Необхідним доповненням до статкарти є інструкція (іноді віддрукована на карті), що роз’яснює значення термінів, порядок заповнення і ведення документів на конкретних прикладах.
Наведемо приклади деяких медико-статистичних показників, які характеризують діяльність лікувально-профілактичних закладів.
1. Показники використання матеріальних ресурсів.
– середня тривалість перебування;
– забезпеченість ліжками;
– рівень госпіталізації;
– зайнятість ліжка в році;
– кількість відвідувань на 1 жителя (міста, області і т. д.);
– кількість відвідувань за зміну.
2. Показники використання кадрових ресурсів.
– забезпеченість лікарями (середнім медичним персоналом) на задану кількість населення;
– кількість лікарів, що мають кваліфікацію.
3. Показники фінансових ресурсів, які характеризують об’єми та джерела фінансування ЛПЗ.
Спроможність українського суспільства до динамічного розвитку значною мірою залежить від стану здоров'я населення. Разом з тим рівень стану здоров'я населення України, системи охорони здоров'я нашої країни як вітчизняними, так і зарубіжними вченими, фахівцями оцінюється переважно як низький чи кризовий. Про це свідчать такі дані.
Продовжує скорочуватися середня тривалість життя населення України, особливо чоловіків. Середня тривалість життя становить 68,1 року (чоловіків – 62,7; жінок – 73,6). За цим показником Україна посідає 108 місце у світі, відстаючи від країн Західної Європи на 9 років, а від Японії (де найбільша в світі тривалість життя) – на 13 років.
Статистика свідчить про суттєве зменшення народжуваності (від'ємний приріст населення розпочався з 1991 р. (-0,8)). Показник народжуваності зменшився з 1,9 дитини в 1989 р. до 1,1 – у 2001-му. Середньорічний темп зниження народжуваності протягом 1989-2001 pp. був більше чим у 10 років вищим, ніж в попередні 30 років (1959-1989) [2, с. 147].
Підвищився в Україні загальний коефіцієнт смертності (за останні 5 років в середньому 15% при зростанні європейського показника на 6,6%). За спостереженнями експертів Світового банку (1999 p.), смертність від серцево-судинних хвороб зросла на 39,7%, хвороб органів дихання – на 32,1%, травм і отруєнь – на 23,2%, злоякісних новоутворень – на 4,5%. Загальний коефіцієнт смертності в нашій країні порівняно із загальноєвропейськими вищий на 36,4% (за смертністю від серцево-судинних хвороб – на 72,4%, від травм і отруєнь – на 59,3, від хвороб органів дихання – на 32,7). Смертність немовлят (до року) в Україні перевищує середньоєвропейський показник в рази (це при тому, що Україна ще не перейшла на більш суворі світові критерії визначення мертвонароджених).
Тільки у 2000 р. природне скорочення населення становило 376 тис. осіб. За останні роки населення України щорічно зменшується на 0,4% (у розвинених країнах Західної Європи цей показник щорічно збільшується на 0,4%). Зазначене свідчить про усталені процеси депопуляції населення в Україні.
Україна характеризується швидкими темпами старіння населення. Питома вага осіб старше 60 років зросла з 10,5% в 1959 до 20,5% у 2000 p., тобто вдвічі. У віці 65 і більше років в країні проживає понад 14% населення (рівень старіння населення найвищий в сільській місцевості). Прогнозується, що в 2025 р. літніх людей в Україні вже буде 27%. Все це посилює демографічне навантаження на працююче населення.
Високим в Україні є рівень загальної захворюваності, про що свідчать дані звернень населення в лікувально-профілактичні заклади на початок 2000 р. Зазначений показник становив 141186,3 на 1000 тис. населення. У структурі поширеності хвороб основну частину становлять хвороби органів дихання (24,4%); на другому місці – хвороби системи кровообігу (22,4%); на третьому – хвороби органів травлення (9,0%); на четвертому – хвороби кістково-м'язової системи (5,6%); п'яте місце посідають хвороби ендокринної системи та порушення обміну речовин (5,0%) [4, с. 179].
При цьому більше половини випадків смерті та третину причин інвалідності зумовлюють хвороби системи кровообігу. Високий показник захворюваності на злоякісні новоутворення – 2000 p., він становив 318,3 на 100 тис. населення. Статево-віковий аналіз онкозахворюваності свідчить, що найвищі рівні цієї патології характерні для населення старших вікових груп, особливо чоловіків.
