До ендогенних етіологічних причин порушення нормального біоценозу кишечнику відносяться неправильний або незвичайний ритм харчування, безсистемне і необґрунтоване застосування антибіотиків та інших антибактеріальних препаратів, імунодепресантів, стероїдних гормонів, виснаження організму в зв'язку з зростанням злоякісних новоутворень, алергічних реакцій (особливо харчової алергії), зниження імунологічної реактивності організму.
Дисбактеріозом кишкової мікрофлори супроводжуються різноманітні захворювання шлунково-кишкового тракту, зокрема: захворювання шлунка на фоні ахлоргідрій, кишечнику, підшлункової залози, печінки, нирок, злоякісні новоутворення, пострезекційний синдром та інші. При цьому дисбактеріоз є наслідком патологічного процесу або сприяє його розвитку і надалі стає одним із серйозних ознак зазначених захворювань, обумовлюючи тяжкість і тривалість їх перебігу.
Незалежно від нозологічної форми, дисбактеріози, що розвиваються при захворюваннях органів травлення, характеризуються певними загальними закономірностями: на фоні збільшення аеробної умовно-патогенної флори спостерігається суттєве зниження кількості анаеробної мікрофлори, зокрема біфідобактерій; лактобактерій. Це призводить до обтяження перебігу основного захворювання і в кінцевому результаті - до розвитку інфекційних ускладнень.
Пригнічення або зміна мікрофлори кишечнику при дисбактеріозі призводить до функціональних порушень у шлунково-кишковому тракті, які проявляються:
• порушенням всмоктування поживних речовин;
• зсувом рН у лужний бік;
• порушенням функції кишкових ферментів;
• утворенням кишкових ендотоксинів;
• зниженням дезінтоксикаційної спроможності печінки;
• зміною проникності кишкової стінки;
• порушенням перистальтики кишечнику;
• пригніченням регенерації кишкового епітелію.
Клінічно вирізняють три ступеня важкості порушення мікробного пейзажу кишечнику:
1-й ступінь: компенсований (латентний дисбактеріоз) характеризується зміною кількісного складу аеробних мікроорганізмів (збільшенням чи зменшенням кількості ешерихій) при нормальному співвідношенні біфідо- і лактобактерій. Клінічні ознаки відсутні.
2-й ступінь: субкомпенсований (або локалізована форма) проявляється поряд із зниженням якісного і кількісного складу ешерихій, помірним зменшенням змісту біфідобактерій з одночасним зростанням умовно-патогенних мікроорганізмів (бактерій, псевдомонад, грибів). При цьому визначається обмежений запальний процес у слизовій оболонці кишечнику (дуоденіт, ентерит, коліт).
3-й ступінь: розповсюджений дисбактеріоз - характеризується суттєвими змінами вмісту кишкової палички в поєднанні зі зменшенням кількості біфідобактерій і деяким зниженням кількості лактобацил, вираженим зростанням умовно-патогенної мікрофлори. Клінічно ця стадія дисбактеріозу проявляється дисфункцією кишечнику різноманітного ступеня важкості.
4-й ступінь: генералізований (декомпенсований) дисбактеріоз - поряд із значним зростанням вмісту кишкової палички характеризується також практично повною відсутністю біфідобактерій на фоні різкого зниження кількості молочнокислих бактерій і чималої агресивності умовно-патогенних і патогенних мікроорганізмів. Клінічно ця стадія дисбактеріозу характеризується значною кишковою дисфункцією, бактеріемією, септичними ускладненнями, дистрофічними змінами у внутрішніх органах.
Залежно від етіологічного чинника розрізняють:
•стафілококовий;
•клебсієльозний;
•протейний;
•бактероїдний;
•клостридіозний;
•кандидамікозний;
•змішаний дисбактеріоз.
Клінічні прояви дисбактеріозу кишечнику поліморфні і залежать передусім від стану макроорганізму, а також від локалізації порушень мікробіоценозу. Клінічна картина може варіювати від відсутності симптомів до важких розладів живлення і порушення всмоктування основних поживних речовин.
Зокрема бактеріальне заселення верхніх відділів тонкої кишки є одним із найбільш частих патогенетичних факторів хронічної рецидивуючої діареї при найрізноманітніших патологічних процесах у кишечнику. У деяких хворих розвивається синдром мальабсорбції з В12 - дефіцитною анемією.
На сьогодні в повсякденній практиці використовують клінічну класифікацію дисбактеріозів, запропоновану А.Ф. Білібіним (1970).
Захворювання, за яких найчастіше виявляють зміни складу кишкової мікрофлори, можуть бути різними й багатоманітними.
Проте найчастіше це 4 групи захворювань.
I група. Захворювання органів травлення: діарея, закрепи, синдром мальабсорбції, метеоризм, гастрокардіальний синдром (синдром Ремхельда), гастрити, дуоденіти, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, ентерити, коліти, псевдомембранозний ентероколіт, неспецифічний виразковий коліт і хвороба Крона, синдром подразненого кишечнику, злоякісні новоутворення шлунка й товстої кишки, гостра мезентеріальна ішемія, холецистит, холангіт, жовчнокам'яна хвороба, панкреатит.
II група. Гнійно-запальні захворювання (ендо- та суперінфекції): локальні форми гнійної хірургічної інфекції (фурункули, абсцеси, флегмона, мастит, остеомієліт, гнійні деструктивні пневмонії, некротичний коліт новонароджених тощо), ранова інфекція, генералізовані запальні реакції, пієлонефрит і інфекція сечовивідних шляхів, сечокам'яна хвороба, бактеріальний вагіноз, хронічні інфекції, спричинені збудниками, що передаються статевим шляхом.
III група. Імунопатологічні й алергійні захворювання: вторинні дисфункції імунної системи (часті застудні захворювання тощо), атопічний дерматит та інші алергодерматози (кропив'янка та ін.), гастроінтестинальна та харчова алергії, алергійний риніт, бронхіальна астма, ревматоїдний артрит, спондилоартрити, інші хвороби суглобів і сполучної тканини.
IV група. Захворювання, пов'язані з порушенням метаболізму: патологія періоду вагітності, хронічна внутрішньоутробна гіпоксія плода, церебральна ішемія новонароджених, преморбідні чинники (анемія, рахіт, гіпотрофія, гіповітаміноз), гепатити, печінкова (портальна) енцефалопатія, гостра та хронічна ниркова недостатність.
Таким чином, нормальна мікрофлора кишечнику ключовим образом впливає на стан здоров'я людини. Пробіотики впливають на мікрофлору кишечнику. Тому їх широко застосовують для лікування дисбактеріозів. У той же час їхня дія яскраво виражена при лікуванні ряду гострих кишкових інфекцій: лікуванні ряду гострих кишкових інфекцій: дизентерії, ротавірусних гастроентеритів і інших захворювань. Важливою особливістю пробіотиків є їхня здатність підвищувати протиінфекційну стійкість організму, робити в ряді випадків противоалергійну дію, регулювати і стимулювати травлення.
Для корекції дисбіотичних порушень рекомендують застосовувати широкий спектр препаратів, але найбільш ефективним є комплексне лікування: дієта, вітамінотерапія, мікробні препарати та ентеросорбенти. Застосовують різні мікробні біопрепарати - пробіотики, діючою складовою яких є живі культури лактобактерій, біфідобактерій, ацидофільної палички та інших корисних мікроорганізмів: колібактерін, біфідумбактерін, біфікол, лактобактерін, бактісубтіл, аципол, біоспорін. Але зазначеного явно недостатньо, оскільки ендотоксини патогенних мікробів негативно впливають на систему імунного гомеостазу. Тому необхідно включення в схему лікування ентеросорбентів.
Високоефективним препаратом сорбційно-детоксикаційної дії є вітчизняний ентеросорбент нового покоління Ентеросгель. Цей препарат вибірково адсорбує з кишечника і крові (черезмембранно із капілярів ворсинок слизової оболонки) лише токсичні речовини і виявляє селективність по відношенню до сорбції мікрорганізмів. Умовнопатогенну і патогенну мікрофлору він активно сорбує на своїй поверхні, руйнуючи мембрану і сорбуючи клітинний вміст. Антимікробна дія препарату достатньо інтенсивна: 1 г ентеростеля сорбує на своїй поверхні більш ніж 1014 патогенних бактерій. В той же час нормальна мікрофлора кишечника (лакто-, біфідумбактерії, кишкова паличка) із кишечника не сорбується і не пригнічується. Навпаки, Ентеросгель сприяє колонізації кишечника нормальною флорою.
На відміну від вугільних сорбентів, Ентеросгель не має побічної дії та протипоказань, тобто є абсолютно нешкідливим. Він не подразнює слизову оболонку, не всмоктується у кров і не накопичується в організмі, а швидко (через 7-8 годин) виводиться. Призначають Ентеросгель по 3 рази на день всередину, за 1,5-2 години до і через 2 години після їжі і прийому медикаментів. Курс лікування, в залежності від ступеню (важкості) дисбактеріозу, становить від 15 до 30 днів, але в деяких випадках може бути продовжений до 60 днів.
Застосування ентеросгелю в комплексній терапії дисбактеріозу вже на 3-4 день лікування викликає суб'єктивне покращення загального самопочуття, зникають метеоризм, болі в животі, нормалізується випорожнення, а по закінченні курса лікування відбувається повна нормалізація мікробіоценозу кишечника.
Корекція дисбактеріозів у дітей передбачає: дотримання дієти з урахуванням основного захворювання й типу диспептичних проявів, проведення ентеросорбції, включення про- або пребіотиків, ферментних препаратів. Залежно від ступеня компенсації дисбактеріозу, а саме в разі субкомпенсованої форми, доцільним слід вважати призначення специфічних бактеріофагів.