Відомо, що оперативні втручання сприяють розладам менструальної функції, негативно впливають на стан репродуктивної системи і можуть викликати загострення хронічних запальних процесів. Частота і різновид операцій в анамнезі не мали істотних розходжень між жінками основних та контрольної груп. Найбільш розповсюдженим видом оперативного втручання у обстежених жінок була апендектомія, що виконана в 22% першої і в 20% жінок другої груп. Післяопераційний період у всіх жінок протікав без ускладнень, що свідчить про відсутність органічного впливу на виникнення дисменореї.
Алергічна реакція в анамнезі за типом кропивниці (сверблячка шкірних покривів, петехіальна висипка) на різні алергени спостерігалась у 10% жінок 1 групи, у 12% - 2 групи. Ці показники практично не відрізнялись від контрольної групи, де обтяжений алергологічний анамнез становив 8%. Звертає на себе увагу той факт, що у більшості жінок 1 групи (8%) була харчова алергія, а у жінок 2 групи алергічна реакція переважно виникала на медикаменти (12%), зокрема, на антибактеріальні засоби.
Із шкідливих звичок пацієнти обох груп вказують на паління, вживання алкоголю і слабоалкогольних напоїв. Так 62% жінок 1 групи і 66% 2 групи палять, 60% 1 групи і 80% 2 групи вживають алкоголь, а слабоалкогольні напої - 94% і 92% відповідно. Для досліджуваного контингенту жінок характерний ранній початок паління: так, до 16 років - 38% і 34% відповідно, а також велика кількість викурених цигарок в день. Порівнюючи ці дані з контрольною групою, де 12% жінок палять, можемо констатувати, що паління негативно впливає на менструальну функцію, оскільки показники досліджуваних груп в 3 рази перевищують дані контрольної групи.
Жодна пацієнтка з обох досліджуваних груп не зловживала алкоголем. Проте, слід відзначити, що 16% жінок 1 групи і 10% другої вказали на часте вживання слабоалкогольних напоїв, що також перевищує показники контрольної групи в 4 рази в 1 групі і в 2,5 рази в 2 групі, і може впливати на менструальну функцію жінок.
Аналіз менструальної функції показав, що менархе в обох групах в більшості наступила до 15 років (в 94% та в 96% пацієнток 1 та 2 груп відповідно). До лікування болючі менструації спостерігались в 100% випадків в обох групах, нерегулярні - в 62% в жінок 1 групи та в 54% 2 групи. Тривалість менструального циклу менша 21 дня відмічена в 22% жінок 1 групи і 26% 2 групи, більше 35 днів - у 24% і 22% відповідно. Менструації в більшості жінок тривали від 3 до 6 днів (у 74% пацієнток 1 групи і у 72% 2 групи), більше 6 днів спостерігались в 22% в 1 групі і в 20% в 2 групі. Отримані результати підтверджують думку багатьох авторів (А.М. Савичева, М.А. Башмакова, 1998; С.Б. Ходаківський, Н.А. Захаренко,2006; О.М. Гопчук, 2006) про негативний вплив урогенітальної інфекції на менструальну функцію пацієнток.
Таким чином, як показали результати проведеної клінічної характеристики жінок обстежуваних груп, підбір пацієнток здійснювався з урахуванням мети і завдань даного дослідження, а також із дотриманням принципу рандомізації.
При вивченні скарг, анамнестичних даних ми дослідили динаміку клінічних проявів дисменореї у жінок на фоні поєднаної урогенітальної інфекції.
Важливе значення мають анамнестичні дані репродуктивної функції. При ретельному опитуванні пацієнток були встановлені зміни в параметрах менструальної функції обстежуваних жінок. Так, до лікування болючі менструації спостерігались в 100% випадків в обох групах, нерегулярні - в 62% в жінок 1 групи та в 54% 2 групи. Тривалість менструального циклу менша 21 дня відмічена в 22% жінок 1 групи і 26% 2 групи, більше 35 днів - у 24% і 22% відповідно. Менструації тривали більше 6 днів у 22% в 1 групі і в 20% у 2 групі. Ці дані свідчать про порушення менструального циклу, що дає підставу проводити гормональні дослідження у жінок з даною патологією.
Після проведеного лікування болючі менструації спостерігались в 46% жінок 1 групи і 20% 2 групи (Р<0,05), менструальний цикл став регулярним в 70% пацієнток 1 групи і 88% 2 групи (Р<0,05). Тривалість циклу залишалась меншою 21 дня у 4% 1 групи і 16% 2 групи, більшою 35 днів – у 14% жінок 1 групи і у 10% жінок 2 групи. Тривалість фази десквамації залишалась меншою трьох днів у 2% жінок обох груп, а більшою 6 днів - у 10% пацієнток 1 групи і 6% 2 групи. Показовим є той факт, що після проведеного лікування запропонованою методикою біль внизу живота зник у переважної більшості жінок (у 80%), у порівнянні з пацієнтками, які отримували загальноприйняту методику, в яких біль залишився майже у половини (у 46%) обстежуваних (Р<0,05).
Таким чином, після проведеної терапії загальноприйнятими методами тривалість менструального циклу нормалізувалась в 22% жінок, тривалість менструації – у 14% жінок, регулярність циклу відновилась в 32% пацієнток, зникли болі внизу живота у 54% випадків. Після запропонованої нами терапії ці показники визначились наступним чином: тривалість менструального циклу нормалізувалась у 16%, тривалість менструації нормалізувалась у 20%, регулярність місячних відновилась в 42%, болючість внизу живота зникла в 80% пацієнток 2 групи.
