Спілкуючись із шизофрениками, важко уникнути враження, що вони «профілософствують» своє життя. Справи повсякденного життя відходять у них на далекий план; вони не важливі в порівнянні з величезністю їхніх переживань і загальних проблем, які цілком заволодівають ними. Це створює іноді - з погляду зовнішніх спостерігачів - помилкову картину почуттєвого притуплення. Тому що цих хворих не хвилює доля їх близьких, як і їхня власна доля; вони поглинені проблемами сутності буття, змісту світобудови й своєї місії в ньому, боротьби добра й зла, щирого обличчя речей, які ховаються за видимістю, катаклізму кінця світу й т.д.
Через розмаїтість і багатство шизофренічних переживань важко представити їхню повну картину. Індивідуальний і неповторний характер історії життя кожного з пацієнтів, вплив середовища й культури, конфлікти, травми, деформації лінії розвитку й т.д.
Незважаючи на ці індивідуальні й соціальні розходження, у шизофренічному світі існують загальні риси, що дозволяють ставити діагноз незалежно від історичної епохи, культурного кола, соціального шару, освіти, а також індивідуальних факторів, які в сумі впливають на диференціацію картини хвороби.
Одну з основних рис можна визначити назвою «філософічність». Таке визначення людям, що присвятили свою працю філософії, може здатися образливим, однак, по суті, якщо ми згадаємо, що шизофренічний мир є миром страждань, а смерть іноді рятуванням, і що цей мир відкривається в осяянні, жахливість і красу якого передати неможливо, порівняння з ним для так званої «нормальної людини» було б у певному змісті почесним.
Психіатр повинен був би мати у своєму розпорядженні достатню дисципліну філософського мислення й знанням філософських систем, щоб зуміти правильно представити філософію шизофреника (шизофренічну філософію). Однак, може бути, і постановка проблеми неспеціалістом залучить філософів до дискусії й зацікавить переживаннями шизофреника з філософської точки зору, якщо це в їхньому уявленні виявиться можливо.
Із двох таблиць, на яких були представлені десять заповідей Мойсея, таблиця друга, стосовна до звичайних, повсякденних людських справ і конфліктів, займає в житті звичайної людини значно більше місця, ніж перших, дотичних справ божественних і остаточних. Людині так званої «нормальної» важко відірватися від конкретності життя. Філософія вимагає, однак, такого відриву, тому що тільки в абстракції може діятися загальна картина дійсності.
Людина має здатність відриватися від конкретності життя, вільно переміщатися в просторі й часі, створювати абстрактні структури й нав'язувати їх своєму оточенню. За відносну волю від натиску дійсності індивід платить ціною віддачі себе в неволю структурам, власним або чужим, які можуть визначати його іноді неявну й неусвідомлювану філософію життя. Він втрачає також гармонійний зв'язок з оточенням, настільки типовий для світу тварин, що є, властиво, зовнішнім вираженням конкретної установки - зрощення із власним середовищем.
У шизофренії ієрархія цінностей піддається інверсії. Шизофреник міг би сказати собі: «Царство моє не із цього миру». Завдяки цьому, може бути, суспільство шизофреників значно краще суспільства так званих нормальних людей, або невротиків; у ньому відсутня боротьба за владу, інтриги, заздрість.
Здатність відриватися від конкретної ситуації, яку можна вважати специфічно людської й найбільш повним вираженням якої, очевидно, є мислення типу математичного й філософського, у шизофренії перетворюється в рису патологічну, котру Е. Блейлер, а за ним і багато інших психіатрів уважають одним з її осьових симптомів. Аутизм полягає у відділенні від конкретності життя. Процес взаємодії з оточенням, у якому під впливом сигналів зовнішнього миру власні структури підлягають безперервному перетворенню, змінюється в автономний розвиток власних структур, незалежне як від оточення, так і від самого хворого.
У повсякденному житті прикладом такого автономного розвитку є сновидіння. Під час сну контакт із оточенням також переривається. Образи сновидіння, всупереч своїй почуттєвій конкретності, стають абстрактними, будучи не пов'язаними з навколишньою дійсністю. А якщо навіть із нею зв'язуються, то сигнали з оточення піддаються повному перетворенню й переробляються в більш-менш фантастичний зміст сновидіння.
Певний ступінь аутизму - необхідна умова абстрактного мислення. Абстрактна установка - специфічно людська. У світі тварин домінує установка конкретна.
Поводження тварин можна б визначити за допомогою двох основних напрямків руху - «до» і «від» джерела стимулів. У першому випадку зближення з навколишнім світом приносить задоволення від задоволення основних потреб і почуття безпеки. У другому - загрожує стражданням і навіть повним знищенням. Залежно від основного напрямку руху навколишній світ буває «дружній» і «материнський» або ворожий, зухвалий страх і агресію. У кожному разі, однак, він конкретний, наочний, дружній (приємний) або неприємний при зіткненні з ним. Лише в людини розвивається у всій повноті третій напрямок руху, що визначається через вектор «над». Багатство й розмаїтість рухових форм тут значно більше. Це форми найвищої точності, насамперед - мануальні рухи й мова. Завдяки їм людина може перетворювати своє середовище, нав'язуючи їй власну структуру, ставати її володарем. Перш ніж, однак, приступитися до діяльності, він повинен цю структуру створити, що вимагає відриву від конкретної ситуації, хоча б хвилини міркування, упорядкування своїх переживань так, щоб з них виник план активності.
Цей план тим більше в часі й просторі, чим більше відрив від конкретної ситуації. Загалом, рідко дивляться на зірки й поміщають себе в перспективі космосу. Щодня змушує до активності; у її конкретності перевіряються створювані структури. Звідси випливає, що вони не можуть занадто віддалятися від дійсності, обмежуються в просторі й часі актуальною ситуацією, ті ж, які занадто віддаляються від її, нереальні. Правда, людина має практично необмежені можливості проектування себе в часі й просторі, і створювані їм структури можуть простиратися в нескінченність, однак у ході життя в нього створюється своєрідна ієрархія цінностей, відповідно до якої структури більше близькі й, тим самим, що мають більша ймовірність реалізації, стають важливіше більше віддалених.
У шизофреників у результаті відриву від дійсності ієрархія цінностей втрачається, а разом з нею й сформована протягом життя просторово-тимчасова структура, інакше кажучи, у шизофреника «своя сорочка не ближче до тіла». Для нього справи, віддалені в часі й просторі, що стосуються доль миру, усього людства, народів, релігії, неодноразово бувають незрівнянно важливіше його особистих справ.
Список літератури
1. Єникєєва Д.Д. Основи популярної психіатрії. - К., 1997
2. Селецький А.И. Психопатологія дитячого віку. - К., 1987
3. Бухановський А.О., Кутявин Ю.О., Литвак М.Е. Загальна психопатологія. - К., 2003
4. Коркина М. В., Лакосина Н.Д., Личко О.Є. Психіатрія: Підручник. - К., 1995
5. Руководство по психиатрии. //Под ред. Г.В. Морозова. В 2-х томах. — М., 1988.