У структурі захворюваності дітей від одного до шести років як в основній, так і в контрольній групі, перші три рангові місця займали хвороби органів дихання, нервової системи і очна патологія при істотному зростанні в основній групі поширеності хвороб ендокринної системи, психічних розладів, хвороб нервової системи, органів дихання, травлення, кістково-м’язової системи і сполучної тканини. Всього серед дітей основної групи віком від 0 до 6 років зареєстровано 1878,5 захворювань на 1000 осіб, у контрольній групі — 1492,2, а серед народжених від матерів з ендемічним зобом — 1793,8 захворювань на 1000 дітей проти 1406,3 в контрольній групі.
Встановлено, що в амбулаторних картках дітей основної групи (256 одиниць) на етапах допологового і післяпологового патронажів лікарями відмічалась наявність у матері ДНЗ, однак у подальшому це фактично не враховувалось, свідченням чого є те, що серед дітей основної групи перших шести років життя ендокринологом оглядались всього 42 малюки (16,4%), у яких виявлявся дефіцит маси тіла (28,6%), затримка фізичного розвитку (11,2%) і низькорослість (7,1%). Отримані дані свідчать, що загалом рівень захворюваності в цій групі за класом хвороб ендокринної системи істотно вищий порівняно з контрольною групою (відповідно 69,7±5,1 і 29,7±2,9, t=3,67, Р<0,01).
Результати аналізу рівня поширеності ДНЗ серед школярів району з використанням методу анкетування (2587 респондентів) стали підставою для дообстеження 479 школярів, тобто майже кожного п’ятого (18,52±0,76%), в результаті чого відхилення в стані ЩЗ виявились у третини з них — 159 осіб (33,19±2,15%), в тому числі I ступеня — 25,51±2,02%, II ступеня — 6,68±1,14%, що дало підставу до висновку про наявність у них еутиреоїдного стану. При цьому її збільшення у дівчаток (індекс Ленца-Бауера — 1:1,51) виявлялось у достовірно більшій кількості (37,95±2,79% випадків, ніж серед хлопчиків (25,00±3,26%, Р<0,01). Перший ступінь переважав як у хлопчиків (21,02±,07%), так і у дівчаток (29,70±2,63%, Р<0,05), другий частіше відмічався серед осіб жіночої статі, ніж у чоловічої (8,25±1,58 і 3,98±1,47% відповідно, Р>0,05).
Результати пальпаторного обстеження 159 дітей із збільшенням ЩЗ дозволили відібрати групу з 82 (51,57±3,96%) осіб для більш поглибленого дослідження, оскільки 77 (48,43±3,96%) з них вже перебували на обліку в ендокринолога з діагнозом ДНЗ і отримували відповідне лікування. За даними УЗД, у 26,8% школярів об’єм ЩЗ перевищував вікову норму (зоб І–ІІ ступеня), з них 9,8% мали вогнищеві утворення, у 7,8% осіб з нормальними її розмірами відзначались структурні зміни паренхіми, а 7,3% дітей з гіпоплазією потребували спеціального гормонального дослідження.
Встановлено, що дообстеження частіше потребували дівчатка, ніж хлопчики — 22,06±1,12% проти 14,59±0,01% (Р<0,001), а патологія ЩЗ у них на стадії первинного огляду теж виявлялась вдвічі частіше — 37,33±2,79% проти 16,16±3,29% (Р<0,05). При цьому рівень «пропуску» можливої ендокринної патології не перевищував 0,66±0,18%, у т.ч. 0,19±0,09% — ДНЗ, що свідчить про високу дозволяючу здатність використаного при дослідженні методу обстеження школярів.
