Мікробіологічні, імунологічні та цитоморфологічні паралелі при інфекційно-запальних захворюваннях сечостатевих органів (стр. 5 из 7)

При вивченні рівня лізоциму було з’ясовано, що до лікування цей показник був суттєво знижений відносно контролю. У жінок з позитивним результатом лікування рівень лізоциму суттєво підвищувався, а у хворих без лікувального ефекту залишався зниженим. Подібну картину спостерігали стосовно рівня активності комплементу: суттєве зниження у хворих до лікування, позитивну динаміку у хворих з ефективним лікуванням й низьку його активність у жінок без ефекту лікування (рис. 3). Показовими виявилися результати дослідження концентрації лактоферину (рис. 3). У хворих з позитивним клінічним ефектом лікування концентрація лактоферину наближається до фізіологічної норми і суттєво не змінюється у жінок без ефекту лікування. Стосовно концентрації секреторного імуноглобуліну А (sIgA) нами встановлено, що у хворих з позитивним результатом лікування рівень секреторних імуноглобулінів мав виражену тенденцію до зростання, але не досягав значень фізіологічної норми. У хворих з відсутністю ефекту лікування рівень sIgA був суттєво зниженим як до, так і після лікування.

1. ФАФК2. БАФК 3. Активність комплементу4. Рівень лізоциму5. Рівень лактоферину6. Концентрація sIgA

Рис. 3. Показники, що характеризують стан місцевого імунітету до та після лікування жінок, хворих на уреаплазмоз, в залежності від його ефективності: а) позитивний клінічний ефект; б) без ефекту.

Таким чином, отримані нами результати досліджень стану місцевого імунітету дозволили на конкретних прикладах показати, що ефективність лікування залежить не тільки від призначення етіотропних препаратів, але й від позитивної динаміки показників, що характеризують стан імунного реагування. Слід зазначити, що саме цей стан певною мірою залежить від маніфестного або прихованого перебігу інфекційного процесу, виду та біологічних властивостей збудника.

У розділі 5 проаналізовано цитоморфологічні аспекти адаптаційно-компенсаторних змін, що відбуваються у слизових оболонках сечостатевих органів за наявності інфекційно-запального процесу із визначеною етіологією.

За допомогою цитологічного аналізу ми поставили за мету описати прояви хламідійної інфекції на клітинному рівні. Зазвичай, коли йдеться про цитологічну діагностику хламідійної інфекції мається на увазі визначення цитоплазматичних включень. Однак, за даними літератури такі включення трапляються лише у 10-30% хворих (Мавров И.И., 1979; Ильин И.И., 1991; Хмельницкий О.К., 1999; Мортон Р.С., Кингхорн Дж.Р., 2000). До того ж, структури, подібні до хламідійних включень, можуть продукуватись клітинами за різних фізіологічних умов, та, в багатьох випадках, можуть зустрічатися у хворих за відсутності хламідійної інфекції. Саме з цієї причини доцільність застосування цитологічного методу в діагностиці урогенітального хламідіозу на сьогодні є обмеженою і потребує додаткових методів досліджень. Однак, цитопатична дія C.trachomatis є відомим фактом – вона полягає у формуванні ряду порушень, пов’язаних із зміною метаболічного стану уражених клітин (Шаткин А.А., Попов В.Л., 1986; Яковлев В.М., Новиков А.И., 2000; XiaM. etal., 2003). У розділі 5 наведено аналіз цитологічної картини хламідійної інфекції за двома критеріями – наявність цитоплазматичних включень та наявність специфічних рис клітинної реакції на дію збудника. Результати аналізу частоти виявлення цитоплазматичних включень у жінок та чоловіків з встановленою хламідійною інфекцією за сукупністю методів (ПЛР, РІФ та ІФА) наведені у табл. 4.

Як видно, у одного хворого можуть зустрічатись клітини, що мають характерні включення та сумнівні. Практично у всіх хворих з характерними включеннями також були присутні й сумнівні. У частини хворих включення не виявлялися взагалі. Виходячи з даних табл. 5, стає очевидним достатньо високий ризик хибнопозитивних результатів цитологічного дослідження, особливо якщо орієнтуватися на включення із сумнівною морфологією. Найбільша частота їх виявлення мала місце у епітеліальних клітинах з слизової оболонки уретри жінок – у 40,7% випадків. Ці включення можуть утворюватися за різних станів, пов’язаних із зміною метаболічних процесів клітини (рис. 4б).

Таблиця 4

Частота виявлення цитоплазматичних включень у хворих з встановленою хламідійною інфекцією за сукупністю методів (ПЛР, РІФ, ІФА)

Включення:	Чоловіки, зскребки з уретры (n=57)		Жінки, зскребки з:
			уретри (n=39)			цервікального каналу (n=39)
	абс.число	%, М±m	абс.число	%, М±m	абс.число		%,М±m
Виявлено усього:	41	72±6,0	28	70±6,0	20		51±8,0
Характерні	14	24±6,0	22	56±8,0	10		25±7,0
Сумнівні*	39	68±6,0	28	70±6,0	17		44±8,0
Не виявлено	16	28±6,0	11	28±7,0	19		49±8,0

Примітка: * - через значний поліморфізм ендоцитоплазматичних мікроколоній C.trachomatis та певної їх подібності до цитоплазматичних включень іншої природи частину з них не можливо чітко віднести до характерних

Хламідійна урогенітальна інфекція є одним з тих захворювань, що потребуть зведення даних дискретних досліджень у єдину картину шляхом дослідження локальних змін епітелію та місцевої імунної відповіді. При перебігу інфекційно-запального захворювання, спричиненого хламідіями, спостерігається значний поліморфізм клінічних проявів та результатів лабораторних досліджень.

Таблиця 5

Частота виявлення цитоплазматичних включень у хворих з виключеною хламідійною інфекцією за сукупністю методів (ПЛР, РІФ, ІФА)

Включення:	Чоловіки, зскребки з уретри (n=48)		Жінки, зскребки з:
			уретри (n=113)		цервікального каналу (n=113)
	абс.число	%,М±m	абс.число	%,М±m	абс.число	%, М±m
Виявлено, усього	5	10±4,0	46	40±5,0	17	13±4,0
Характерні	0	0	3	3±2,0	0	0
Сумнівні	5	10±4,0	46	40±5,0	17	13±4,0
Не виявлено	43	90±4,0	67	53±5,0	96	85±3,0

Рис. 4. Цитоплазматичні включення, характерні для хламідій, в метаплазованих (а), та сумнівні (можливо, секреторні гранули) в практично незмінених (б) клітинах циліндричного епітелію уретри.

При дослідженні клітинної реакції за наявності інфекційно-запального процесу, спричиненого C.trachomatis, нами було виявлено зміни, що стосувалися характеру групування клітин в зскребках -порушення міжклітинних контактів із розпушенням клітинного шару; явища плоскоклітинної метаплазії; дегенеративно-дистрофічні зміни із щільною вакуолізацією та некрозом цитоплазми; осередкова проліферація з явищами клітинного поліморфізму. Ці зміни характеризують порушення проліферативно-репаративної реакції на запалення, що полягають у дискоординації некротичних та проліферативних процесів клітин із розвитком плоскоклітинної метаплазії шляхом втрати специфічних рис циліндричного епітелію. Найбільш активно метаплазія та проліферація з явищами клітинного поліморфізму була представлена у зскребках з слизової оболонки уретри жінок (50±17%) та чоловіків (64±13%). Реактивні зміни епітеліальних клітин цервікального каналу характеризувалися дезорганізацією епітеліального шару, більш вираженими дегенеративно-дистрофічними процесами (34±9%), проліферацією (60±16%) з меншим ступенем клітинного поліморфізму (32±9%), ніж в уретрі (50±17%). За наявності хламідійної мікст-інфекції цитологічні ознаки клітинної реакції були виражені у більшому ступені, ніж при моно-інфекції – особливо це стосувалося дегенеративно-дистрофічних змін як у жінок, так і у чоловіків. Лейкоцитарна реакція була не вираженою при хламідійній моно-інфекції; за наявності мікст-інфекції кількість лейкоцитів доходила до 5-7-10 у зскребках уретри чоловіків, та до 10-15-25 у зскребках цервікального каналу жінок.

При порівняльному аналізі цитограм хворих з встановленою хламідійною інфекцією (табл. 4) у всіх випадках ми відмічали наявність включень на тлі фонових порушень клітинної реакції (рис. 4а), в той час як у групі з виключеною хламідійною інфекцією сумнівні включення спостерігалися на тлі практично незмінених клітин або за наявності дегенеративно-дистрофічних порушень без ознак проліферації та клітинного поліморфізму (рис. 4б).

Таким чином, при паралельному аналізі включень, характерних для хламідій, та клітинної реакції діагностична інформативність цитологічного методу зростає до 72±6%.

При урогенітальному уреаплазмозі ми спостерігали переважно дегенеративно-дистрофічні зміни епітеліальних клітин із помірною проліферацією за відсутності явищ клітинного поліморфізму. Деструктивні зміни епітеліальних клітин мали різний ступінь прояву в залежності від того, чи виявлялися уреаплазми у вигляді моно- або мікст-інфекції. Лейкоцитарна реакція також не була притаманною для уреаплазмової інфекції, однак, за наявності супутньої мікотичної флори кількість лейкоцитів сягала 15-30 у полі зору на імерсії.

При урогенітальному кандидозі спостерігали типову картину запалення з характерною лейкоцитарною реакцією, ступінь якої корелювала з наявністю та кількістю міцеліальних форм грибів.