Нейро-ендокринні порушення та можливості їх корекції у хворих з вегетативною дисфункцією (стр. 2 из 5)

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Робота виконана протягом 2003-2006 рр. на кафедрі сімейної медицини НМАПО імені П.Л. Шупика та її клінічних базах: Центральна поліклініка Дарницького району м. Києва, навчально-практичний центр сімейної медицини Дарницького району (м. Київ), поліклініка сімейного лікаря “Русанівка” (м. Київ), Київський обласний кардіологічний диспансер.

На основі аналізу 1292 карт розвитку (форма №12) для подальшого обстеження і лікування було відібрано 460 осіб віком 15-18 років, яким був встановлений діагноз ВД.15-річними вважали осіб віком від 14,5 до 15,5 років, 16-річними – від 15,5 до 16,5 років, 17-річними – від 16,5 до 17,5 років, 18-річними – від 17,5 до 18,5 років. Групу порівняння склали 130 практично здорових осіб відповідного віку.

При виявленні супутньої патології з боку внутрішніх органів підлітки включались в дослідження після відповідного лікування.

Загальна захворюваність та захворюваність за окремими нозологічними формами визначалась ретроспективно за даними статистичних звітів та матеріалами звернень за медичною допомогою у лікувально-профілактичні заклади.

Статево-віковий розподіл досліджуваних наведено на рис.1.

Рис.1. Статево-віковий розподіл досліджуваних.

Для визначення типу акцентуації особистості використовували патохарактерологічний діагностичний опитувальник Личка А. Є. (1999) для підлітків. Темперамент оцінювали за ступенем прояву екстравертивності та інтроверсії, нейротизму і тривожності (анкета Х. Айзенка).

Наявність ВД та ступінь її вираженості визначали за допомогою таблиць та анкет (Вейн А.Н., 2000; Мачерет Є.Л. і співавт., 2000). Вихідний вегетативний тонус оцінювали за часовими та спектральними показниками ВРС. Вегетативну реактивність і вегетативне забезпечення діяльності оцінювали з допомогою кардіоінтервалографії (КІГ) за Р.М. Баєвським (1984) при проведенні активної кліноортостатичної проби за загальноприйнятою методикою (Бєлоконь Н.О., Кубергер М.Б., 1987). Для запису та розрахунку показників використовували систему експрес-аналізу варіабельності ритму серця “КардиоСпектр” (Solvaig, 2004)

Фізичний розвиток (ФР) оцінювали за зростом і масою. Для визначення його гармонійності використовували метод сигмальних відхилень. При коливанні показників зросту чи маси в межах ±σ ФР вважали гармонічним, більш ніж ±σ – дисгармонічним. Статевий розвиток оцінювали шляхом визначення вторинних статевих ознак за Танером (1968) з подальшим розрахунком індексу маскулінізації (для юнаків) та загального балу статевого розвитку (для дівчат).

Функціональний стан ГГС оцінювали за сироватковим вмістом соматотропіну (СТГ), пролактину (ПЛ), лютеотропіну (ЛГ), прогестерону (ПГ) (у дівчат), вільного тестостерону (вТ) (у хлопців). Рівень гормонів визначали за допомогою лабораторних тестових наборів виробництва Росії методом імуноферментного аналізу (ІФА): СТГ – UBI MagiwelTM, ПЛ – UBI MagiwelTM Кат. № НР-201, вТ – DSL-10-49100 ACTIVE; ЛГ та ФСГ – імуносорбентним (ІС) методом за допомогою наборів DSL-10-4600 та DSL-10-4700 відповідно.

Структурні зміни щитоподібної залози (ЩЗ) визначали шляхом ультразвукового дослідження (УЗД) на апараті дугового автоматичного сканування SSD-550 “Aloka” методом пошарового сканування. Функціональний стан ГТС оцінювали за рівнем в сироватці тиреотропного гормону (ТТГ) та вільного тироксину (FТ4), які визначали методом ІФА з використанням, відповідно, тест-системи ТТГ-ІФА-Бест-стрип та набору реагентів ІФА-СвТ4-1 (Росія).

Дослідження методами ІФА та ІС проводили на аналізаторі “Amerlite” виробництва “Amersham” (Велика Британія).

Вміст гормонів визначався в одній пробі венозної крові, що давало можливість стандартизувати оцінку отриманих результатів та провести кореляційний аналіз.

Статистична обробка результатів виконувалась з використанням стандартного пакету прикладних програм багатомірного варіаційно-статистичного аналізу “Statistica 6.0 for Windows”.

Результати дослідження та їх обговорення. За результатами клініко-епідеміологічного аналізу даних амбулаторних карт, ВД виявлено у 35,6% осіб 15-18-річного віку.

Клінічні форми ВД: вегето-судинна (ВСД), нейро-циркуляторна (НЦД), вегето-вісцеральна (ВВД) дисфункція та пароксизмальна вегетативна недостатність (ПВН), – визначались згідно класифікації В.Г. Майданника і співавт. (1999 р) на основі аналізу даних анамнезу, скарг, результатів інструментальних досліджень (ЕКГ, ехокардіографія, УЗД органів черевної порожнини).

Частота виявлення різних клінічних форм ВД подана на рис.2.

Рис 2. Частота клінічних форм ВД, %

ВСД частіше діагностувалась у дівчат ніж у юнаків (45,0% і 36,4% відповідно), а ПВН – навпаки, – у юнаків частіше ніж у дівчат (5,4% і 2,3% відповідно), що може бути пов’язано з інтенсивним ростом хлопців у віці 15-18 років, на відміну від дівчат, у яких інтенсивність росту в цьому віці стає меншою.

Серед клінічних проявів ВСД переважали синдром порушення збудливості міокарда (тахі-, брадиаритмія, екстрасистолія, прискорення атріовентрикулярної провідності) – 87,1%; гіперкінетичний синдром (артеріальна гіпертензія, збільшення ударного об’єму крові) – 45,2%. Рідше спостерігались синдроми скоротливої дисфункції міокарда (кардіалгії, артеріальна гіпотензія) – 36,0%; тонічної дисфункції міокарда (пролапс мітрального клапана, порушення тонусу папілярних та хордальних м’язів) – 15,1% та міокардіодистрофічний – 15,6% пацієнтів.

Серед клінічних проявів НЦД переважали: головний біль (75,2%), метеочутливість (59,3%), знижена працездатність (52,4%), психоемоційна лабільність (40,0%). Серед кардіальних синдромів – синдром порушення збудливості міокарда (51,0%) та гіперкінетичний синдром (35,2%). Також виявлена висока частота дискінетичних проявів з боку шлунково-кишкового тракту (ШКТ) – 54,5%.

Клінічні прояви ВВД зводилися до функціональних розладів ШКТ (24,3%),респіраторного (12,6%) та дизурічного (нейрогенний сечовий міхур, нічний енурез) (9,0%) синдромів; у 14,4% також діагностовано дисфоричний синдром (прояви депресії, агресії, гніву, жаху). ПВН проявлялась симпато-адреналовим (22,2%), вагоінсулярним (33,3%) і змішаними (44,4%) кризами. Звертає увагу велика кількість юнаків в цій групі хворих (72,2%).

За результатами аналізу анкетування різні типи акцентуацій особистості виявлені у 68,0% обстежених. Незалежно від форми ВД та статі переважали збудливі типи – епілептоїдний, істероїдний і гіпертимний (16,8%, 11,2% і 11,6% відповідно), що створює підґрунтя для розвитку ВД, додаткові труднощі у лікуванні даного контингенту хворих і диктує необхідність обов’язкової участі психолога в лікувальному процесі.

Результати аналізу часових та спектральних показників ВРС при різних формах ВД наведені в таблиці 1.

Як видно з даних таблиці 1, для ПВН було характерним достовірне (р<0,05) зниження середньоквадратичної відмінності між тривалістю сусідніх інтервалів RR (RMSSD), процента послідовних пар інтервалів RR, відмінність між якими перевищує 50 мс (рNN50), а також потужності високочастотних коливань (HF, HFn), що свідчить про основну роль зменшення активності парасимпатичної ланки ВНС при цій формі ВД; вплив симпатичної ланки також зменшений, але недостовірно (р>0,05). Для пацієнтів з ВСД, НЦД та ВВД характерним було збільшення тонусу парасимпатичної ланки вегетативної регуляції (за показниками NN, RMSSD, pNN50, HF, HFn) порівняно з практично здоровими (р>0,05).

Для всіх пацієнтів з ВД виявлено достовірний дисбаланс (р<0,05) регулюючих впливів симпатичної та парасимпатичної ланок ВНС (зниження показника LF/HF), що свідчить про наявність синдрому дезадаптації при всіх формах ВД.

Ослаблення або втрата рівноваги між симпатичною та парасимпатичною ланками ВНС при ВД проявлялося також в порушенні кореляційних взаємозв’язків між окремими показниками ВРС (табл.2).

Таблиця 1

Показники ВРС при різних клінічних формах ВД, (M±m)

ПоказникиВРС	Клінічні форми ВД				Група порівняння, n=15
ПоказникиВРС	ВСД, n=14	НЦД, n=12	ВВД, n=12	ПВН, n=7	Група порівняння, n=15
NN (мс)	651±28	655±36	658±27	698±23*	642±14
SDNN (мс)	37,2±3,0	37,6±2,8	37,0±2,7	31,5±3,2	35,2±2,2
RMSSD (мс)	47,7±3,6	46,9±2,9	47,1±3,7	25,8±2,3*	44,7±2,4
pNN50 (%)	25,5±3,4	26,0±3,6	25,1±2,9	5,8±1,4*	24,1±2,6
LF (мс2)	388±32	362±57	373±62	272±52	391±44
LFn (%)	36,6±2,3	36,1±2,6	34,7±2,0	47,6±2,5	37,8±2,3
HF (мс2)	673±77	689±94	684±88	269±33*	652±31
HFn (%)	63,3±2,4	64,7±2,2	63,9±2,1	52,2±2,4*	61,0±2,1
LF/HF	0,58±0,07*	0,53±0,08*	0,55±0,09*	1,01±0,06*	1,4±0,05

Примітка. * – різниця показників з такими групи порівняння вірогідна (р<0,05)

Як видно з даних, наведених в таблиці 2, стан ВНС у хворих на ВД достовірно відрізнявся від такого у групі порівняння, що проявлялось втратою або значним ослабленням зв’язків між окремими показниками тонусу парасимпатичної ланки вегетативної регуляції та між показниками парасимпатичної та симпатичної дії ВНС.

Таблиця 2

Кореляційна залежність між показниками ВРС при ВД

ПоказникиВРС	NN(мс)	SDNN(мс)	RMSSD(мс)	рNN50(%)	LF(мс2)	LFn(%)	HF(мс2)	HFn(%)	LF/HF
NN (мс)	1,001,00
SDNN (мс)	0,110,28*	1,001,00
RMSSD (мс)	0,090,22	0,170,52*	1,001,00
рNN50 (%)	0,140,38*	0,120,32*	0,220,41*	1,001,00
LF (мс2)	-0,080,52*	-0,220,17	-0,230,16	0, 190,14	1,001,00
LFn (%)	0,120,18	0,070,12	0,100,18	-0,150,12	0,170,29*	1,001,00
HF (мс2)	0,060,21	0,180,34*	0,170,38*	0,130, 19	-0,320,67	-0,240,21	1,001,00
HFn (%)	-0,110,27*	0,110,29*	0,220,17	0,210, 19	-0,140,41*	-0,110,34*	0,320,27	1,001,00
LF/HF	-0,110,27*	-0,070,28*	-0,120,32*	-0,140,11	0,290,44	0,310,41	0,100,32*	0,090,32*	1,001,00

Примітки: