З початку 60-х рр. почали використовуватися різні спектральні методи аналізу RR-Інтервалів.
Плетизмографія — метод реєстрації судинних реакцій організму. Плетизмографія відображає зміни в обсязі кінцівки або органа, викликані змінами кількості крові, що перебуває в них. Кінцівку людини в ізолюючій рукавичці поміщають усередину посудини з рідиною, яка з'єднана з манометром і устроєм, що реєструє. Зміни тиску крові й лімфи в кінцівці знаходять висвітлення у формі кривої, що називається плетизмограммою. Широке поширення одержали пальцеві фотоплетизмографи, портативні устрої, які також можна використовувати для реєстрації серцевого ритму.
У плетизмограммі можна виділити два типи змін: фазисні й тонічні.
Фазисні зміни обумовлені динамікою пульсового обсягу від одного скорочення серця до іншого.
Тонічні зміни кровотока — це зміни обсягу крові в кінцівці.
Обидва показники виявляють при дії психічних подразників зрушення, які свідчать про звуження судин.
Плетизмограмма — високо чутливий індикатор вегетативних зрушень в організмі.
10. Показники активності м'язової системи
М'язову систему образно визначають як біологічний ключ людини до зовнішнього світу.
Електроміографія — метод дослідження функціонального стану органів руху шляхом реєстрації біопотенціалів м'язів. Електроміографія — це реєстрація електричних процесів у м'язах, фактично запис потенціалів дії м'язових волокон, які змушують її скорочуватися. М'яз являє собою масу тканини, що складає з безлічі окремих м'язових волокон, з'єднаних разом і працюючих узгоджено. Кожне м'язове волокно — це тонка нитка, товщиною всього лише близько 0,1 мм до 300 мм довжиною. При стимуляції електричним потенціалом дії, що приходить до волокна від мотонейрона, це волокно скорочується іноді приблизно до половини первісної довжини. М'язи, що беруть участь у тонких рухових корекціях (фіксація об'єкта очима), можуть мати в кожній одиниці всього по 10 волокон. У м'язах, що здійснюють більш грубе регулювання при підтримці пози, в одній руховій одиниці може бути до 3000 м'язових волокон.
Дихальна система складається з дихальних шляхів і легенів.
Основний руховий апарат цієї системи становлять міжреберні м'язи, діафрагма й м'язи живота. Повітря, що надходить у легені під час вдиху, постачає кров, що протікає по легеневих капілярах, киснем. Одночасно із крові виходять двоокис вуглецю й інші шкідливі продукти метаболізму, які виводяться назовні при видиху. Між інтенсивністю м'язової роботи, чиненої людиною, і споживанням кисню існує проста лінійна залежність.
У психофізіологічних експериментах у цей час подих реєструється відносно рідко, головними чином для того, щоб контролювати артефакти.
Для виміру інтенсивності (амплітуди й частоти) подиху використовують спеціальний прилад — пневмограф. Цей метод забезпечує гарний запис змін частоти й амплітуди подиху. По такому записі легко аналізувати число вдихів у хвилину, а також амплітуду дихальних рухів у різних умовах. Можна сказати, що подих — це один з недостатньо оцінених факторів у психофізіологічних дослідженнях.
Для психофізіолога найбільший інтерес представляють три категорії очних реакцій: звуження й розширення зіниці, миготіння й очні рухи.
Пупиллометрія — метод вивчення зіничних реакцій. Зіниця — отвір у райдужній оболонці, через яке світло попадає на сітківку. Діаметр зіниці людини може мінятися в межах від 1,5 до 9 мм. Величина зіниці істотно коливається залежно від кількості світла, що падає на око: на світлі зіниця звужується, у темряві — розширюється. Поряд із цим, розмір зіниці істотно змінюється, якщо випробуваний реагує на вплив емоційно. У зв'язку із цим пупиллометрія використовується для вивчення суб'єктивного відношення людей до тих або інших зовнішніх подразників.
Діаметр зіниці можна вимірювати шляхом простого фотографування ока в ході обстеження або ж за допомогою спеціальних устроїв, що перетворюють величину зіниці в постійно, що варіює рівень, потенціалу, який реєструється на поліграфі.
