В процесі експериментальних досліджень встановлено, що колалізин не проявляє некролітичних властивостей щодо некротично змінених шарів обпаленої рогівки.
Відсутність токсичних і алергенних властивостей у протеаз, що вивчалися, дозволила перейти до подальших експериментальних досліджень запропонованого методу попередньої ферментативної некректомії.
Було встановлено, що попередня ферментна некректомія нежиттєздатної рогівки позитивно впливає на перебіг опікової хвороби ока. Застосування оперативного втручання з використанням різних видів некректомії дозволило знизити вираження запальної реакції в оці і кількість ускладнень. Застосування попередньої ферментативної некректомії дозволило скоротити строки згасання запального процесу і досягти повноцінної епітелізації дефекту рогівки (рис. 3).
Застосування невідкладної кератопластики з використанням попередньої ферментативної некректомії позначилося на ефективності лікування модельованого ізольованого опіку рогівки. Якщо в контрольній групі тварин,де хірургічне лікування не застосовувалося, в 100 % випадків сформувалися грубі помутніння рогівки, то при застосуванні хірургічної некректомії прозоре і напівпрозоре приживлення трансплантату відзначено на 2 очах з 8 прооперованих (25 %), при застосуванні лекозиму — на 13 очах з 20 прооперованих (65,0 %), а при застосуванні лужної протеази — на 11 очах з 14 прооперованих (78,6 %).
Більш високі результати лікування в групах з попередньою ферментною некректомією порівняно з групою, де було проведене хірургічне видалення некротичних шарів рогівки, ми пов’язуємо з кращими можливостями некректомії уражених шарів рогівки за допомогою протеолітичних ферментів, із зниженням ступеню вираженості запальної реакції в оці і створенням більш сприятливих умов для приживлення трансплантату.
Аналіз результатів біохімічних досліджень по визначенню змін вмісту білку, амінного азоту і протеолітичної активності сироватки крові свідчить про високий ступінь вираженості катаболічної реакції при модельованому ізольованому лужному опіку обох очей у кроликів.
При цьому менш виражена гіпопротеінемія і знижений рівень вмісту амінокислот, а також більш сприятлива динаміка протеолітичної активності сироватки крові при хірургічному лікуванні з застосуванням ферментативної некректомії свідчать про її перевагу порівняно з консервативною терапією опікової травми ока. Більш сприятливий клінічний перебіг опікового процесу в оці в основній групі кроликів порівняно з контролем підтверджується і даними біохімічних досліджень камерної вологи. Нами встановлені менш виражені коливання вмісту білку і амінного азоту і показників протеолітичної активності вологи передньої камери, а також більш швидке відновлення цих показників до початкового рівня, що свідчить про менший ступінь вираженості запальної реакції в оці при застосуванні невідкладної кератопластики з попередньою ферментативною некректомією в лікуванні модельованого лужного ізольованого важкого опіку рогівки.
Як видно з таблиці 3, протягом першого тижня після опіку вміст білку у волозі передньої камери в основній групі кроликів був вищий порівняно з контролем. Потім в основній групі тварин через 7 діб після опіку спостерігалося поступове зниження цього показника, і він досягав нормативного в кінці терміну спостереження. В контрольній групі максимальне значення вмісту білку у волозі передньої камери відзначено на 14-ту добу і, незважаючи на зниження показника починаючи з 21-ї доби з моменту опіку, до кінця терміну спостереження вміст білку у волозі передньої камери становив (8,7±1,42) мг/мл, що було в 3 рази вище його початкової величини до опіку (2,35±0,19) мг/мл.
Підсумком проведених досліджень є запропонована нами тактика лікування хворих з опіками очей важких ступенів. Орієнтуючись на результати комплексного обстеження потерпілих від опіків ока (на підставі розробленого методу оцінки стану мікроциркуляції переднього відділу ока, даних імунологічних досліджень, за оцінкою індивідуальної адренергічної імунореактивності організму і сенсибілізації організму до автоантигенів тканин ока), можна провести більш об’єктивну діагностику ступеня важкості опікової травми ока і виробити оптимальну лікувальну тактику в найбільш ранні терміни з моменту опіку.
При встановленні діагнозу опіку очей важких ступенів недоцільно відкладати хірургічне лікування без явних протипоказань до раннього оперативного втручання, оскільки це може призвести до ускладнення опікового процесу. Необхідно враховувати, що в терміни більше 2 тижнів з моменту опіку оперативне втручання виконується на фоні вже значного виснаження адаптивної реактивності організму, вираженої запальної реакції в оці і розвинутих автоімунних порушень, які зменшують вірогідність успішного результату хірургічного лікування.
ВИСНОВКИ
В дисертаційній роботі представлено теоретично-методичні засади щодо розробки актуального напряму патологічної фізіології, а саме: визначено механізми розвитку опікової хвороби та обґрунтована патогенетична доцільність застосування ферментативної некректомії при ранньому хірургічному лікуванні, що дозволяє оптимізувати лікувальну допомогу потерпілим від опіків очей важких ступенів.