Останніми роками суттєво погіршилась епідемічна ситуація з ВІЛ-інфекції (СНІДу). За оцінками експертів, в Україні станом на кінець 2002 р. проживало близько 400 тис. ВІЛ-інфікованих. Збільшився показник захворюваності на туберкульоз (у 1999 р. він становив 54,3 на 100 тис. населення, а смертність – 19,9 на 100 тис). Загалом же порівняно із даними 15 країн – членів Європейського Союзу показники здоров'я населення України гірші в 2 і більше разів.
Причини низького рівня здоров'я значної частини населення України є віддзеркаленням соціально-економічної ситуації в країні. До них належать бідність, зубожіння багатьох людей, їхній невисокий добробут, спосіб і рівень життя, незадовільний стан екології, кризовий стан охорони здоров'я (рівень здоров'я частини населення залежить на 50% від способу і рівня життя, на 20 – від спадковості, на 20 – від стану навколишнього середовища і на 10% – від стану системи охорони здоров'я). Все зазначене зумовлює необхідність реформування гуманітарної політики у сфері охорони здоров'я, глибоку трансформацію соціально-економічних, духовних відносин в українському суспільстві.
Отже, основними задачами медичної статистики є:
· виявлення особливостей стану здоров’я населення з використанням демографічних даних, даних про захворюваність, фізичний розвиток і інвалідність, а також факторів, що визначають ці особливості;
· вивчення даних про мережу, структуру, кадри і діяльності лікувально-профілактичних установ і організацій;
· оцінка ефективності заходів, спрямованих на охорону і зміцнення здоров'я населення і підвищення ефективності роботи медичних установ;
· оцінка клінічних, гігієнічних і лабораторних даних, а також матеріалів наукових досліджень.
Статистична методологія будується на основі визначених правил і прийомів, вироблених у процесі довголітньої практики і науково узагальнених принципів.Найважливішим методом даної дисципліни є статистичне дослідження.Динамічний розвиток охорони здоров'я неможливий без реорганізації системи управління у цій сфері. Зберігаючи управлінську вертикаль системи управління у сфері охорони здоров'я важливо реалізувати принцип децентралізації, створити умови для зростання ролі громадських медичних об'єднань у розв'язанні проблем охорони здоров'я, що є необхідною умовою демократизації управління в цій галузі. Суттєвим є розвиток державно-комунальної моделі надання медичної допомоги, яка передбачає створення двох секторів медичної допомоги: сектора загальнодоступної медичної допомоги та сектора додаткових можливостей у сфері охорони здоров'я. В межах державно-комунальної моделі слід чітко розмежовувати первинний, вторинний і третинний рівні надання медичної допомоги. Важливим є і розширення ролі територіальних громад в забезпеченні контролю за наданням та фінансуванням медичної допомоги понад гарантований державою базовий стандарт якості загальнодоступної медичної допомоги.
1. Вороненко Ю. В., Прус Л. О., Чуйко А. П., Затула О. А., Оніщенко О. М. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я. — Т.: Укрмедкнига, 2002. — 330с.
2. Герасименко С. С., Головач А. В., Єріна А. М., Козирєв А. М. Статистика. — К.: КНЕУ, 2000. — 467 с.
3. Демографічна та медична статистика України у ХХІ столітті. Медичні інформаційні системи у статистиці: Матеріали конференції / Київський міський науковий інформаційно-аналітичний центр медичної статистики. — К., 2004. — 208с.
4. Медична статистика: Зб. нормат. док. / Головне управління охорони здоров'я та медичного забезпечення м. Києва; Київський міський науковий інформаційно-аналітичний центр медичної статистики / Валентина Миколаївна Заболотько (упоряд.та голов.ред.) — К.: МНІАЦ медичної статистики, 2006. — 460с.
5. Охорона здоров'я в Україні: Статистичний збірник / Державний комітет статистики України. — К., 2001. — 271с.
6. Приходський О. О., Морарь Л. М., Голяченко А. О. Управління охороною здоров'я (вступ до теорій, концептів, технологій). — Т.: Лілея, 2001. — 65с.