Для новонародженого найважливішою є рухова функція трійчастого нерва (забезпечення рухів нижньої щелепи під час смоктання). У нормі нижня щелепа повинна щільно та симетрично прилягати до верхньої щелепи. Крім того, досліджується чутливість обличчя, стан жувальних м'язів та рефлекси (корнеальний, кон'юнктивальний, нижньощелепний). Стан больової чутливості можна оцінювати за гримасою незадоволення і неспокою дитини у відповідь на больовий подразник. Реакція на дотик (тактильна чутливість) добре розвинена у новонароджених на обличчі (губи, ніс, куточки рота, медіальні поверхні щік). У відповідь на дотик в цих ділянках дитина витягує губи і робить смоктальні рухи.
Надбрівний рефлекс викликається перкусією в області надбрівної дуги, у відповідь наступає змикання повік. Корнеальний і кон'юнктивальний рефлекси досліджуються шляхом дотику до рогівки і кон'юнктиви. Відповідна реакція - швидке змикання повік, інколи з тонічним характером. Нижньощелепний рефлекс викликається шляхом перкусії по нижній щелепі, у відповідь дитина щільно змикає щелепи і напружує жувальні м'язи.
Нормальна симетричність мімічних м'язів може бути порушена внаслідок їх центрального або периферичного парезу: при центральному парезі на боці ураження кут рота опущений, губи потоншені, виражене ослаблення пошукового рефлексу і перетягування кута рота в здоровий бік під час плачу. При периферичному прозопарезі (спостерігається внаслідок ушкодження лицевого нерва під час пологів, рідко при гіпоплазії його ядер в області моста) уві сні неповністю змикається очна щілина, відзначається лагофтальм, та під час плачу - різке перетягування рота в здоровий бік. Назопальпебральний і пошуковий рефлекси па боці ураження ослаблені. Смакову чутливість на передніх 2/3 язика у новонароджених можна перевірити орієнтовно. Вони реагують на солодкі розчини смоктальними рухами, на гіркі, солоні і кислі - гримасою незадоволення, плачем, можуть бути кашель і блювота.
У перші дні після народження у відповідь на звуковий подразник дитина заплющує повіки і здригається (кохлеопальпебральний рефлекс), при цьому інколи (на сильний і раптовий звук) може бути міоз або мідріаз (кохлеопупілярний рефлекс). Різке здригання - "старт-рефлекс" нерідко говорить про підвищену збудливість стовбурових структур головного мозку дитини. Спонтанне здригання без дії зовнішнього чинника вимагає диференційного діагнозу з доброякісним нічним неонатальним міоклонусом та міоклонічними нападами.
Функція вестибулярного апарату у новонароджених виражена достатньо добре. Цим пояснюється наявність лабіринтних тонічних рефлексів, що характеризують зміну м'язового тонусу при зміні положення тіла. Подразнення вестибулярного аналізатора може мати місце при антенатальних ушкодженнях нерпової системи, асфіксії, внутрішньочерепній пологовій травмі. У таких дітей тривало зберігаються і погано піддаються редукції лабіринтні тонічні рефлекси, що є фактором ризику формування церебрального паралічу.
Каудальна група черепних нервів (язикоглотковий і блукаючий) забезпечують дитині функцію ковтання. При дослідженні функції цих нервів особлива увага звертається на смоктання, ковтання, голос. Смоктання і ковтання здійснюються в тісному зв'язку з актом дихання. Порушення цієї взаємодії може призвести до аспірації. Внаслідок периферичного ураження язикоглоткового, блукаючого і під'язикового нервів розвивається бульварний синдром, що характеризується утрудненням ковтання і порушенням фонації. Дитина під час годування захлинається, виливаючи молоко через ніс. Плач стає глухим, тихим, маломодульованим, з носовим відтінком, порушена рухливість м'якого піднебіння, глотковий рефлекс пригнічений або не викликається. Розвивається атрофія м'язів язика, а при ядерному ураженні в язиці можна бачити фібрілярні посмикування. Спостерігається задишка, порушення ритму дихання і серцевої діяльності, періодично виникає брадикардія. Псевдобульбарний синдром розвивається внаслідок над'ядерного ураження язикоглоткового, блукаючого і під'язичного нервів, рострального відділу стовбура мозку, перивентрикулярних утворень. При цьому порушення дихання і серцевої діяльності не спостерігається, глотковий рефлекс збережений, високий.
Додатковий нерв здійснює іннервацію м'язів шиї і плечового пояса та повороти і підйом голови. У положенні дитини на животі дає можливість реалізації захисного рефлексу. При ураженні додаткового нерва у дитини спостерігається кривошия, що веде до перерозподілу м'язового тонусу.
