Кожній дитині призначається індивідуальний режим з урахуванням тяжкості патології, віку дитини, зміни її поведінки, кількості годувань. Усе це фіксується в «Історії стаціонарного хворого», яка оформляється під час госпіталізації дитини до стаціонару. Направлення дітей на стаціонарне лікування може бути плановим (за направленням дільничних педіатрів) або екстреним (у разі самозвернення або направлення службою невідкладної чи швидкої медичної допомоги).
Дотримання необхідного для дитини режиму, виконання призначень можливе тільки в разі чіткої скоординованої роботи медичного персоналу відділення. Усі необхідні дані про перебіг хвороби, зміни в етані дитини, виконання призначень лікарю повідомляє медична сестра, її робота повинна бути добре продуманою, чітко відрегульованою й узгодженою з діями іншого персоналу, щоб забезпечити максимально безперервне спостереження за хворими дітьми.
Основні функціональні обов'язки палатної медичної сестри полягають у виконанні призначень лікаря, проведенні туалету хворих дітей, вимірюванні температури тіла, годуванні дітей, спостереженні за їхнім дозвіллям і сном, організації прогулянок, допомозі лікарям ПІД час обходу. Під час обходу сестра отримує від лікаря чіткі вказівки про зміну призначень та режиму для кожної хворої дитини.
Особливу увагу медична сестра приділяє суворому дотриманню санітарно-протиепідемічного режиму у відділенні, здійснює контроль anроботою молодшого медичного персоналу. Вона розміщує хворих у Палатах за видом захворювань, віком і статтю, стежить за циклічністю заповнення палат і дотриманням розпорядку дня. Особливої уваги Потребують тяжкохворі діти. Чергова медична сестра стежить за диханням, пульсом, станом ротової порожнини, очей, шкіри таких дітей, зручно вкладає, перевертає, бере їх на руки, фіксує будь-які зміни в їхньому стані, змінює пелюшки та білизну. У разі погіршення стану тяжкохворої дитини вона повинна негайно викликати лікаря і ДО ЙОГО приходу надати невідкладну медичну допомогу.
Медична сестра стежить за правильністю організації харчування хворих дітей, яке повинно відповідати віку, характеру захворювання, індивідуальним смакам дитини. Навіть незначні порушення в годуванні можуть спричинити погіршення стану здоров'я дитини.
З дітьми старшого віку проводять виховну, а в деяких стаціонарах, де перебування дітей тривале, – і навчальну роботу, яка входить до Лікувально-охоронного режиму і суттєво впливає на емоційний тонус дитини, прискорюючи процес видужання.
Таким чином, в Україні створена ціла система різнопрофільних Лікувально-профілактичних закладів, які мають на меті не тільки зберегти дитині життя, а й забезпечити її нормальний гармонійний розвиток та потенціал якості життя на майбутнє.
Загальні принципи обстеження і догляду за дитиною
За висловом професора Г.А. Захар'їна, правильно зібрати та оцінити анамнез хворої дитини – це половина діагнозу. Це велике лікарське мистецтво, яке обумовлює адекватність надання медичної допомоги і є одним з нелегких завдань. Встановлення діагнозу – це активний творчий процес, який дозволяє лікарю на основі правильної оцінки даних анамнезу отримати уявлення про стан здоров'я дитини. Тільки ретельне зіставлення клінічних і лабораторних аспектів, а також результатів спеціальних методів дослідження дає змогу правильно встановити діагноз, своєчасно розпочати лікування та забезпечити весь комплекс реабілітаційних заходів.
Одним із головних методів діагностики є клінічний. Особливу увагу звертають на анамнез хворої дитини – скарги та перші ознаки захворювання, на основі яких можна зробити припущення про ураження тих чи інших органів та систем. На ранніх етапах діагностики лікар зустрічається з труднощами, які виникають через недостатню вираженість клінічних проявів при латентних і атипових формах перебігу захворювання, коли симптоми певного патологічного стану стерті або ще не набули повного розвитку. Тому велике значення надається окремим симптомам, характерним для даної хвороби, і послідовності їх появи. У теперішній час діагностика багатьох захворювань у дітей утруднена, оскільки зазнали істотних змін їхній патоморфогенез і перебіг, змінилася реактивність дитячого організму, позначається вплив алергізації, урбанізації, екологічних факторів.