Отримані результати анкетування і поглибленого дообстеження дозволили обґрунтувати формування за відповідними критеріями п’яти груп школярів для подальшого їх дослідження. До першої з них (А) увійшло 2104 (81,33±0,77%) учнів, які не перебували на обліку в ендокринолога і не виказували скарг (85,41±1,01% серед хлопчиків і 77,65±1,13% — дівчаток, Р<0,001), до другої (Б) — 320 (12,37±0,65%) школярів без відхилень в розмірах ЩЗ (10,76±0,88% серед хлопчиків; 13,82±0,94 — дівчаток, Р<0,05).
Третю групу (В) сформували 54 (2,09±0,28%) школярі із сумнівними відхиленнями її розмірів (1,22±0,31% серед хлопчиків і 2,87±0,45% — дівчаток, Р<0,01), що відповідає ступеню 0–І. До четвертої групи (Г) увійшла 81 (3,13±0,34%) дитина з тих, що перебували на обліку в ендокринолога з приводу ДНЗ (2,04±0,40% серед хлопчиків, 4,12±0,54% — дівчаток, Р<0,01). За класифікацією ВООЗ, у хлопчиків встановлений тільки I ступінь, у чотирьох школярок — II ступінь збільшення розміру щитоподібної залози. П’яту групу (Д) склали 28 (1,08±0,20%) школярів із вперше виявленою патологією ЩЗ (0,57±0,22% серед хлопчиків, 1,54±0,33% — дівчаток, Р<0,05), що відповідає II ступеню збільшення щитоподібної залози за класифікацією ВООЗ.
Вивчення впливу ДНЗ на показники фізичного розвитку, частоту і характер скарг і об’єктивних ознак порушення здоров’я, поширеність захворювань і патологічних станів, і, навпаки, їхнього впливу, як основних характеристик фізичного розвитку, на тиреоїдну функцію, дозволило виявити з використанням критерію Колмогорова-Смирнова неістотні відмінності показників росту, маси, відповідності маси і росту (P>0,05): ріст школярок з ДНЗ основної групи перебував у межах від 158 до 178 см, а в контрольній групі — від 154 до 176 см; маса тіла — відповідно від 46 до 65 кг і від 34 до 60 кг.
Результати аналізу скарг 85,5% батьків на здоров’я своїх дітей-учнів (на 100 опитаних) істотної різниці у їх частоті за статевою ознакою не виявили: у хлопчиків вони становили 86,59±2,55%, у дівчаток — 84,87±2,06% (Р>0,05), хоча останні частіше скаржились на випадіння волосся та ланки з нігтів (27,52±2,78 і 35,27±2,97%), ніж хлопчики (5,81±1,88 і 10,97±2,51%, P<0,01). Школярі основної групи виказували достовірно менше скарг (77,98±3,97%) порівняно із контрольною (87,50±1,85%, Р<0,001), що слід віднести за рахунок медикаментозної їх корекції.
Практично половина опитаних наголошувала на швидку (57,38±2,43%) і невмотивовану (42,62±2,43%) втомлюваність та слабкість (42,13±2,43%), що свідчить про дискомфортність умов шкільного навчання, як фону розвитку різноманітної учнівської патології.
Аналіз суб’єктивних скарг школярів майже у половині випадків (47,70± 0,98%) підтверджувався об’єктивними ознаками порушення здоров’я дітей. Хворобливі симптоми частіше (52,65±1,43%) відзначались у хлопчиків, ніж у дівчаток (43,24±1,34%) (Р<0,001). На відміну від суб’єктивних скарг об’єктивні симптоми в основній групі виявлялись вірогідно частіше (74,31±4,18%) порівняно з контрольною (46,6±1,01%; Р<0,001).
Встановлено, що працездатність школярів основної і контрольної груп статистично вірогідно відрізнялась. Здатність виконувати шкільні завдання знижувалась відповідно у 30,35±1,38% учнів контрольної (А+Б) і у 44,44±5,52% дітей основної групи (Г+Д) (Р<0,01).
