Виділення СНР здійснювалося на підставі наступних діагностичних критеріїв: 1) субклінічний рівень проявів, рудіментарність, структурна (синдромальна) незавершеність; 2) відсутність суб'єктивного почуття хвороби; 3) відсутність порушень міжперсональної взаємодії; 4) наявність своєрідного «ґрунту»: характерологічні особливості особистості, психічна ригідність та ін.
Основними діагностичними критеріями клінічних форм невротичних розладів були: 1) психогенний початок захворювання; 2) наявність невротичного (внутрішньоособистісного) конфлікту на тлі недостатності психологічного захисту; 3) відсутність соматичного захворювання, здатного викликати наявну симптоматику; 4) функціональний і оборотний характер порушень; 5) відсутність психотичних симптомів; 6) редукція невротичної симптоматики при усуненні або дезактуалізації у свідомості психотравмуючої ситуації.
Структура СНР у музикантів-педагогів була представлена наступними варіантами: астено-вегетативним – 36 осіб (50,0±5,9%), емоційно хитливим – 27 осіб (37, 5±5,7%) і астено-субдепресивним – 9 осіб (12,5±3,9%). У групі порівняння усі виділені варіанти СНР були представлені в приблизно рівних співвідношеннях (36,1±8,0%, 33,3±7,9% і 30,6±7,7% відповідно). При розподілі варіантів СНР у досліджуваних групах не було виявлено статистично значимих розходжень (р=0,07).
Тривалість СНР складала приблизно від 2-3 тижнів до 2-х місяців. Надалі, або відбувалося повне усунення ознак дезадаптації, або ускладнення симптоматики СНР із переходом у клінічно обкреслені форми, що характеризувалося стабілізацією і посиленням виразності симптоматики, фіксацією респондентів на своїх переживаннях з розумінням «хворобливості» цих проявів, виходом на перший план симптомокомплексів, що визначають клінічну специфічність невротичного розладу.
Структура клінічно виражених форм визначалася змішаним дисоціативним розладом (F44.7) – 37 обстежених (46,2±5,6%), неврастенією (F48.0) – 27 осіб (33,8±5,3%) і змішаним тривожним розладом (F41.3) – 16 осіб (20,0±4,5%) (табл. 1). Було виявлено статистично значущі розбіжності клінічної структури невротичних розладів у досліджуваних групах (p=0,01 за критерієм c2). При цьому в основній групі питома вага змішаного дисоціативного розладу була значно вище, ніж у групі порівняння.
Таблиця 1
Клінічна структура невротичних розладів в досліджуваних групах
| Діагностична категорія (МКХ-10) | Основна група(n=80) | Група порівняння(n=19) | Рівень значимості розходження(p) | ||
| Абс. ч. | %±m% | Абс. ч. | %±m% | ||
| Змішаний дисоціативний розлад (F44.7) | 37 | 46,2±5,6 | 2 | 10,5±7,0 | 0,01 |
| Неврастенія (F48.0) | 27 | 33,8±5,3 | 9 | 47,4±11,5 | |
| Змішаний тривожний розлад (F41.3) | 16 | 20,0±4,5 | 8 | 42,1±11,3 | |
Основними діагностичними критеріями змішаного дисоціативного розладу були наявність дисоціативно-конверсійної симптоматики, що виникає слідом за стресовою психотравмуючою ситуацією; обмеженість у часі до декількох годин або днів; легке і часте рецидування цих порушень після психологічних навантажень. При даному розладі були виявлені статистично достовірно більш високі середні значення показників у шкалах: «страху і фобії» (р=0,004), «депресивних розладів» (р<0,001), «занепокоєння і напруги» (р=0,03), «неврастенічних розладів» (р=0,007), «порушень вегето-судинної регуляції» (р=0,002), «соматичних порушень» (р=0,005), «труднощів у соціальних контактах» (р=0,04).
Діагностичними критеріями неврастенії були психогенний початок захворювання, обов'язкова наявність: 1) власне астенії, як основного клінічного прояву, що існує не менше 3-х місяців та супроводжується зниженням продуктивності трудової діяльності і порушенням міжособистісної взаємодії; 2) вегетативних розладів, що протікають у виді перманентних або перманентно-пароксизмальних вегетативних порушень; 3) розладів сну. При неврастенії були виявлені статистично достовірно більш високі середні значення показників у шкалах «страху і фобії» (р=0,02), «агрипнічних розладів» (р=0,047) і більш низькі значення у шкалі «депресивних розладів» (р=0,048). Незважаючи на меншу питому вагу в основній групі хворих неврастенією, слід зазначити велику виразність у них астенічних проявів і порушень вегето-судинної регуляції, що підтверджувалося більш високими показниками відповідних шкал: «неврастенічних розладів» (р<0,001) і «вегето-судинних порушень» (р=0,02).
