Профіль самоактуалізації особистості музично-педагогічних працівників з невротичними розладами клінічного рівня характеризувався достовірно більш низькими значеннями базових шкал (Tc і І) і всіх підшкал (менше 50 Т-балів), за винятком підшкали «Прийняття себе» (51Т±1) на відміну від респондентів із субклінічними порушеннями і здоровими особами (мал. 2).
Низький рівень самоактуалізації характеризується негнучкістю поведінки, нездатністю до емпатії, низькими самооцінкою і самоповагою, труднощами у встановленні довірливих взаємин, запереченням і неприйняттям своєї емоційності з придушенням прояву таких почуттів, як гнів, агресія, образа, що приводить до росту внутрішнього напруження і сприяє появі невротичних симптомів.
На підставі результатів проведених досліджень нами була розроблена система профілактики і психотерапевтичної корекції невротичних розладів у музично-педагогічних працівників, що ґрунтується на принципах комплексності, диференційованості, послідовності й етапності проведення лікувально-профілактичних заходів.
Терапевтичну групу склали 63 музично-педагогічних працівника (31 обстежений з субклінічним рівнем розладів, 32 – з клінічними формами патології). У групу порівняння ввійшло 30 клінічно однорідних з терапевтичною групою музикантів, які не були включені у програму лікувально-профілактичних заходів.
Профілактика невротичних розладів містила в собі використання загальногігієнічних рекомендацій, спрямованих на поліпшення умов праці, а також проведення специфічних заходів, які підвищують загальну резистентність до впливу стресових факторів. Як основні методи використовувалися аутогенне тренування з акцентом на навчання методам релаксації із застосуванням формул самонавіяння та психотерапевтичні прийоми, спрямовані на психологічну підготовку до концертного виступу (гра перед уявлюваною аудиторією, медитативне занурення, обігравання, рольова підготовка (імаготерапія), виявлення потенційних помилок).
Психотерапевтична корекція проводилася методами групової особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії, спрямованої на реконструкцію порушених особливо значимих відносин особистості і методи раціональної психотерапії. Вона адресована трьом підсистемам міжособистісної взаємодії – інтраіндивідної, інтеріндивідної та метаіндивідної, і складається з трьох компонентів: когнітивного (інформаційного), афективного (емоційного) і мотиваційно-поведінкового.
Основною метою психотерапії була необхідність досягти розуміння особистістю своїх помилок і необхідності змінитися шляхом послідовного усвідомлення психологічних причин свого розладу. Вирішальним моментом психотерапевтичного процесу була реконструкція порушених відносин членів групи, неадекватних реакцій і форм поведінки за допомогою спрямованого впливу на когнітивну, емоційну і поведінкову сфери.
У терапевтичній групі відразу після закінчення проведення коригуючих заходів у 96,9±2,2% випадків спостерігалася різного ступеня виразності позитивна динаміка невротичної симптоматики (істотне поліпшення відзначалося в 66,7±5,9%, незначне поліпшення – у 30,2±5,8%), і тільки в 3,1±2,2% хворих психопатологічна симптоматика продовжувала утримуватися. У групі музикантів-педагогів, що не одержували специфічного лікування, клінічне поліпшення спостерігалося в 20,0±7,3% випадків, серед яких повне усунення невротичних симптомів відзначалося в 6,7±4,6%, незначне поліпшення – в 13,3±6,2%, стан залишалося без змін – в 63,3±8,8%, а в 16,7±6,8% обстежених невротична симптоматика підсилилася (p<0,001 за критерієм c2).
Відзначалася редукція невротичної симптоматики після проведення коригуючих заходів щодо більшості шкал методики Е. Александровича (p<0,05), що супроводжувалося значним поліпшенням показників фаз емоційного вигоряння і показників базових шкал і більшості підшкал самоактуалізацій. Аналіз ведучого типу копінга у музично-педагогічних працівників після корекції виявив достовірне збільшення вибору ними проблемно-орієнтованих копінг-стратегій у ситуації публічного виступу.
За даними однорічного катамнеза серед музикантів-педагогів з невротичними розладами клінічного рівня в 84,3±6,4% осіб було досягнуто стійке клінічне поліпшення, у 9,4±5,2% - стан залишився без змін і в 6,3±4,3% - було відзначено клінічне погіршення. Досить ефективними виявилися профілактичні заходи щодо музикантів-педагогів з СНР, серед яких тільки в 1 (3,2±3,2%) респондента відзначався перехід невротичної симптоматики на клінічно виражений рівень; в інших 30 (96,7±3,2%) респондентів мало місце клінічне поліпшення.
У групі пацієнтів, не включених у психокорекційну програму, клінічне поліпшення спостерігалося тільки в 16,7% випадків, в 46,7% - клінічний стан не змінився та в 36,7% - невротична симптоматика підсилилася.
Ці дані підтверджували клінічну ефективність розроблених лікувально-профілактичних заходів щодо музикантів-педагогів з невротичними розладами.
ВИСНОВКИ
1. У роботі наведено теоретичне обґрунтування і нове рішення актуальної наукової задачі, що полягає у визначенні медико-психологічних особливостей невротичних розладів у музично-педагогічних працівників. Задачу вирішено з позицій клініко-динамічної оцінки невротичних розладів і системного підходу до розробки їхньої профілактики і психотерапевтичної корекції.
2. Невротичні розлади, виявлені в 56,7±3,0% обстеженого контингенту музично-педагогічних працівників, у 47,4±4,0% не досягають клінічного рівня і характеризуються перевагою астено-вегетативного (50,0±5,9% випадків), астено-субдепресивного (12,5±3,9%) і емоційно хитливого (37,5±5,7%) радикалів. Структура клінічно виражених форм (52,6±4,0%) виявляється змішаним дисоціативним розладом (46,2±5,6%), неврастенією (33,8±5,3%) і змішаним тривожним розладом (20,0±4,5%). На їхнє формування в значній мірі впливають психотравмуючі фактори виробничого характеру, серед яких найбільш значущими є психоемоційні перевантаження (92,8±2,1%), соціальна незахищеність (94,7±1,8%), підвищена відповідальність за виконувану роботу (90,1±2,4%), незадоволеність умовами праці (61,8±3,9%), конфліктні ситуації на роботі (46,1±4,0%) і стресогенні ситуації, зв'язані з концертною діяльністю (86,8±2,7%). Високі показники напруженості праці музикантів-педагогів, а також перевищення гранично припустимого рівня звукового тиску (більше 80 дБА) під час роботи і недостатній рівень освітленості (менше 250 лк) на робочих місцях, сприяють більш швидкому стомленню на роботі і зниженню загальної резистентності організму до психоемоційних навантажень.
3. Фактором ризику виникнення або декомпенсації невротичних розладів у музично-педагогічних працівників є ситуація концертного виступу. До найбільш частих форм «сценічного дискомфорту» належать реакції сценічної тривоги, характерні для здорових респондентів (13,9±3,1% осіб контрольної групи) з короткочасними, минущими симптомами занепокоєння і вегетативного порушення, обмежені часом концертного виступу, і синдром афективних порушень (86,1±3,1% осіб основної групи), що клінічно виявляється тривожним або апатичним варіантом.
4. У ситуації публічного виступу музично-педагогічними працівниками з невротичними розладами частіше використовуються емоційно-орієнтовані стратегії совладаючої поведінки з концентрацією на подолання тривоги або уникаючи копінг-стратегії, що характеризуються активним відкиданням думок про концертний виступ і фіксацію на другорядних подіях. У здорових респондентів в аналогічній ситуації переважають проблемно-орієнтовані поведінкові стратегії з цілеспрямованим зосередженням на виконанні концертної програми (p<0,001).
Реакції уникаючого типу домінують в осіб зі змішаним дисоціативним розладом (64,9±7,8%), а емоційно-орієнтовані поведінкові стратегії - при неврастенії (77,8±8,0%) і при змішаному тривожному розладі (81,2±9,8%) (p<0,001). Частота проблемно-орієнтованих копінг-стратегій у цієї категорії обстежених коливається в межах 5,4±3,7% - 7,4±5,0%.
Особи з «сценічним дискомфортом» частіше (p<0,001) використовують малоадаптовані совладаючі стратегії, а при відсутності «сценічного дискомфорту» - проблемно-орієнтовану поведінку (p<0,001).
5. Профіль особистості музикантів-педагогів з невротичними розладами характеризується високим значенням шкали «невротичність» і низькими значеннями шкал «товариськість», «урівноваженість», «маскулинність-фемінінність». При цьому при змішаному дисоціативному розладі відзначається пік по шкалі «емоційної лабільності» (9Т±0,45), при змішаному тривожному розладі – по шкалах «сором'язливість» (8Т±0,38) і «депресивність» (8Т±0,4), при неврастенії – по шкалах «депресивність» (7Т±0,43) і «дратівливість» (8,5Т±0,58).
При змішаному тривожному розладі ведуча мотиваційна спрямованість і основний захисний механізм полягають в униканні неуспіху, відмовленості від самореалізації і посиленні контролю свідомості; при змішаному дисоціативному розладі – у витисненні зі свідомості конфліктогенної інформації, демонстративних емоційних реакціях, маніпулятивної поведінки за типом «кліше»; при неврастенії – у відході від проблем у роботу.
6. Музично-педагогічні працівники з невротичними розладами відрізняються більш глибоким рівнем емоційного вигоряння, у порівнянні з аналогічним контингентом викладачів загальноосвітніх шкіл (розходження загального показника вигоряння - р<0,05). Показник фази «Виснаження» максимально виражений при невротичних розладах клінічного рівня (31±3), менш виражений у респондентів з субклінічними формами (24±2, р<0,05) і в здорових осіб (16±2, р<0,01).
Значна питома вага музикантів-педагогів з сформованими фазами емоційного вигоряння «Резистенції» - 51,3±4,1% випадків і «Виснаження» - 16,5±3,0%, свідчить про підвищений ризик професійної деформації їхньої особистості.