Методи антистресорного захисту хворих з гострою черепно-мозковою травмою при різних ушкодженнях головного мозку (стр. 3 из 6)

Хвильова структура інтервалограми досліджувалася після її спектрального перетворення відповідно до алгоритму швидкого перетворення Fourier. Далі визначали показники варіабельності ритму серцевої діяльності в частотній області (Баевский Р.М. cсоавт., 1984).

Розраховувалися спектральна щільність потужності (СЩП) низькочастотної (LF) і високочастотної (HF) осциляцій інтервалограми в діапазонах 0,03-0,15 Гц і 0,15-0,4 Гц, а також логарифми частотних показників і їхнє співвідношення. На етапі інфільтрації шкіри скальпа аналізували п'ятихвилинний, а на етапах операції – двохвилинні (у попередньому й наступному інтраопераційному стимулі) тимчасові інтервали. Результати представлялися у вигляді середнього значення й середньоквадратичного відхилення. Розраховували логарифм відношення потужності осциляцій інтервалограми передстимуляційного інтервалу до післястимуляційного ln (LFa/LFp) і ln (HFa/HFp), значення якого використовувалося для оцінки ефекту анестезії. По сукупності значень логарифмів судили про ефективність захисту на етапах операції й анестезії в цілому (патент України на корисну модель А61В 5/02 від 15.03. 2007).

Результати дослідження та їх обговорення. Вихідні показники в досліджених групах відрізнялися за ступенем оксидантного ушкодження. Зміни ТБКАП у сироватці крові були виражені. Аналіз результатів досліджень свідчить про те, що в сироватці крові хворих групи А, у порівнянні з контрольною групою донорів, спостерігалося виражене в 1,7 рази підвищення вмісту ТБКАП (р<0,05). У постраждалих групи В вміст ТБКАП перевищував показники контрольної групи в 2,9 рази(р<0,05). У пацієнтів групи С пул ТБК - активних продуктів збільшувався в 4,0 рази(р<0,05).

При вивченні вихідних показників антиоксидантної активності СОД сироватки крові виявлене прогресивне вірогідне зниження вмісту СОД у міру наростання тяжкості ушкодження ГМ. Так у постраждалих групи А спостерігалося зниження активності СОД на 40 ±2,5% (р<0,05) у порівнянні з показниками в групі донорів. У пацієнтів групи В супероксиддісмутазна активність була знижена на 51 ±5,9%(р<0,05). У групі С активність СОД знижена на 50 ±4,4%(р<0,05) у порівнянні із групою В.

Стан тіолдісульфідної системи характеризувався наступними вихідними показниками: у сироватці крові пацієнтів групи А вміст SH був на 24,6±6,1% (р<0,05) менше, ніж у донорів, у той час як рівень SS перевищував відповідний показник на 15,1±2,9%(р<0,05). Коефіцієнт SH/SS зменшився на 34,8±4,3% (р<0,05) у порівнянні з контрольною групою. У хворих групи В рівень SH був на 42±3,1% (р<0,05) менше, ніж у донорів. Вміст SS був вище такого у донорів на 70,6±6,7%(р<0,05). При цьому коефіцієнт SH/SS був на 66±6,1% (р<0,05) менше, ніж у групі донорів. Рівень SH у групі С був на 56,2±3,9% (р<0,05) менше, ніж у групі донорів. Вміст SS перевищував контрольний показник на 112,2±8,7%(р<0,05), а коефіцієнт SH/SS був менше на 79,4±6,6%(р<0,05). Зміни показників статистично вірогідні (р<0,05).

Антиоксидантна активність сироватки крові у постраждалих у порівнянні з результатами, отриманими у донорів, була знижена в групі А на 47,4±3,4%(р<0,05), у групі В на 56,5±4,2%(р<0,05). У найбільш тяжких пацієнтів відзначалося зниження показника АОА на 66,9±7,5% (р<0,05) у порівнянні з контрольними показниками у донорів і на 24±4,9% (р<0,05) у порівнянні із групою В. Таким чином, відзначалося вірогідне (р<0,05) зниження антиоксидантної активності сироватки крові в міру наростання клінічної тяжкості стану постраждалих.

Аналіз результатів свідчить про збільшення прооксидантної активності сироватки крові залежно від тяжкості стану й ступеня ушкодження ГМ. Зростання рівня ТБКАП є ознакою, що підсилюється оксидантне ушкодження ГМ. Зміни показників антиоксидантної активності сироватки крові характеризують вичерпання адаптаційного резерву на тлі зростання концентрації вільних радикалів. Виявлено зниження активності СОД і загальної антиоксидантної активності сироватки крові, збільшення вмісту дісульфідних, зменшення тіолових груп а також зниження тіолдісульфідного коефіцієнта. Таким чином ступінь оксидантного стресу та буферна місткість сироватки крові прямо залежить від тяжкості пошкодження головного мозку.

Вихідний стан вегетативного статусу оцінювався на етапі операції, що безпосередньо передував виконанню шкірного розрізу. До цього моменту всі постраждалі, незалежно від тяжкості вихідного стану після індукції в наркоз, перебували в порівняних умовах протягом 5 хвилин перед початком шкірного розрізу покровів. Отримані дані демонструють достовірне поетапне зниження характеристик потужності активності симпатичного й парасимпатичного відділів вегететивної нервової системи (ВНС) (рис.1).

Рис.1. Вихідні показники варіабельності ритму серцевої діяльності у постраждалих.

