Вплив гормональних змін, пов’язаних із менопаузою, проявляється вищим рівнем, порівняно із чоловіками, інвалідизації жінок внаслідок новоутворень (19,31±1,13 проти 12,68±0,95 випадків на 10 тисяч відповідного населення, р<0,001), більшість яких - це пухлини молочної залози та статевих органів (59,09 %). Висока частка візуальних форм серед вказаних злоякісних новоутворень (69,23 %), а також важкість інвалідності (дві третини, 76,92 %, із вперше визнаних є інвалідами І та ІІ груп) підтверджує вже зроблений при аналізі показників смертності висновок про значні недоліки раннього виявлення пухлин та соціально-економічні збитки, до яких це призводить.
Серед інших вагомих причин первинної інвалідності жінок 40-54 років на можливий зв’язок із обмінними порушеннями внаслідок менопаузи, зокрема остеопорозом, вказує висока питома вага хвороб кістково-м’язової системи та сполучної тканини і травматизму (сумарно 17,95 %).
Аналіз показників загальної та первинної захворюваності жінок віком від 40 років і старших за даними звертань в лікувально-профілактичні заклади засвідчив, що їх рівні (відповідно 903,85±4,17 і 270,44±2,28 випадків на 1000 населення) у 2-3 рази нижчі, ніж загальноукраїнські для всього населення, але вищі, ніж у чоловіків (850,64±4,59 ‰ і 261,33±2,54 ‰, р<0,01), за рахунок захворюваності жінок у перименопаузі (45-54 роки, р<0,001), оскільки в решті вікових груп гендерна різниця порівнюваних коефіцієнтів несуттєва (р>0,05).
До структури поширеності та захворюваності жінок віком від 40 років і старших найвагоміший вклад вносять хвороби системи кровообігу (відповідно 28,31 % та 10,69 %), органів травлення (19,20 % і 8,93 %), органів дихання (15,01 % і 35,66 %), кістково-м’язової системи та сполучної тканини (15,01 % і 11,35 %), ока та придаткового апарату (7,9 % і 10,92 %) та інші.
Встановлено, що тренд показників загальної і первинної захворюваності характеризується двофазністю (р<0,001): перше стрімке зростання рівнів припадає на пери- і ранню постменопазу з максимальними значеннями у 50-59 років (відповідно 1143,89±14,96 ‰ та 115,22±2,95 ‰), друге – на 65-69 років (1313,60±17,53 ‰ та 113,50±5,15 ‰), що відображає не тільки вплив гормональних інволюційних та вікових змін на формування здоров’я жінок, але і їх залежність від медико-організаційних та немедичних, головним чином соціально-економічних, чинників. Зокрема, загальні низькі різні захворюваності жінок за даними звертань та їх зниження у 60-64 та після 70 років життя є очевидним наслідком недостатнього виявлення і обліку захворювань, а також зменшення рівня доходів при виході на пенсію, відсутності потреби в листках непрацездатності, накопичення досвіду самолікування тощо.
Поглиблений аналіз узагальнених за десятирічний період (1996-2005 р.) показників захворюваності жінок віком від 40 років і старших на злоякісні новоутворення підтвердив її залежність від періодів менопаузи. Хоча, рівні показника в цілому зростають з віком, однак по пріоритетних його причинах – пухлинах молочної залози та жіночих статевих органів (38,51 %), набуваючи стрімких темпів приросту в пременопаузі (сумарно з 55,53±3,25 випадків на 100 тисяч населення у 35-39 років до 102,52±4,37 аналогічних випадків у 40-44 та 172,32±6,02 випадків у 45-49 років, р<0,001), утримують максимальні значення захворюваності (216,38±7,11 - 228,58±7,87 випадків на 100 тисяч населення, р>0,05) протягом всього періоду ранньої та пізньої постменопаузи (50-69 років) і знижуються у віці понад 70 років (152,55±4,22 випадків на 100 тисяч населення, р<0,001).
Слід зазначити, що на фоні стабільності в динаміці коефіцієнтів захворюваності (впродовж 1996-2005 років) і смертності (за 1995-2001 роки) на злоякісні новоутворення в цілому, їх рівні стосовно пухлин молочної залози і тіла матки зросли відповідно на 33,90 % і 48,26 % (по показниках захворюваності) та на 32,0 % і 56,5 % (по показниках смертності).
Рівні захворюваності жінок віком від 40 років і старших за даними медичних оглядів (194,80±6,24 випадків на 100 обстежених) вдвічі переважають аналогічні, зареєстровані за даними звертань в лікувально-профілактичні заклади (рис. 5), що в черговий раз засвідчує недоліки обліку хронічних захворювань.
Показникові патологічної ураженості жінок, аналогічно коефіцієнту загальної захворюваності, притаманний максимальний приріст рівнів у перименопаузі (з 141,46±13,13 випадків на 100 обстежених 40-44 років до 214,43±14,87 випадків у 50-54 роки, р<0,01), які у вказаному віці є достовірно вищими, ніж серед чоловіків-однолітків (р<0,05). У наступних вікових групах частота хронічних захворювань за даними медичних оглядів практично незмінна (р>0,05) - на рівні 212,70±18,37 - 233,33±25,46 випадків на 100 оглянутих, що доводить немедичний генезис зниження показників захворюваності (за даними звертань) у 60-64 та після 70 років.
