Контроль якості. У всіх сиропах визначають густину, а за вказівкою ДФ Х перевіряють на важкі метали, крохмальну патоку, сірчаний ангідрид, барвники.
Галенові і новогаленові препарати звичайно виготовляються з частин висушених лікарських рослин. Причину цього потрібно шукати в тому, що суху сировину галеново-фармацевтичні підприємства можуть використовувати весь рік, отже, необхідні препарати можна готувати в міру появи в них потреби. Однак висушені лікарські рослини по вмісту і якісному складу біологічно - активних речовин нерівноцінні свіжозібраним рослинам. Очевидно, навіть якщо сушіння як процесс консервування рослин протікає добре, при ньому завжди має місце якщо не кількісна, та деяка якісна зміна в складі діючих речовин. В однаковій мірі ці явища спостерігаються і при збереженні лікарської рослинної сировини. Очевидно, при несприятливих умовах сушіння і збереження лікарських рослин зниження кількості і зміна якісного складу діючих речовин у них протікають тим швидше, чим більше ці умови відхиляються від оптимальних. Таким чином, в основі одержання галеновых препаратів зі свіжих рослин лежить прагнення одержати препарати, що містять весь комплекс біологічно активних речовин, що входять до складу рослин, у найбільш природному їхньому стані. Звідси ясно, що препарати зі свіжих рослин повинні мати більш виражену терапевтичну дію, чим аналогічні препарати із сухих рослин.
До початку, ХХ століття готування соків і витягів зі свіжих рослин різко зменшилося. Без зміни вони залишилися тільки в номенклатурі гомеопатичних аптек. Серед офіцинальних препаратів цього типу залишилися тільки екстракт журавлини, екстракт яблучно-кислого заліза і настойка конвалії, яка ще у Фармакопеї VII видання виготовлялась зі свіжозібраних листків і квітів. Відсутність соків і витягів зі свіжих рослин у списку лікарських препаратів необхідно розглядати як тимчасове явище, причиною якого було не вирішене питання масової (заводської) переробки свіжозібраних рослин.
Отримані соки з ряду рослин, у тому числі: з конвалії, наперстянки (пурпурової, іржавої), беладони, дурману, валеріани, хвоща польового, кропиви, чистотілу, водяного перцю, мати-й-мачухи, чемериці й ін. Деякі з цих соків як найбільш вивчені вже затверджені як лікувальні препарати.
Свіжий рослинний матеріал двічі пропускають через вальці. Отриманий м’якуш невеликими порціями загортають у полотняні серветки, поміщають між пластинками з нержавіючої сталі і 5-6 таких серветок, покладених одна на одну, пресують для одержання соку. Кількість отриманого соку залежить від характеру взятої сировини. До кожних 85 частин вичавленого соку додають по вазі 15 частин 95% спирту, у якому попередньо розчиняють хлоретон в кількості 0,3% загальної ваги рідини і для швидкого нагрівання суміш ставлять у воду, попередньо нагріту до 85 - 88°. Після того як температура соку досягне 77 - 78°, нагрівання продовжують на протязі 30 хвилин, після чого для швидкого охолодження нагріту рідину ставлять у проточну воду. Метою швидкого нагрівання і швидкого охолодження є інактивація фсрментів і згортання білкових речовин. Згортанню останніх сприяє додавання спирту. Утворений пластівчастий чи аморфний осад відділяють центрифугуванням. Залишається чистий, прозорий сік, що добре зберігається.
Суккудифер (Succudiferum). Сік із свіжих листків іржавої наперстянки, частково очищений від баластних речовин. Прозора, червоно - бурого кольору і гіркого смаку рідина. У 1 мл міститься 5 - 6 ЖОД. Застосовується у всіх випадках серцевої недостатності, обумовленої ураженням клапанного апарату чи захворюванням серцевого м’яза.
Список Б.
Сік конвалії (SuccusConvallariaemajalis). Сік із свіжих надземних частин (суміші листів і квітів) конвалії. Прозора червоно - бурого кольору рідина, гіркого смаку, ароматного запаху. В 1 мл міститься 24 ОД. Застосовується аналогічно соку наперстянки.
Список Б.
У фармакопею входить два препарати цього типу: екстракт журавлини й екстракт яблучно - кислого заліза.
Поряд з одержанням соків були поставлені досліди по одержанню препаратів з малосоковитих свіжих рослин шляхом настоювання їх зі спиртом. Так, були отримані препарати з трави жовтушника, кореня кендиря і кореня валеріани. Настоювання (мацерація) проводилося в бутлях при помішуванні протягом 7-14 днів. Потім мацерати відфільтровували, залишки віджимали на пресі і віджатий сік додавали до мацератів. Після відстоювання протягом 3 тижнів витяжки відфільтровували від колоїдного осаду, що випав, і профільтровували ще раз через фільтр Зейтца. Ці фільтрати являють собою вже придатні для застосування препарати. Зокрема, витяги з трави жовтушника і валеріанового кореня знайшли застосування при готуванні препарату кардіовалена.