Представлені дані демонструють істотні розходження вегетативної відповіді у постраждалих, що свідчить про участь автономної нервової системи в розвитку адаптаційних реакцій на передопераційному етапі. Порівняння значень логарифмів показників потужності осциляцій, зумовлених активністю симпатичного й парасимпатичного відділів ВНС, вірогідно підтверджує різний ступінь залучення її відділів у регуляцію серцевої діяльності. У групі А відзначалася виражена в 6 разів, у порівнянні с групою В, та в 2 рази, в порівнянні с групою С (р<0,05) відповідно перевага тонусу симпатичної нервової системи. У групі С активність парасимпатичної нервової системи була підвищена в 7,7 рази, у порівнянні с групою А, та в 1,8 рази, у порівнянні с групою В (р<0,05). При аналізі потужності високочастотних осциляцій відзначене стійке підвищення активності парасимпатичної нервової системи в міру поглиблення тяжкості стану постраждалих і ступеня ушкодження головного мозку.

Таким чином, у постраждалих із забоєм мозку у поєднанні із субарахноїдальним крововиливом зберігався вихідний баланс обох гілок вегетативної нервової системи. У пацієнтів із забоєм мозку у поєднанні із внутрішньочерепними гематомами збільшення потужності низькочастотних осциляцій (LF) є ознакою адекватної відповідної реакції СНС на стресорний вплив. Підвищення потужності високочастотних осциляцій (HF) у пацієнтів з найбільш важкими ушкодженнями (забоєм мозку у поєднанні із субарахноїдальним крововиливом і внутрішньочерепними гематомами) свідчить про неузгодженість керуючого впливу обох гілок ВНС на тлі залучення стовбурних структур.

Порівняння антистресорної ефективності різних методів анестезії в досліджених групах хворих з гострою черепно-мозковою травмою проводили поетапно згідно з методами дослідження, що застосовувалися.

У групі хворих із забоєм мозку у поєднанні із субарахноїдальним крововиливом всі досліджувані методи анестезії сприяли достовірному зниженню прооксидантної активності наприкінці операції. Достовірних розходжень вмісту ТБКАП на II етапі дослідження при різних методах анестезії не виявлено. Це свідчить про достатні антиоксидантні властивості всіх досліджуваних методів анестезії у хворих з невисоким ступенем ушкодження головного мозку.

У групах із забоєм мозку у поєднанні із внутрішньочерепними гематомами й забоєм мозку у поєднанні із субарахноїдальним крововиливом і внутрішньочерепними гематомами застосування пропофолу з фентанілом викликало недостовірне зниження прооксидантної активності, що дозволяє зробити висновок про недостатній захист від оксидантного стресу даного методу анестезії у хворих з тяжким ушкодженням ГМ. Виражене зниження рівня ТБКАП на прикінці операції досягалося у хворих груп В і С використанням тіопенталу натрію з фентанілом і поєднання оксибутирату натрію з тіопенталом натрію, кетаміном і морфіном. Достовірні розходження між показниками ТБКАП на II етапі дослідження дозволяють відзначити антистресорну ефективність II і III методів анестезії у хворих з тяжким оксидантним ушкодженням головного мозку.

Для оцінки антиоксидантної активності був досліджений вміст супероксиддісмутази, тіолових груп і антиоксидантна активність сироватки крові. Проведені дослідження показали, що у хворих групи А на тлі всіх трьох методів анестезії до кінця операції відзначалося достовірне збільшення активності супероксиддісмутази в сироватці крові. Достовірних розходжень активності СОД на II етапі дослідження при проведенні анестезії всіма трьома методами не виявлено, що дозволяє зробити висновок про ефективну активацію СОД, що забезпечується компонентами кожного методу анестезії у хворих з невисоким ступенем оксидантного ушкодження головного мозку. При використанні пропофолу у хворих груп В і С зміни активності ферменту до кінця операції були невірогідними. Таким чином, застосування пропофолу в групах В і С не забезпечувало активації СОД на тлі анестезії. Дані свідчать про вірогідну активацію СОД після операції в групі тяжких хворих при використанні тіопенталу натрію з фентанілом і оксибутирату натрію з тіопенталом натрію, кетаміном і морфіном як компонентів анестезії. Вірогідні розходження між показниками СОД на другому етапі дослідження демонструють ефективну активацію антиоксидантного фактора першого рівня (СОД) на тлі використання II і III методів анестезії, що є підставою для віддання переваги застосуванню цих методів у хворих із забоєм мозку у поєднанні із внутрішньочерепними гематомами й забоєм мозку у поєднанні із субарахноїдальним крововиливом і внутрішньочерепними гематомами. Низький рівень активності СОД сироватки крові хворих групи С до кінця операції дозволяє зробити висновок про вичерпання антиоксидантних резервів при тяжкому ушкодженні головного мозку.

Аналіз вмісту сульфгідрильних і дисульфідних груп у сироватці крові хворих із забоєм мозку у поєднанні із субарахноїдальним крововиливом не виявив вірогідної зміни їх концентрації наприкінці операції, а також вірогідних розходжень між використаними методами анестезії на II етапі дослідження. У групі IВ відзначалося вірогідне зниження SH на 15,8± 3,1% та підвищення SS на 22,03 ±3,8% (p<0,05), зниження тіолсульфідного коефіцієнта на 30,4±2,2% (p<0,05). У той час, як у підгрупах II B і III B відзначалося зниження SH на 10,4±3,2% (p<0,05) і 11,8±4,9% (p<0,05), SS підвищилося на 15,1±3,0% і 14,7±5,7% (p<0,05) відповідно. Тіолдисульфідний коефіцієнт при цьому знизився на 21,7±3,7% і 23,1±5,0% (p<0,05). Дані показники підтверджують ефективність використання тіопенталу натрію з фентанілом і сполучення оксибутирату натрію з тіопенталом натрію, кетаміном і морфіном як компонентів анестезії у хворих групи В і демонструють їхні антирадикальні властивості.