Звертає на себе увагу, що перші рангові місця структури показників патологічної ураженості і загальної захворюваності, зареєстрованої при звертанні за медичною допомогою, подібні, що вказує на визначальну роль хронічних хвороб у формуванні захворюваності жінок віком понад 40 років. Так, структуру патологічної ураженості досліджуваного контингенту населення головним чином складають хвороби системи кровообігу (27,62 %), органів травлення (22,38 %), органів дихання (12,73 %), ока та придаткового апарату (8,52 %), кістково-м’язової системи та сполучної тканини (6,78 %), а також хвороби сечостатевої системи (5,95 %), нервової системи (5,44 %), новоутворення (5,34 %) та інші.
Аналіз результатів медичних оглядів дозволив встановити значні резерви виявлення хронічних захворювань, починаючи із 40 років ще на стадії “передзахворювань”, зокрема таких соціально вагомих, як хвороби системи кровообігу та новоутворення. Так, серед жінок 40-49 років у 32,47-43,40 % обстежених встановлено ознаки напруження адаптації різного ступеню за рівнем артеріального тиску (передгіпертонію), у 48,57-52,94 % вже виявлені зміни на ЕКГ, діагностовано 7,32±2,88 - 14,29±3,41 випадків (на 100 оглянутих) передракових захворювань молочної залози та статевих органів.
Разом з тим, результати вивчення захворюваності за даними інтерв’ю засвідчили недостатню поінформованість жінок віком від 40 років і старших стосовно наявності у них хронічних захворювань. Значна частка респондентів, у яких при медичних оглядах виявили хвороби, не вказували про них в анкетах. Особливо це стосується новоутворень (92,12 % хворих, р<0,05), захворювань системи кровообігу (37,03 %, р<0,001), органів дихання (27,58 %, р<0,01), кістково-м’язової системи та сполучної тканини (45,58 %, р<0,01), сечостатевої системи (47,24 %, р<0,01), нервової системи (77,36 %, р<0,001), вуха і соскоподібного відростка (77,78, р<0,001), ока та придаткового апарату (91,39 %, р<0,001) тощо, тобто тих, що призводять до інвалідності і смертності, в тому числі у працездатному віці.
Дані опитування разом із даними медичних оглядів дозволили встановити, що фактична поширеність захворювань серед жінок віком від 40 років і старших у 3,5-4 рази вища від офіційно зареєстрованої за даними звертань у лікувально-профілактичні заклади, що відображає значний дефіцит задоволення потреби у медичній допомозі досліджуваному контингенту населення.
Суб’єктивно серед симптомів менопаузи домінуюче значення мають психопатологічні (втомлюваність, дратівливість, зниження працездатності, тривожність, депресія тощо), тренд частоти яких характеризується двофазністю (рис. 6). Перший пік їх поширеності (63,21 %) пов’язаний із ранніми менопаузальними вегето-судинними симптомами (головний біль, серцебиття, пітливість, приливи, зміни артеріального тиску), максимум частоти яких припадає на ранню постменопаузу (54,18-54,86 % у 50-59 років). Другий пік (66,99 %) супроводжує наростання пізніх соматичних симптомів у віці понад 65 років (56,53-57,52 %). Співпадіння піків частоти психопатологічних симптомів із наведеним зростанням показників захворюваності за даними звертань вказує на те, що останні спровоковані погіршенням самопочуття жінок у названі періоди життя.
Оцінка обчислених на підставі показників смертності та коефіцієнтів захворюваності за даними звертань і медичних оглядів інтегральних індексів здоров’я (за методикою Л.Є. Полякова і Д.М. Малінського, 1986), які відображають частку максимально можливого рівня здоров’я в кожній віковій групі, підтвердила, що підґрунтям суб’єктивної самооцінки здоров’я є його об’єктивний стан. Так, хоча в цілому за період спостереження інтегральний індекс здоров’я жінок погіршується більш, як наполовину (на 56,67 % в показниках наочності), однак при цьому його тренд також характеризується двофазністю (рис. 7).
Перше значне погіршення стану здоров’я жінок припадає на 45-54 роки (з 78,00 % в 40-44 роки до 59,80 % в 45-49 років і аж до 49,20 % у 50-54 роки). Протягом наступних 10 років життя розглянутий індекс залишається досить стабільним (47,20-46,40 % у 55-64 роки) із послідуючим суттєвим зниженням вже після 65 років життя (до 40,20 % у 65-69 років і найнижчого значення - 33,80 % у 70 річних і старших). Таким чином, об’єктивно підтверджені два кризових періоди стану здоров’я жінок: 45-54 роки та після 65 років життя, перший з яких пов’язаний із гормональними інволюційними змінами, оскільки припадає на перименопаузу, а другий - із віковими змінами.
Як видно на рис. 7, наведене супроводжується зниженням якості життя, оціненої за критеріями (фізичними, психологічними, рівнями незалежності, громадського життя, довкілля, духовності), рекомендованими ВООЗ (1995). Завдяки адаптивним можливостям людського організму, якість життя погіршується вдвічі меншими темпами, ніж об’єктивний рівень здоров’я (на 22,77 % в показниках наочності за весь період спостереження). Наявність прямого сильного взаємозв’язку між об’єктивно визначеним станом здоров’я і рівнем якості життя підтверджена кореляційно-регресійним аналізом (rxy=0,86, r2=0,73, р<0,05). Тобто, якість життя жінок у пери- та постменопаузі на 73,46 % залежить від стану здоров’я.