Провівши аналіз проявів дисменореї у жінок досліджуваних груп виявлено, що скарги у них різноманітні і виражені по-різному. До лікування найчастіше спостерігався біль, локалізований внизу живота і зниження працездатності, які були у 100% випадків в обох групах. Крім цього, більшість пацієнток обох груп відмічали біль у молочних залозах (72% жінок 1 групи і 64% 2 групи) і головний біль (у 64% і в 58% відповідно). Серед вегетативних проявів захворювання найчастіше спостерігались зміни артеріального тиску (у 82% 1 групи і у 80% 2 групи), тахікардія (у 72% і 68% відповідно), тоді як такі прояви дисменореї, як парестезії, нудота - в третини жінок досліджуваних груп.
Психоемоційні порушення – дратівливість, депресія, неуважність, зниження працездатності мали місце в переважної більшості досліджуваних пацієнток, тоді як зниження пам’яті відмічала лише половина жінок. Такий широкий спектр клінічних проявів дисменореї до початку лікування свідчить про тривалість процесу і неефективність лікувально-профілактичних заходів, які проводились раніше.
Після проведеного лікування у жінок обох досліджуваних груп значною мірою зменшились вище перераховані скарги, а такі прояви як нудота, блювота, депресія, плаксивість, зниження пам’яті, висипання на шкірі зникли взагалі у пацієнток 2 групи. Біль в животі відмічено у 46% жінок 1 групи і у 20% жінок 2 групи, його інтенсивність була значно меншою, ніж до лікування. Біль в молочних залозах залишився у 40% жінок 1 групи, тоді як у 2 групі - у 8% пацієнток. Зміни артеріального тиску спостерігались у 28% жінок 1 групи і у 18% жінок 2 групи, тахікардія відмічалась у 24% і 30% відповідно. З психо-емоційних порушень 24% жінок 1 групи і 20% жінок 2 групи після лікування продовжували скаржитись на зниження працездатності, 14% і 24% відповідно відмічали наявність дратівливості. Аналізуючи дані клінічних досліджень проведених після лікування, необхідно відзначити досить високий (40%) відсоток жінок 1 групи, яких продовжував турбувати біль в молочних залозах, що обумовлено дією дидрогестерону.
Однак, слід зазначити, що після проведеного лікування у 54% жінок 1 групи і у 80% жінок 2 групи зникли болі внизу живота під час менструації (Р<0,05), головний біль - у 60% жінок 1 групи і у 65% 2 групи, біль у молочних залозах – відповідно у 32% і 56% (Р<0,05) пацієнток. Артеріальний тиск нормалізувався у 54% жінок 1 групи і у 62% жінок 2 групи, а частота серцевих скорочень – у 48% і 38% відповідно. Депресії позбулись 84% жінок 1 групи і 88% жінок 2 групи, працездатність відновилась у 76% і 80% відповідно(Р<0,05).
Проводячи оцінку функціональної активності репродуктивної системи обстежуваних пацієнток, слід відзначити, що у двох третин пацієнтів обох досліджуваних груп (у 67% 1 групи та у 69% 2 групи) до лікування виявлений двофазний менструальний цикл, що підтверджується позитивним симптомом „зіниці”, показниками базальної температури, КІ та ІД. Після лікування кількість пацієнток, у яких виявлено двофазний менструальний цикл, значно зросла як в 1, так і в 2 групі, а саме: в 1 групі позитивний симптом „зіниці” виявлено в 90,0%, характерна для двофазного циклу базальна температура в 86,0%, КІ у 80,0%, ІД у 84,0%. Відповідно у 2 групі ці показники становили: позитивний симптом „зіниці” - 92,0%, базальна температура – 86,0%, КІ – 86,0%, ІД – 82,0% (Р<0,05).
Отримані результати менограми дають змогу стверджувати, що при дисменореї при поєднаній урогенітальній інфекції у переважної більшості пацієнток зберігається двофазний менструальний цикл. Призначена комплексна терапія навіть без використання гормональних засобів значною мірою покращує цей показник.
Результати проведеного мікроскопічного дослідження до лікування свідчать про явне переважання в обох групах до лікування клітин епітелію (1 група – 7,92±0,31 і 2 група - 8,08±0,36; р>0,05) і лейкоцитів (1 група –5,42±0,38 і 2 група - 5,74±0,4; р>0,05). Крім того, у пацієнток переважала змішана флора (1 група –60,0% і 2 група – 66,0%) в значній кількості (1 група – 8,0%, 2 група – 10,0%). У половині випадків (1 група – 48,0% і 2 – 52,0%) наголошено на наявності „ключових” клітин з високим рівнем їх лізису (1 група –44,0% і 2 група – 48,0%), а також поява таких мікроорганізмів, як Mobiluncus (1 група- 44,0% і 2 група – 48,0%) і Bacteroides (1 група - 36,0% і 2 – 34,0%). Хоча запальна реакція слизової піхви не характерна для порушень мікробіоценозу, при мікроскопії мазків вагінального вмісту часто відзначали до 5 і більше лейкоцитів у полі зору в поєднанні з коковими і кокобацилярними морфотипами, які в значній кількості адгезовані на лейкоцитах.
Аналізуючи дані проведеного мікроскопічного дослідження після лікування, у першу чергу необхідно відзначити, що завдяки використанню запропонованої нами методики достовірно знизилась кількість клітин епітелію (1 група - 6,60±0,29і 2 група - 4,26±0,32; р<0,05) і лейкоцитів у полі зору (1 група - 4,28±0,35і 2 група - 3,52±0,36; р<0,05), а також частота змішаної флори на 30,0%; Mobiluncus на 22,0% і Bacteroides на 26,0%. У 30% жінок 2 групи після лікування відновилась паличкова флора.