Кардіовален (Cardiovalenum). До складу препарату входять у вагових частинах: спиртовий витяг зі свіжої трави жовтушника (розведений спиртом до активності 150 ЖОД у 1 мл) - 17 (чи еризид у тій же кількості і тій же активності), адонізид (активністю 85 ЖОД у 1 мл) - 30, настойка зі свіжих коренів і кореневищ валеріани - 46,9 (чи офіцинальної настойки валеріани в тій же кількості); рідкий екстракт глоду - 2,1, камфора - 0,4, спирт 96% - 1,6, бромід натрію - 2,0 і хлоретон - до 0,25.
Кардіовален - це світло - бура рідина солонувато - гіркого смаку з ароматним запахом камфори і валеріани, 1 мл містить 45 - 50 ЖОД.
Список Б.
Препарат має комбіновану дію на серцево-судинну і нервову систему.
Проведені також досліди по переведенню спиртових витягів зі свіжих рослин у сухі екстракти з застосуванням для цієї мети розпилювальних (мрячних) сушарок. Отримані таким шляхом сухі екстракти зі свіжих рослин містять в 1 г: екстракту жовтушника - 800 ЖОД, кендиря-1100 ЖОД. Ці екстракти можна розглядати як концентрати глікозидів зазначених рослин.
Настойками називаються рідкі спиртові, спирто - водні і спирто - ефірні витяги з сировини рослинного або, рідше, тваринного походження, що отримуються без нагрівання та випаровування екстрагента. Майже всі настойки представляють собою забарвлені в темний колір рідини.
Настойки є прості - у більшості випадків готуються перколяційним методом, з лікарської рослинної сировини, що має серцеві глікозиди до них відноситься настойка конвалії (tincturaeConvallariae), трава (Convallariaemajalis)
спирт - 70%; 1: 10.
Складні настойки готуються перколяціонным способом, що звичайно активується застосуванням циркуляції.
Питанню стандартизації настойок стало приділятися більше уваги, починаючи з виходу ДФ VIII. Тепер у великій кількості настойок визначається вміст діючих речовин хімічним (настойки, що містять алкалоїди, дубильні речовини, ефірні олії, органічні кислоти і деякі інші речовини) чи біологічним (настойки, що містять глікозиди серцевої групи і гіркі речовини) методом. При необхідності досліджувані настойки доводять до необхідного вмісту діючих речовин чи до відповідної активності (вміст ОД) додаванням чистого экстрагента чи настойки з іншим вмістом діючих речовин чи ОД.
До загальних методів дослідження настойок відносяться: перевірка органолептичних ознак і кількісне визначення спирту, екстрактивних речовин і важких металів.
Перевірка органолептичних ознак. Настойки повинні бути прозорими і зберігати смак і запах тих речовин, що містяться у вихідній лікарській сировині. Осад, що випадає із плином часу, відтфільтровують і знову перевіряють якість настойок. Якщо після перевірки настойки будуть відповідати установленим вимогам, їх вважають придатними.
Вміст спирту в настойках визначають одним з методів ДФ Х:
1) дистиляційним (ДФ Х, с.813);
2) по температурі кипіння настойки, яка визначається в спеціальному приладі.
Сухий залишок (екстрактивні речовини) у настойках визначають шляхом випарювання на водяній бані 5 мл настойки в попередньо зваженому плоскому бюксі і висушування залишку при 100 - 105°С напротязі 2 год. Вміст сухого залишку перераховують на 100 мл настойки.
Важкі метали визначають після випарювання 5 мл настойки в залишку, що після додатка 1 мол концентрованої сірчаної кислоти обережно спалюють і прожарюють. Золу обробляють при нагріванні 5 мл насиченого розчину ацетату амонію, фільтрують через беззольний фільтр, промивають 5 мл води і доводять фільтрат водою до обсягу 100 мл; 10 мл фільтрату не повинні містити важких металів більш ніж 10 мл еталонного (по ДФ Х) розчину, тобто не більш 0,001% у препараті.
Настойки, як правило, повинні зберігатися в добре закупорених пляшках і склянках при кімнатній температурі, у захищеному від прямих сонячних променів місці. Для настойок, що містять серцеві глікозиди, рекомендується жовтогаряче скло. При тривалому збереженні чи на холоду настойка строфанту стає мутною і виділяється пухкий білуватий осад; потрібно, щоб після внесення настойки в тепле приміщення осад цілком розчинився. Ефірно - валеріанову настойку варто зберігати в прохолодному місці удалині від вогню. Настойку яблучно - кислого заліза необхідно зберігати на світлі в герметичній укупорці. Це необхідно для зведення до мінімуму вмісту в настойці солей оксиду заліза. Ультрафіолетова зона сонячного світла викликає активне відновлення сполук заліза, що мають терапевтичну дію.
Екстрактами (Extracta) називаються рідкі концентровані чи згущені шляхом часткового чи повного видалення экстрагента водні, спиртово - водні, спиртові чи ефірні витяги біологічно - активних речовин рослинного походження.
У залежності від кількості екстрагента, що залишився виходять екстракти різної консистенції: