- 1 група - 50 жінок, що не народжували, з первинною дисменореєю при поєднаних формах урогенітальної інфекції, які отримували загальноприйняті лікувально-профілактичні заходи;
- 2 група - 50 жінок, що не народжували, з первинною дисменореєю при поєднаних формах урогенітальної інфекції, яким проводилось запропоноване нами комплексне лікування;
- контрольну групу склали 50 гінекологічно і соматично здорових жінок репродуктивного віку, що не народжували.
Комітетом з етики Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України (протокол № 11 (35) від 03.12.2007) не виявлено порушень етичних норм при проведенні науково-дослідної роботи.
З метою виключення вторинної дисменореї органічного генезу проводилось ультразвукове дослідження (УЗД) геніталій.
Для досягнення максимальної об’єктивності та оптимізації обстеження, а також для проведення аналізу даних клініко-статистичних досліджень нами розроблена спеціальна карта-анкета, що включала 51 пункт, згідно якої проводилось обстеження та реєструвались результати дослідження. У зазначеного контингенту жінок вивчали скарги, зокрема, детально оцінювались різноманітні прояви захворювання, анамнез життя, анамнез захворювання, зверталась особлива увага на наявність шкідливих звичок, статеву функцію, засоби контрацепції та запобігання транссексуальних інфекцій, що мають безпосередній вплив на розвиток даної патології. Проводили об’єктивне обстеження органів та систем, гінекологічне обстеження, оцінювали наявність супутньої екстрагенітальної патології.
У комплекс лабораторного обстеження були включені загальний і біохімічний аналіз крові, загальний аналіз сечі, бактеріоскопічне і бактеріологічне дослідження мазків з цервікального каналу та піхви.
Вивчення ендокринологічного статусу проводилось шляхом визначення естрадіолу, прогестерону, фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ), пролактину, тиреотропного гормону (ТТГ), вільного трийодтироніну (Т3) і тироксину (Т4) в сироватці крові.
Показники системного імунітету визначались за допомогою еритроцитарних діагностикумів для виявлення субпопуляцій Т- і В- лімфоцитів людини: CD3+; CD4+; CD8+; CD22+. Інфікування ВПГ-2, ЦМВ, хламідіями визначали за допомогою імуноферментного аналізу (ІФА) шляхом виявлення іноглобулінів класу М, G.
Ведення пацієнток 1 групи проводилось за загальноприйнятими протоколами МОЗ України: гормональна терапія (дидрогестерон по 10 мг двічі на добу з 11 по 25 день менструального циклу протягом 3 менструальних циклів); знеболюючі препарати; кровозупинні середники; вітаміни групи В, С; седативні або тонізуючі препарати; специфічна антимікробна терапія; противірусна терапія; імуномодулююча терапія; санація хронічних вогнищ інфекції; корекція мікрофлори кишечника і піхви; місцеве лікування.
Ведення пацієнток 2 групи проводилось із використанням антигомотоксичних препаратів (АГТП) замість гормональної та симптоматичної терапії: Мулімен по 20 крапель сублінгвально 3 рази на добу протягом 2 місяців, Гінекохель по 10 крапель 3 рази в день протягом 1 місяця та Енгістол по 1 таблетці 3 рази на добу протягом 1 місяця, Ехінацея-композитум С по 2,2 мл внутрішньом’язево 2 рази в тиждень №5.
Визначення естрогенної насиченості проводилось за результатами шийкового індекса та показниками менограми, а саме: вимірювали базальну температуру, досліджували цервікальний слиз, симптом „зіниці”, симптом „папороті”, розтягнення цервікального слизу, каріопікнотичний індекс (КІ), еозинофільний індекс (ЕІ), індекс дозрівання (ІД). Показники шийкового індекса оцінювались наступним чином: 0-3 бали – різка естрогенна недостатність, 4-6 балів – помірна естрогенна недостатність, 7-9 балів – достатня естрогенна насиченість, 10-12 балів – висока естрогенна насиченість.
Для визначення естрадіолу, прогестерону використовувався стандартний набір „DRGEstradiolELISA”, „DRGProgesteroneELISA”, (Москва), що базується на принципі конкуренції і планшеткового розділення. Зчитування оптичної густини проводили на фотометрі при довжині хвилі 450 нм (±10 нм). Для кількісного визначення ФСГ, ЛГ, пролактину, ТТГ, Т3, Т4 використовувався тест "ELISA". Його принцип – конкурентний ІФА, що базується на класичній „сендвічевій” технології "ELISA". Концентрація визначалася за допомогою кривої калібрації, сформованої за допомогою калібраторів, що входять до складу набору.
Інфікування ВПГ-2, ЦМВ, хламідіями визначали за допомогою методу імуноферментного аналізу (ІФА). Для виконання дослідження застосовували тест-систему "HSV-2 IgMELISA", "HSV-2 IgGELISA", "CMVIgMELISA", "CMVIgGELISA", "ChlamydiatrahomatisIgMELISA", "ChlamydiatrahomatisIgGELISA". Тест-системи являють собою набір реагентів для виявлення імуноглобулінів класів M, G (IgM, IgG) до цитомегаловірусу (ЦМВ), вірусу простого герпесу ІІ типу (ВПГ-2) та хламідії методом ІФА за нормою оптичної густини та вирахуванням коефіцієнту позитивності. Останній визначався в У.О. відносно норми оптичної густини.
Визначення стану імунної системи проводилось з використанням еритроцитарних діагностикумів для виявлення субпопуляцій Т- і В-лімфоцитів людини „Анти-СД3”, „Анти-СД4”, „Анти-СД8”, „Анти-СД22”. Принцип методу ґрунтується на визначенні субпопуляцій Т- і В- лімфоцитів за допомогою реакції розеткоутворення з еритроцитами, на яких адсорбовані моноклональні антитіла проти рецепторів СД3 (Т-лімфоцити), СД4 (Т-хелпери), СД8 (Т-супресори), СД22 (В-лімфоцити).
Відбір проб для мікробіологічного дослідження здійснювали з використанням правил асептики та антисептики. Для мікробіологічних досліджень використовували наступний матеріал: вміст піхви, піхвові змиви, мазки та зішкребки зі слизової оболонки піхви, з цервікального каналу та уретри; зішкребки-відбитки зі стінок піхви, присінку піхви та малих статевих губ. Мікроскопічні методи дослідження включали світлову та люмінісцентну мікроскопію отриманого матеріалу. Препарати розглядали в декількох полях під збільшенням ´ 400 світловим мікроскопом.
Тип біоценозу піхви оцінювали за загальноприйнятою класифікацією.
Для люмінісцентної мікроскопії нативний матеріал наносили щіткою на 2 знежирених, промаркованих предметних скла. Для виявлення хламідій, мікоплазм та уреаплазм використовували відповідні тест-системи.
З метою діагностики гонорейної, трихомонадної, хламідійної, мікоплазменної, уреаплазменної інфекції та визначення антибіотикочутливості виконували культуральні дослідження. Отримані результати досліджень опрацьовані за методом варіаційної статистики. Різницю показників вважали достовірною при Р<0,05. Статистичну обробку отриманих результатів проводили за допомогою персонального комп’ютера з використанням пакета програм „MicrosoftExel” (А.Ф. Семенко, В.В. Ермаков,1984; С.Н. Лапач, А.В. Губенко, П.Н.Бабич,2000).
Результати досліджень та їх обговорення. Результати проведених досліджень свідчать, що середній вік обсежуваних пацієнток однаковий в обох досліджуваних групах, і становить у середньому 21,24±0,83та21,36±0,87рік. Ці показники відповідають даним літератури відносно віку пацієнток, які страждають дисменореєю (Г.Ф.Кутушева,2002).Остання найчастіше проявлялася у жінок у віці до 25 років (в 1 групі – 94%, в другій – 90%).
За соціальним складом пацієнти розподілились наступним чином: майже половину складають студенти (відповідно 46% і 48%), за освітою розподілились ідентично: з вищою 52% в 1 групі, 56% - в 2; з середньою - відповідно 48% і 44%; за соціальним станом переважна більшість неодружених (84% в 1 групі і 90% в 2 групі), більшість обстежуваних жінок – жителі міста (76% в 1 групі, 86% в 2 групі).
Аналізуючи анамнестичні дані, слід зазначити, що для досліджуваного контингенту жінок характерний ранній початок статевого життя, а саме: в 1 групі 40% пацієнток почали статеві стосунки до 16 років, 43% - до 18 років, лише 14% - після 18 років. Аналогічна картина спостерігалася в 2 групі: 38% вказували на початок статевого життя до 16 років, 54% - до 18 років і 8% - після 18 років. В першій групі 84% жінок, в другій – 92% стверджували про наявність більше одного статевого партнера. Більшість пацієнток (в 1 групі - 50%, в 2 – 56%) користуються бар’єрними засобами контрацепції. Значна частина жінок (22% і 28% в 1 і 2 групах відповідно) застосовує фізіологічний метод. Гормональні засоби використовують лише 8% і 4% відповідно в 1 і 2 групах. Ранній початок статевого життя, наявність більше одного статевого партнера і є безумовно причиною поєднаних форм урогенітальної інфекції у жінок досліджуваних груп, не зважаючи на їх молодий вік.
Відомо, що однією із причин самовільних викиднів є урогенітальна інфекція. Як свідчать результати вивчення репродуктивного анамнезу, всі обстежувані жінки були репродуктивного віку, не народжували, у 2 пацієнток першої групи та у 1 другої групи в анамнезі відбулися самовільні викидні, що становить відповідно 4% і 2%. На перенесений артифіційний аборт вказують 3 пацієнтки першої групи і 2 – другої групи.
Більше половини пацієнток (66% з 1 групи і 58% з 2 групи) перенесли бактеріальний вагіноз. Кольпіт або цервіцит перенесла третина жінок обох груп, сальпінгоофорит в анамнезі мали відповідно 8% і 10% пацієнток. Проведений нами аналіз свідчить про високу частоту виявлення бактеріальних вагінозів в анамнезі у жінок з урогенітальною інфекцією, а також запальних захворювань шийки матки. Важливо відзначити, що пацієнтки з урогенітальною інфекцією в анамнезі отримували раніше різні методи лікування даної патології, однак в 52% випадків це не приносило стійкого позитивного клінічного ефекту.
Оцінюючи дані соматичного анамнезу, необхідно звернути увагу на екстрагенітальні захворювання. Найчастіше спостерігались часті гострі респіраторні захворювання: у 32% в першій та у 34% в другій групі, анемія у 18% в першій та у 16% в другій групі, дискінезія жовчевивідних шляхів у 10% та у 12% випадків відповідно. Решта видів соматичної патології мали місце набагато рідше і в порівнянні в групах суттєво не відрізнялись. Що стосується захворювань сечовидільної системи, то пієлонефрит зустрічався у 2% та у 6% відповідно. Серед інших особливостей слід виділити високий рівень перенесених дитячих інфекцій (1 група – 62%, 2 група – 68% і контрольна – 60%).