1. Встановлено характер порушень мікроциркуляції перилімбальної області при опіках очей, виявлено транзиторний або органічний характер порушення мікроциркуляції епісклеральної тканини на різних за площею ділянках склери переднього відділу очного яблука, що стало підставою для розробки об’єктивних критеріїв до класифікації ступеня важкості опіків очей, які патогенетично зорієнтовані на варіанти хірургічних втручань.
2. Встановлено, що в гострий період опікового процесу на стан імунореактивності організму хворих з опіками очей впливає не лише ступінь важкості уражень структур ока, а й індивідуальні особливості реактивності організму постраждалих (імунодефіцитний стан організму визначався у 67 % хворих, як з III, так і з IV ступенями важкості опіку очей).
3. Встановлено, що при опіках очей важких ступенів рівень адренорецепції «активних» Т-лімфоцитів віддзеркалює ступінь активації симпато-адреналової системи у відповідь на опікову травму. Запропоновано спосіб визначення ступеня опікового стресу: рівень адренорецепції «активних» Т-лімфоцитів до 5 % розцінюється як легкий ступінь прояву опікового стресу; від 6 % до 12 % — як середній ступінь; підвищення рівня понад 12 % вказує на високий ступінь прояву опікового стресу.
4. Вперше на підставі вивчення рівня й спрямованості змін адренорецепції «активних» Т-лімфоцитів у динаміці опікової хвороби очей виділено адаптивний і дезадаптивний типи ІА ІРО та сім її варіантів: ареактивний, уповільнений, високий, гіперергічний тривалий, лабільний, гіперергічний і нормергічний. При адаптивному типі ІА ІРО опіковий процес в оці протікає з ускладненнями тільки в 20 % випадків і супроводжується незначними імунопатологічними зрушеннями. При дезадаптивному типі ІА ІРО ускладнений перебіг опікової хвороби очей спостерігається у 71,8 % хворих і супроводжується вираженими ознаками вторинного імунодефіциту.
5. Нормергічний варіант ІА ІРО визначено у 27 % обстежених хворих при неускладненому характері клінічного перебігу опікового процесу; він вирізнявся підвищенням рівня адренорецепції «активних» Т-лімфоцитів на 7-му добу з моменту опіку, зниженням цього показника на 14-ту добу і підтриманням на стабільному рівні у динаміці опікового процесу. Зміна показників імунного статусу відповідала адаптивному типу індивідуальної адренергічної імунореактивності організму.
6. Фізіологічно адекватними слід вважати зміни імунореактивності, які характерні для адаптивного типу реактивності організму на опікову травму. При нормергічному варіанті ІА ІРО вони є наступними: вміст лімфоцитів і фагоцитів в діапазоні нормативних значень; підвищення кількості Т-лімфоцитів та їх субпопуляцій, імуноглобулінів основних — IgA, IgG, IgM класів; зниження вмісту В-лімфоцитів; незначна автосенсибілізація до органоспецифічних антигенів тканин ока.
7. Встановлено, що для варіантів високої, гіперергічної тривалої і гіперергічної ІА ІРО у хворих з важкими опіками очей характерне підвищення показника рівня адренорецепції «активних» Т-лімфоцитів більш ніж на 14 % у динаміці опікової хвороби, що супроводжується розвитком ознак вторинного імунодефіциту. При ареактивному варіанті ІА ІРО виявляється відсутність змін рівня адренорецепції «активних» Т-лімфоцитів у динаміці опікової хвороби при високому ступені автосенсибілизації організму до антигенів тканин ока і ускладненому характері клінічного перебігу опікового процесу.
8. Встановлена патогенетична значимість процесів автотолерантності до органоспецифічних антигенів ока в механізмах розвитку опікового процесу в оці і запропоновані способи прогнозування характеру клінічного перебігу опікової хвороби та можливого розвитку її ускладнень. Встановлено, що підвищення ступеня сенсибілізації організму до автоантигенів спеціалізованих тканин ока більш ніж на 12 % обумовлює високий ризик розвитку таких ускладнень опікової хвороби очей, як криз відторгнення рогівкового трансплантату, гіперпластичний ексудативний увеїт і ускладнена катаракта.
9. Показано, що хірургічне втручання в ранній термін опікової хвороби (до двох тижнів з моменту опіку очей) здійснюється в умовах більш адекватних змін імунореактивності організму, що визначає зниження частоти розвитку ускладнень опікового процесу. Хірургічне лікування, яке проводиться в термін понад 2 тижні з моменту опіку очей, здійснюється вже на тлі розвиненого вираженого імунодефіциту, що призводить до збільшення кількості випадків розплавлення рогівкового трансплантату та тяжких наслідків опікового процесу.