТ та середнього АТ. Крім того, у хворих на АГ високий рівень ГЦ виступав предиктором несприятливого профілю АТ, збільшення ММЛШ, зростання рівнів загального ХС, ХС ЛПНЩ та індексу атерогенності, а також зниження вмісту ХС ЛПВЩ. Не зазнавали істотних змін в залежності від рівня ГЦ вміст ХС ЛПДНЩ та ТГ.
Спостерігалася залежність ступеня загального ССР від показників функції ендотелію у хворих на АГ: на відміну від пацієнтів з помірним ССР, хворі з високим та дуже високим ризиком мали достовірно вищі показники вмісту ГЦ (на 17 та 42%), рМАСК-1 (на 7 та 15,8%), активності фВ (на 20 та 30%) та менший ступінь ЕЗВД ПА (в 2,6 та 1,5 рази; р<0,05 та 0,01, відповідно).
Дослідження вмісту маркерів запалення у хворих на АГ зрілого віку засвідчило, що, в порівнянні з контролем, вони мали вищі рівні С-РБ (7,9±3,5 проти 4,7±1,0 мг/л, р<0,001), ІЛ-6 (11,4±3,8 проти 6,7±1,2 пг/мл, р<0,001) та L-селектину (1,8±1,4 проти 1,2±0,2 мкг/мл, р<0,05), причому, у зрілому віці відмінності виявилися суттєвішими, ніж у осіб з АГ молодого віку.
Аналіз залежності досліджуваних показників від присутності МС у хворих на АГ продемонстрував, що МС є несприятливим фактором стосовно функції ендотелію та активності запалення (табл.4), оскільки асоціюється з підвищенням вмісту в крові ГЦ, рМАСК-1, активності фВ, С-РБ, ІЛ-6, L-селектину, зростанням МАУ та зниженням ЕЗВД.
Таблиця 4
Показники функції ендотелію та запалення у хворих на АГ в залежності від наявності метаболічного синдрому (М±s)
| Показники | Контроль,n=30 | Хворі на АГ | ||
| Без МС,n=51 | МС (NCEP), n=43 | МС (WHO), n=22 | ||
| ГЦ, мкмоль/л | 10,62±2,02 | 14,2±2,77 | 17,6±3,72*# | 18,9±2,77*# |
| рМАСК-1, нг/мл | 799±124 | 966±136* | 1123±126*# | 1166±115*# |
| Активність фВ,% | 104±9,8 | 129,7±20,9* | 152,2±23,6*# | 160,5±15,8*# |
| ЕЗВД ПА,% | 12,05±3,8 | 6,55±3,46* | 3,49±3,17*# | 2,27±2,23*# |
| МАУ, мг/добу | 28,2±33,3 | 36,9±41,4 | 134,7±80,5*# | 164,6±75,8*# |
| С-РБ, мг/л | 4,67±0,95 | 6,50±2,52* | 9,15±3,46*# | 10,3±3,40*# |
| ІЛ-6, пг/мл | 6,72±1,24 | 9,64±2,96* | 13,4±3,93*# | 14,9±3,76*# |
| L-селектин, мкг/мл | 1,24±0,22 | 1,81±0,43* | 1,56±0,57*# | 1,33±0,34#$ |
Примітки: 1. * - достовірна відмінність стосовно групи контролю (р<0,05);
2. # - достовірна відмінність стосовно групи „Без МС” (р<0,05).
Окрім того, за наявності МС зростали частота несприятливого добового профілю АТ типу “night-peaker”, а також ММЛШ та ІММЛШ. Загальний ССР у хворих на АГ з МС істотно перевищував такий у хворих без МС.
Наступний фрагмент дослідження присвячений вивченню впливу традиційної антигіпертензивної терапії та додавання до неї омега-3 ПНЖК чи фолієвої кислоти, - на маркери функції ендотелію та запалення. Вивчення фармакологічних впливів проведено в динаміці у хворих трьох груп. Порівнювані групи достовірно не відрізнялися за віком та статтю.
Виявилося, що додавання до традиційного лікування фолієвої кислоти в дозі 1 мг/добу покращує чутливість до антигіпертензивної терапії: на відміну від групи контролю, за такої схеми лікування, через 24 тижні частота перебування хворих на монотерапії була достовірно вищою (55 проти 24%), а на трикомпонентній антигіпертензивній терапії достовірно нижчою (3% проти 17%, відповідно). На тлі застосування фолієвої кислоти у хворих на АГ спостерігалося й краще зниження офісного САТ, покращення добового профілю САТ та середнього АТ. Препарат омега-3-ПНЖК суттєво не впливав на ефективність антигіпертензивного лікування.
Динаміка показників ЕхоКГ під впливом лікування показала, що достовірне зменшення ММЛШ та ІММЛШ відмічено на фоні терапії з додаванням фолієвої кислоти (на 16,7 та 16,2%; р<0,01 та 0,001, відповідно), в той час як за додавання омега-3 ПНЖК достовірно зменшувався лише ІММЛШ (на 9,6%; p<0,05).
Спостерігалося значне достовірне покращення ЕЗВД ПА у хворих на АГ при додаванні до лікування омега-3 ПНЖК (з 4,68±3,40 до 6,69±3,49%, р<0,05) чи, в більшій мірі, фолієвої кислоти (з 5,79±4,44 до 8,85±3,66%, р<0,01), тоді як на фоні традиційної терапії зміни ЕЗВД ПА виявилися недостовірними (з 4,96±2,93 до 5,91±3,28%, р>0,05). На тлі застосування фолієвої кислоти відмічалося суттєве зниження рівня МАУ (на 43%, р<0,01), а динаміка її рівня була значно кращою, ніж при застосуванні традиційної терапії чи додавання до неї омега-3 ПНЖК.
Оцінка динаміки вмісту досліджуваних біохімічних маркерів під впливом різних схем лікування показала (табл.6), що лише додавання фолієвої кислоти сприяло суттєвому зниженню вмісту ГЦ в крові (на 22%), тоді як при застосуванні традиційної терапії істотної динаміки рівня ГЦ не відмічалося, а при додаванні омега-3 ПНЖК він навіть недостовірно підвищувався.
Терапія з додаванням як омега-3 ПНЖК, так і фолієвої кислоти, на відміну від традиційної, призводила до зниження рівня рМАСК-1 та СРБ, в той час як усі схеми лікування, в т. ч. й традиційне лікування, сприяли зниженню активності фВ. Проте, лише додавання омега-3 ПНЖК призводило до зниження вмісту в крові L-селектину (на 12%) та, в більшій мірі, ІЛ-6 (на 22%).
Таблиця 6
Динаміка вмісту гомоцистеїну, маркерів функції ендотелію та запалення в крові хворих на АГ під впливом лікування (М±s)
| Показники | Термін спостереження | Контроль, n=31 | Традиційна терапія + омега-3 ПНЖК, n=31 | Традиційна терапія +фолієва кислота, n=32 |
| ГЦ, мкмоль/л | До лікування | 16,1±3,22 | 15,6±4,02 | 15,5±3,72 |
| Через 24 тижні | 15,9±3,83 | 16,8±3,97 | 12,0±2,66*#$ | |
| рМАСК-1, нг/мл | До лікування | 1038±117 | 1110±155 | 1015±148 |
| Через 24 тижні | 984±94 | 986±80* | 941±93* | |
| фВ,% | До лікування | 140,3±24,4 | 137,9±25,0 | 140,0±26,1 |
| Через 24 тижні | 126,1±17,8* | 124,5±22,3* | 125,0±25,2* | |
| С-РБ, мг/л | До лікування | 6,97±2,94 | 8,25±3,42 | 7,91±3,46 |
| Через 24 тижні | 6,12±3,44 | 5,83±4,29* | 6,06±3,43* | |
| ІЛ-6, пг/мл | До лікування | 11,0±3,48 | 11,6±4,46 | 11,4±3,82 |
| Через 24 тижні | 10,7±4,03 | 9,17±4,26* | 9,46±4,08 | |
| L-селектин, нг/мл | До лікування | 1,75±0,51 | 1,58±0,51 | 1,76±0,51 |
| Через 24 тижні | 1,63±0,30 | 1,36±0,25*# | 1,61±0,37$ |
Примітки: 1. * - достовірна відмінність стосовно стану „До лікування” (р<0,05);