Язик у новонароджених у нормі знаходиться в постійному русі. При ураженні під'язичного нерва з'являється обмеження рухливості язика і порушення акту смоктання дитини під час годування.
6) Чутливість. Обстеження чутливості у новонароджених може бути лише орієнтовним і не має такого діагностичного значення, як у дорослих. У ранньому віці у дітей присутні лише недиференційовані генералізовані реакції на зовнішній подразник, що проявляються загальним руховим збудженням й інколи супроводжуються плачем. Протягом першого місяця життя можливо лише певною мірою оцінити поверхневі види чутливості (тактильну, больову, температурну). Очевидно, функціонує і глибока чутливість, однак перевірити її практично неможливо.
7) Рухова сфера. При дослідженні рухової сфери описується характер спонтанної рухової активності, оцінюється м'язовий тонус, виявляється тремор. Здоровий новонароджений здійснює постійні спонтанні рухи руками, ногами, тулубом і головою. Це зазвичай двосторонні, досить масивні, несиметричні і некоординовані рухи: вони неточні, монотонні та протягом перших місяців життя містять елементи атетозу. До 1,5±2 місяців життя переважає флексорна гіпертонія м'язів. Інколи можливий тремор підборіддя і рук при плачі, годуванні, пасивних рухах. Характерна так звана фізіологічна поза новонародженого: кисті стиснуті в кулачки, стопи знаходяться в положенні помірного тильного згинання відносно гомілок під кутом 90-120°. Відмічається тенденція до закидання голови назад за рахунок підвищення тонусу розгинальних м'язів шиї. Характерні зміни м'язового тонусу в залежності від положення дитини (на спині чи животі), згинання-розгинання і поворотів голови.
Сухожилкові і шкірні рефлекси у новонароджених надзвичайно лабільні, часто торпідні і не мають того діагностичного значення, що у дітей старшого віку і дорослих. Зазвичай можна викликати тільки колінні рефлекси. Черевні і кремастерні рефлекси викликаються не завжди. При штриховому подразненні зовнішнього краю підошви спостерігається аналог симптому Баошського.
8) Безумовні фізіологічні рефлекси. Клінічне значення безумовних рефлексів новонароджених базується на їх наявності з першої доби життя, вираженості протягом 1,5 ± 2 місяців, загальних термінах редукції до 3 ± 4 місячного віку (за винятком смоктального рефлексу, що може зберігатися протягом усього першого року життя).
Звичайно досліджуються оральні сегментарні автоматизми: долонно-ротовий рефлекс Бабкіна, хоботковий рефлекс Куссмауля, смоктальний рефлекс; спинальні рухові автоматизми: рефлекс Моро, хапальний рефлекс Гобінзона і Веркома, захисний рефлекс, рефлекс опори і автоматичної ходи, рефлекс повзання Бауера, рефлекси Таланта і Переса, а також - надсегменіарні позотонічні автоматизми: шийний тонічний симетричний рефлекс, асиметричний шийний тонічний рефлекс Магнуса-Клейна, лабіринтний топічний рефлекс.
9) Вегетативна нервова система. Описують характер дихання (ритм, частота, апное) і серцеву діяльність (ритм, частота серцевих скорочень, системний артеріальний тиск); зміну ритмів сну і неспання, температуру тіла, функціональний стан кишкового тракту (наявність пілороспазму, метеоризму), симптом Арлекіна.
10) Симптоми менінгеального синдрому. Необхідно враховувати суттєві особливості менінгеальних симптомів у новонароджених, що зумовлені фізіологічним станом м'язового тонусу і неінформативністю класичних клінічних менінгеальних симптомів (ригідність м'язів потилиці, симптоми Керніга, Брудзінського). Одним з показників подразнення мозкових оболонок виступає напруження великого тім'ячка, екстензорна поза новонародженого та характерним є симптом Лессажа (підвішування). Однак остаточно говорити про наявність чи відсутність запальних змін в оболонках головного мозку можна тільки після аналізу спинномозкової рідини.
Мета обстеження та аналізу неврологічного статусу:
1. Визначити наявність чи відсутність патологічних симптомів в діяльності нервової системи.
2. Поєднати патологічні симптоми в синдромологічному діагнозі.
3. Визначити рівень ушкодження нервової системи (топічний діагноз).
4. Визначити етіологію та характер (функціональний, органічний) патологічного процесу (клінічний або нозологічний діагноз).
Необхідно зауважити, що для остаточного визначення характеру патологічного процесу, як правило, необхідно провести обстеження з допомогою прямих методів нейровізуалізації (НСГ, КТ, МРТ головного мозку), але клінічні ознаки та динаміка неврологічного статусу відіграють провідну роль у визначенні тактики лікування дитини.