З числа школярів із зниженою здатністю до виконання навчальних завдань 9,2% мали ДНЗ; у контрольній групі, з відсутністю вказаних симптомів, патологія ЩЗ виявлена лише у 5,3% дітей (Р<0,05).
Схильність до тривалого перебігу захворювань з розвитком хронічних форм встановлена у 25,38±1,31% учнів з групи (А+Б) і у 45,68±5,53% дітей з групи (Г+Д) (Р<0,001). У школярів із схильністю до тривалого перебігу захворювань ДНЗ мали 11,1% осіб, у контрольній групі — 4,9% (Р<0,001).
Таким чином, патологія в основній і контрольній групах відрізнялась як за характером, так і за структурою, наявність або відсутність ДНЗ вірогідно змінювали структуру поєднаної патології, а віковий фактор є основним при формуванні її спектра.
Аналіз поширеності ДНЗ серед досліджуваних контингентів в залежності від класів навчання, що більше наближено до планування профілактичних заходів, засвідчив про істотні відмінності його виявлення в 1, 3, 8, 10 класах (Р<0,05), де, крім того, показник у дівчаток значно вищий, ніж у хлопчиків (Р<0,001). Мінімальна його поширеність у останніх виявлялась у третьому класі (0,7%), у дівчаток — у п’ятому (0,9%), а максимальне серед дівчаток — у першому (9,2%), восьмому (7,3%) та десятому (12,3%) класах, серед хлопчиків — у 4 (3,5%), 7 і 10 (4%), 11 (4,5%) класах, що найбільш ймовірно пов’язано з періодом статевого дозрівання. Відсутність статистично істотних відмінностей у виявленні ДНЗ у хлопчиків і дівчаток визначалась у відповідності до критерію Ст’юдента, згідно з яким його максимум припадав у хлопчиків на 16–17 років (4,94–5,26%), а дівчаток — на 16 років (11,01±3,00%).
Аналіз відповідей респондентів — дівчат основної групи (41 дівчинка з ДНЗ) і контрольної (87 школярок з групи Б) з використанням критерію Пірсона засвідчив статистично істотну різницю між ними за регулярністю менструального циклу, що може бути використано, як маркер патології щитоподібної залози у дівчаток-підлітків йододефіцитного регіону.
За результатами відповідей 2587 школярів стосовно використання ними засобів профілактики ЙДЗ встановлено, що різні йодовмісні препарати приймали всього 389 (15%) осіб — 13,9% хлопчиків і 16,1% дівчаток, при цьому частіше діти з ДНЗ (36,6%) і лише 9,9% практично здорових, що вкрай недостатньо для ендемічного регіону.
Доведено, що основним джерелом надходження йоду в організм для населення досліджуваного району є харчові продукти, однак 20,40±0,85% опитаних не надавали значення харчуванню або не вживали йодовмісних продуктів свідомо, 41,04±1,03% сімей використовували одне джерело надходження йоду з продуктами харчування, а 38,53±1,02% — декілька видів йодовмісних продуктів.
Встановлено, що споживання йодованої солі хлопчиками і дівчатками істотно відрізняється — 70,72±1,38 проти 66,16±1,37% (Р<0,05). За рештою джерел надходження йоду суттєвої різниці не встановлено (Р>0,05): вони приблизно однаково споживали морепродукти (52,21±1,52 і 53,16±1,45%) та інші продукти разом з йодованою сіллю (33,79±1,44 і 35,44±1,39%).
Оцінка ступеня забезпечення школярів йодом визначалась встановленням його концентрації в разовій порцій сечі у 48 школярів як з ДНЗ, так і нормальним об’ємом залози. При цьому коливання показників йодурії у дітей з нормальними розмірами ЩЗ (22 особи) відмічалось в межах від 70,6 до 150,9 мкг/л, а у школярів з ДНЗ I–II ступеня (26 осіб) — від 10 до 82,5 мкг/л. Загалом достатнє забезпечення організму йодом мали лише третина обстежених (33,33%).