Миготіння (моргання) — періодичне змикання повік. Тривалість одного миготіння приблизно 0,35 с. Середня частота миготіння становить 7,5 у хвилину й може варіювати в межах від 1 до 46 у хвилину. Миготіння виконує різні функції в забезпеченні життєдіяльності ока. Однак для психофізіолога істотно, що частота миготіння змінюється залежно від психічного стану людини.
Рух очей широко досліджуються в психології й психофізіології. Це різноманітні по функціям, механізму й біомеханіці обертання ока в орбітах. Існують різні типи очних рухів, що виконують різні функції. Однак найбільш важлива серед них функція рухів ока полягає в тому, щоб підтримувати зображення, що цікавить людину, у центрі сітківки, де найвища гострота зору.
Електроокулографія — метод реєстрації руху ока, заснований на графічній реєстрації зміни електричного потенціалу сітківки й очних м'язів. У людини передній полюс ока електрично позитивний, а задній негативний, тому існує різниця потенціалів між дном ока й роговицею, яку можна виміряти. При повороті ока положення полюсів міняється, різниця потенціалів, яка виникає при цьому характеризує напрямок, амплітуду й швидкість руху ока. Це зміна, зареєстрована графічно, зветься електроокулограмма. Однак мікрорухи очей за допомогою цього методу не реєструються, для їхньої реєстрації розроблені інші прийоми.
Наведені вище матеріали свідчать про велику розмаїтість і різнорівневість психофізіологічних методів. У сферу компетентності психофізіолога входить багато чого, починаючи від динаміки нейрональної активності в глибоких структурах мозку до локального кровотока в пальці руки. Закономірно виникає питання, яким чином об'єднати настільки різні по способах одержання й утримуванню показники в логічно несуперечливу систему. Рішення його, однак, упирається у відсутність єдиної загальноприйнятої психофізіологічної теорії.
Психофізіологія, що народилася як експериментальна галузь психології, у значній мірі залишається такою і донині, компенсуючи недосконалість теоретичного фундаменту різноманіттям і витонченістю методичного арсеналу. Багатство цього арсеналу велике, його ресурси й перспективи представляються невичерпними. Стрімке зростання нових технологій неминуче розширить можливості проникненню в таємниці людської тілесності. Воно приведе до створення нових обробних устроїв, здатних формалізувати складну систему залежності змінних величин, використовуваних в об'єктивних фізіологічних показниках, закономірно пов'язаних із психічною діяльністю людини. Незалежно від того, чи будуть нові рішення результатом подальшого розвитку електронно-обчислювальної техніки, евристичних моделей або інших, ще невідомих нам способів пізнання, розвиток науки в наш час передбачає корінне перетворення психофізіологічного мислення й методів роботи
Список використаної літератури:
1. Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем. — М.: Медицина, 1975;
2. Буреш Я., Бурешова О., Хьюстон Д.П. Методики и основные эксперименты по изучению мозга и поведения. — М.: Высшая школа, 1991;
3. Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и по физиологии активности. — М.: Медицина, 1966;
4. Горго Ю.П., Чайченко Г.М. Основи психофізіології: Навч. посібник. — Херсон: Персей, 2002. — 248с.;
5. Гнездицкий В.В. Вызванные потенциалы мозга в клинической практике. —Таганрог: ТГТУ, 1997;
6. Данилова Н.Н. Психофизиология. — М.: Аспект Пресс, 2002. — 373 с.;
7. Дубровский Д.И. Психика и мозг: результаты и перспективы исследований // Психологический журнал. — 1990. — Т.11. — № 6. — С. 3-15;
8. Казин Э.М., Блинова Н.Г., Игишева Л.Н., Литвинова Н.А., Федоров А.И. Практикум по психофизиологической диагностике. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. — 128 с.;
9. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М.: Наука, 1984;
10. Нейрокомпьютер как основа мыслящих ЭВМ. — М.: Наука, 1993;
11. Основы психофизиологии / Под ред. Ю.И. Александрова. — М., 1998;
12. Чуприкова Н.И. Психика и сознание как функция мозга. — М.: Наука, 1985;
13. Хэссет Дж. Введение в психофизиологию. — М.: Мир, 1981;