Достовірна різниця між показниками ЛІІ, ГПІ контрольної та дослідної груп відмічена з 1 доби післяопераційного періоду (р<0,05), в подальшому різниця набувала більш виражений характер (р<0,001). Показник МСМ був достовірно нижчим в дослідній групі з 5 доби (р<0,05). ЛІІ, ГПІ та МСМ набували нормальних значень при виписці на відміну від контрольної з високою достовірністю (р<0,001). Більш швидке зниження показників ендогенної інтоксикації також підтверджувало, що лікування яке проводилось в дослідній групі хворих було більш ефективним.
Разом із зниженням показників ендогенної токсемії приходили до норми маркери ССЗВ. Їх порівняльна оцінка підтверджувала ефективність розроблених методик лікування РГП. Достовірне (р<0,05) зниження кількості лейкоцитів відмічалось вже з першої доби після операції і значно переважало цей показник в контрольній групі хворих на протязі всього післяопераційного періоду, наближаючись до норми на 9 добу після операції і на 12 добу знаходився в межах норми (р>0,05). Зменшення показників СРП, ІЛ-6 та ТНФ-альфа починаючи з 9 доби спостереження починали достовірно (р<0,05) відрізнятись від аналогічних показників в контрольній групі хворих, продовжуючи знижуватись до 12 доби при цьому різниця набувала високо достовірних значень (р<0,001). Перед випискою хворих визначались значні коливання між показниками ССЗВ в контрольній та дослідній групах. Якщо в дослідній групі показники ССЗВ наближались до нормальних показників, то в контрольній групі ці показники достовірно (р<0,001) їх перевищували.
Позитивні зміни клінічного перебігу та моніторингу маркерв ССЗВ та ендотоксемії мали підтвердження при визначенні змін очеревинної мікробної забрудненості у хворих дослідної групи. Вже з 3 доби після операції посіви перитонеального вмісту хворих дослідної групи давали ріст мікроорганізмів 8,7х104±1,22х104 КУО/мл, що було менше (р<0,01) за контроль. Така ж тенденція зберігалась весь термін спостереження і на 7 добу в дослідній групі одиничні бактерії були висіяні тільки у 4, тоді як в контрольній групі мікроорганізми визначались у 23 хворих.
Порівнявши основні дані отримані при лікуванні хворих на РГП в контрольній та дослідній групах, ми зробили висновок про високу ефективність розроблених методик. Отримані нами дані узгоджуються з дослідженнями отриманими Бондарєвим Р.В., та співавт. (2002), Давиденко В.Б., Штикер С.Ю. (2005), які свідчать, що лікування РГП приводить до одужання частини хворих після одного оперативного втручання. Але в 37,5% випадків (27 хворих) в контрольній та 27,7% (18 хворих) дослідної груп потребували проведення РЛ, внаслідок прогресування перитоніту чи виникнення внутрішньоочеревинних ускладнень. На відміну від контрольної групи в дослідній не було проведено три РЛ у жодного хворого. В досліднійній групі одну РЛ було виконано у 7 хворих, а дві – у 11 хворих. Тоді як в контрольній групі у 13 хворих була проведена одна РЛ, у 9 хворих – дві РЛ і у 5 хворих три РЛ. Взагалі 27 хворим контрольної групи виконано 46 РЛ, в середньому 1 хворому 1,7 РЛ, а 18 хворим дослідної – 29 РЛ, в середньому 1 хворому 1,6 РЛ. Але при проведенні РЛ в дослідній групі хворих запальний процес в черевній порожнині носив обмежений характер і не потребував проведення довготривалих і травматичних оперативних вручань. Так як і в контрольній групі хворих, прогресування патологічного процесу виявляли на 4-5 добу після першої операції. Про прогресування запального процесу в черевній порожнині свідчило погіршення загального стану хворих, підвищення температури тіла, тахікардія, тахіпное, здуття живота, відсутність перистальтики, м’язевий дефанс, позитивні симптоми подразнення очеревини, значні виділення по зонду та дренажам, зміни загально-лаборатиорних, біохімічних показників, підвищення ВОТ, мікробної забрудненості черевної порожнини, ендогенної токсемії та ССЗВ. Але показники ВОТ та мікробної забрудненості черевної порожнини в контрольній групі хворих були достовірно вищі (р<0,001).
Після проведення РЛ загальний стан хворих покращувався, але в контрольній групі хворих запальний процес носив більш затяжний характер. Так, температура тіла в дослідній групі була достовірно нижчою починаючи з 5 доби, а на 9 добу набувала нормальних показників. Аналогічна картина спостерігалась і з показниками пульсу та САТ, які в дослідній групі з 9 доби після операції набували нормальних показників тоді як в контрольній групі ці зміни наступали тільки на 12 добу після операції. Перистальтика відновлювалась на 3,3±0,41 добу після операції, гази відходили через 4,6±0,32 доби, тоді як в контрольній групі хворих перистальтика відновлювалась на 4,8±0,43 добу, а гази відходили через 6,0±0,41 доби.
Динаміка ВОТ також підтверджувала більш благоприємний перебіг перитоніту після РЛ у хворих дослідної групи. В післяопераційному періоді показник достовірно відрізнявся (р<0,01) на всі терміни спостереження, хоча так як і в контрольній групі хворих не набував нормальних значень і на момент виписки хворих із стаціонару.
Після РЛ патологічні зміни кількості еритроцитів, гемоглобіну та лейкоцитів наростали до 9 доби спостереження і тільки з 9 доби намічалась тенденція до покращення всіх показників загально-лабораторних досліджень (р<0,05). Різниця цих показників ставала достовірною в порівнянні з контрольною групою хворих, а на 12 добу після РЛ наближало ці показники до нормальних і вони відрізнялись від показників контрольної групи з високою ступінню достовірності (р < 0,001).
Порівняння біохімічних показників в дослідній та контрольній групах хворих після РЛ показало, що при проведення лікування за оптимізованною програмою вони більш швидко покращувались. Так рівень загального білка в крові, починаючи з 5 доби спостереження, був достовірно вищий (р<0,01), ніж в контрольній групі хворих, достовірно зростаючи (р<0,001) на 9 та 12 доби спостереження і перед випискою хворих був достовірно вищим (р<0,001), ніж в контрольній групі хворих, хоч і не набував нормальних значень. Рівень сечовини та креатиніну в порівнянні з контрольною групою хворих знижувався (р<0,05) тільки з 9 доби після операції, а на 12 добу набували нормальних значень і достовірно відрізнялись (р<0,001) від групи хворих, де лікування проводилось за загально прийнятими методами.
Відповідно в дослідній групі хворих знижувались і показники ендогенної токсемії починаючи з 5 доби після операції, відмічалась достовірна різниця (р<0,05) між значеннями ЛІІ та ГПІ в контрольній та дослідній групах хворих, які набували високо вірогідних (р<0,001) значень на 12 добу спостереження. Рівень МСМ в дослідній групі хворих також мав більш позитивну динаміку хворих починаючи з 5 доби після операції і достовірно переважав (р<0,001) цей показник в контрольній групі хворих впродовж всього терміну спостереження, наближаючись до нормальних значень перед випискою хворих.
Лабораторні показники ССЗВ у хворих дослідної групи після РЛ також значно відрізнялись від показників в контрольній групі хворих, починаючи з першої доби спостереження всі показники були вірогідно нижчими ніж в контрольній групі хворих (р<0,01). При цьому показники СРП, ІЛ.-6, ТНФ-альфа починаючи з 9 доби після операції з високою вірогідністю(р<0,001) відрізнялись від показників в контрольній групі хворих, а з 12 доби спостереження вони були в межах нормальних показників або досягали верхньої межі норми. Тоді як в контрольній групі хворих вони залишались підвищеними і достовірно (р<0,001) відрізнялись від показників в дослідній групі хворих.
Після проведення РЛ мікробна забрудненість черевної порожнини зменшувалась більш повільно, ніж у хворих дослідної групи, яким РЛ не проводилась, але була достовірно нижчою (р<0,05) на всі терміни спостереження, ніж в контрольній групі хворих. На 3 добу спостереження кількість бактерій в черевній порожнині складала 6,2х105±0,71х105 КУО/мл, на 5 добу знижувалась до 4,3х103±0,12х103 КУО/мл, а на 7 добу бактерії висівались тільки у 6 хворих, що свідчило про ефективність розроблених методів лікування.
Аналіз спостережень констатував, що застосування у хворих з РГП дослідної групи розробленої лікувальної програми дозволило зменшити кількість гнійно-септичних раньових ускладнень з 75% до 42%, респіраторних ускладнень з 41% до 24,4%, кількість РЛ на 9,8%, терміни стаціонарного лікування хворих на 12,3 діб та післяопераційну летальність з 29,9% до 15,4%.
Розроблені технології прості, не потребують додаткового обладнання і можуть бути рекомендовані для широкого впровадження в клінічну практику.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведене нове вирішення наукової задачі – підвищення ефективності лікування хворих з РГП шляхом використання комплексу розроблених методів, які обґрунтовані порівняльними результатами клініко-лабораторних досліджень та перебігу запального процесу в черевній порожнині.
1. Традиційне лікування хворих на РГП характеризується ускладненим перебігом у вигляді гнійно-септичних ранових ускладнень в 75,0% випадків, респіраторних ускладнень в 41,7%, прогресування післяопераційного перитоніту, що потребувало проведення РЛ в 37,5% та продовжувало терміни їх стаціонарного лікування до 37,4±3,22 діб і супроводжувалося летальністю в 29,2% випадків внаслідок абдомінального сепсису та поліорганної недостатності.
2. Негативна післяопераційна динаміка ВОТ, зростання очеревинної мікробної забрудненності, показників ендогенної токсемії (ЛІІ, ГПІ, МСМ) та показників ССЗВ (СРП, ІЛ.-6, ТНФ-альфа) у хворих на РГП свідчила про розвиток внутрішньоочеревинних ускладнень, абдомінального сепсису та була об’єктивним показником до виконання РЛ.