Основними діагностичними критеріями змішаного тривожного розладу були: 1) домінування в клінічній картині симптомів тривоги, що продовжуються від декількох тижнів до декількох місяців, мають хвилеподібний перебіг і не обмежувані будь-якими визначеними середовими обставинами; 2) наявність вегетативних дисфункцій (тахікардії, гіпергідрозу, лабільності пульсу й артеріального тиску, епігастрального дискомфорту, запаморочення, сухості у роті) і моторної напруги (метушливості, тремору, «головного болю напруги», неможливості розслабитися); 3) наявність явних, але короткочасних симптомів інших розладів: обсесивно-компульсивного розладу (F42.-), депресивного епізоду (F32.-), дисоціативного розладу (F44.-), тривожно-фобічного розладу (F40.-), ипохондрічного розладу (F45.2), недиференційованого соматоформного розладу (F45.1), розладу соматизації (F45.0). При даному розладі були виявлені статистично достовірно більш високі середні значення показників у наступних шкалах: «неврастенічних розладів» (р=0,04), «нав’язливостей» (р<0,001), «істеричних розладів» (р=0,04), «труднощів у соціальних контактах» (р=0,03), «конверсійних розладів» (р=0,03), «вегето-судинних порушень» (р=0,02); більш низькими були значення «агрипнічної» шкали (р=0,04) та шкали «дереалізації» (р=0,048).
Психогігієнічне вивчення умов праці музикантів виявило, що більшість робочого часу вони піддаються звуковому тискові, що перевищує гранично припустимий рівень звуку (тобто більш 80 дБА), а також мають недостатній рівень освітленості на робочих місцях (менше 250 лк), що сприяє більш швидкому стомленню на роботі, перенапрузі органів зору і знижує загальну резистентність організму до психоемоційних навантажень.
У групі музикантів у порівнянні з аналогічним контингентом викладачів ЗШ ризик появи психоемоційних перевантажень на роботі був у 2 (ДІ 1,5-2,7) рази вище (p<0,001), у 1,8 (ДІ 1,2-2,6) рази перевищував (p<0,001) у них фактор незадоволеності умовами праці, у 23,9 (ДІ 6,1-93,2) разів був вище (p<0,001) ризик появи психічного дискомфорту, зв'язаного з концертною діяльністю й у 3,9 (ДІ 1,9-7,9) рази переважала (p<0,001) наявність шумового фактора на роботі. Ці дані свідчать про більш інтенсивний вплив виробничих несприятливих факторів на музично-педагогічних працівників.
Одним із вагомих стресогенних факторів, що сприяють виникненню або декомпенсації невротичних розладів у професійній діяльності музично-педагогічних працівників були концертні виступи.
Дискомфортні сценічні стани були виявлені в 45,5±3,0% музично-педагогічних працівників. У 13,9±3,1% випадків вони були представлені реакціями сценічної тривоги (РСТ), у 86,1±3,1% випадків - синдромом афективних порушень (САП). Клінічна структура САП була представлена тривожним варіантом в 94,3±2,3% випадків і апатичним варіантом - в 5,7±2,3%.
У музикантів-педагогів з невротичними розладами «сценічний дискомфорт» виявлявся у виді САП (у 78,8±4,6% обстежених з клінічним рівнем розладів і у 58,3±5,8% - з СНР), а в здорових респондентів контрольної групи (14,7±3,3%) - у виді РСТ.
Дискомфортні сценічні стани відзначалися достовірно частіше в основній групі порівняно з контрольною (р<0,001), причому переважали в музикантів-педагогів з клінічними формами невротичних розладів (р=0,04) (табл. 2).
Основними діагностичними критеріями САП були: вказівка на наявність зв'язаної зі сценічним виступом тривоги у виді метушливості, непосидючості, емоційної нестриманості, вегетативних порушень або стану апатії, з характерними млявістю, сповільненістю в рухах, емоційною байдужністю до виступу, відсутністю видимих ознак вегетативного збудження; вказівка на різний ступень вираження астенічної симптоматики після концертного виступу; поява цих порушень на тлі вже існуючої невротичної симптоматики, яка зберегалася після усунення проявів САП.
Таблиця 2
Співвідношення основних видів «сценічного дискомфорту» у музично-педагогічних працівників
| Види «сценічного дискомфорту» | Основна група | Контрольна група(n=116) | Рівень значимості розходження (p) | ||||
| Респонденти з клін. невротич. р-ми (n=80) | Респонденти з СНР (n=72) | ||||||
| Абс.ч. | %±m% | Абс.ч. | %±m% | Абс.ч. | %±m% | ||
| САП | 63 | 78,8±4,6 | 42 | 58,3±5,8 | - | - | p1=0,04*p2<0,001*p3<0,001* |
| РСТ | - | - | - | - | 17 | 14,7±3,3 | |
Примітки: 1. При проведенні аналізу використовувався метод множинних порівнянь (критерій c2, критерій Мараскуілло).
2. p1 – основна група з клінічними невротичними розладами і СНР; p2 – основна група з СНР і контрольна група; p3 – основна група з клінічними невротичними розладами і контрольна група; *- розходження частки статистично значуще при p<0,05
Основними діагностичними критеріями РСТ були: наявність короткочасних, плинних симптомів тривоги та вегетативного порушення та мимовільне усунення цих порушень після закінчення концертного виступу без вираженої астенізації; поява симптомів РСТ не в кожному концертному виступі, чергування «вдалих» і «невдалих» концертних виступів; залежність від різних ситуаційних факторів, від успішності репетиційної діяльності напередодні концерту, емоційного настроя перед виступом, присутності в залі важливих для виконавця людей; відсутність будь-якої вираженої невротичної симптоматики поза ситуацією концертного виступу; виникнення у психічно здорових музикантів-педагогів з визначеними особистісними особливостями (підвищена тривожність, помисливість, непевність у собі і т.п.)