Зазвичай анамнез дитини збирається в батьків (бажано в матері), інших родичів, вихователів. Мати може повідомити багато важливої інформації про розвиток захворювання в дитини, на основі якої лікар може визначити можливу причину, час появи головного чи патогномонічного клінічного синдрому, простежити динаміку його розвитку. Від лікаря вимагається чимало терпіння і такту, щоб спокійно вислухати розповідь матері, змусити її чітко відповісти на конкретні питання. -1
Також необхідно поговорити з хворою дитиною, особливо старшого віку, але при цьому варто пам'ятати, що вона не завжди чітко визначає свої відчуття, а іноді може симулювати ті чи інші ознаки хвороби.
Для отримання максимальної кількості інформації потрібно проводити опитування в певній послідовності. Після отримання загальних даних про дитину переходять до з'ясування скарг з ретельною їх деталізацією. Далі збирають анамнез даного захворювання з хронологічною послідовністю появи тих чи інших симптомів та синдромів, ЇХ розвитку до теперішнього часу, проведеного лікування, його ефективності.
Обов'язково докладно з'ясовують анамнез життя дитини. Вік дитини визначає деяку специфіку збирання анамнезу. Так, для дітей 1-го року життя найважливішого значення набувають детальні дані Про вік і здоров'я батьків, їх звички, професійні шкідливості, акушерський анамнез матері, перебіг останньої вагітності, харчування під час вагітності, тривалість пологів, ускладнення їх. Докладно з'ясовують перебіг грудного періоду, характер вигодовування (коли введено підгодовування (прикорм), харчові добавки, коли віднято дитину від груді), показники фізичного і психомоторного розвитку дитини, особливості поведінки, проведення профілактики рахіту.
Для дітей більш старшого віку особливого значення набувають дані про перенесені раніше захворювання та оперативні втручання, тяжкість ЇХ перебігу, ускладнення. Слід звернути увагу на проведені раніше профілактичні щеплення і наявність патологічних реакцій на них.
У зв'язку зі зростанням ролі алергії в розвитку захворювань у дітей необхідно виявити в дитини прояви алергії та схильність до алергічних реакцій на різні фактори зовнішнього й внутрішнього середовища, продукти харчування, лікарські препарати тощо. Обов'язково уточнюється епідеміологічний анамнез з виявленням контактів з Інфекційними хворими в сім'ї та дитячих колективах, даних про перенесені раніше інфекційні захворювання тощо.
Завершується опитування збиранням спадкового та сімейного анамнезів, де відображаються дані про спадкові хвороби в сім'ї, стан здоров'я батьків та найближчих родичів.
При тяжкому стані дитини й необхідності термінових заходів доцільно спочатку розпитати матір про причину і розвиток даного захворювання, оглянути дитину і надати необхідну допомогу, а потім уже зібрати загальний анамнез.
Детально зібраний анамнез дозволяє оцінити загальний стан дитини, передбачити певний діагноз, прогнозувати характер перебігу патологічного процесу, а також вибрати правильну тактику лікування даного захворювання з урахуванням індивідуальних особливостей дитини.
Під час обстеження важливе значення має оцінка загального стану хворої дитини. Від тяжкості її стану залежать обсяг і терміни надання допомоги, можливість лікування в амбулаторних чи стаціонарних умовах, госпіталізація в загальнопрофільний стаціонар чи у відділення інтенсивної терапії тощо.
Загальний стан дитини – це сукупність показників, що характеризують функціональну здатність різних органів і систем організму. Оцінка загального стану ґрунтується на результатах об'єктивних методів дослідження.
Загальний стан оцінюють як у поліклініці, так і в стаціонарі, причому потреба в цьому може виникати декілька разів на добу.
Розрізняють п'ять ступенів тяжкості загального стану: задовільний, середньої тяжкості, тяжкий, надзвичайно тяжкий і термінальний (агональний).
Здорова дитина завжди активна, динамічна, цікавиться всім, що її оточує. Стан дитини оцінюють як задовільний, коли відсутні такі ознаки і при цьому спостерігаються помірна млявість, неспокій, тривога тощо. При оцінці загального стану як середньої тяжкості поряд з млявістю, апатією завжди спостерігається сонливість. Якщо стан оцінюється як тяжкий і надзвичайно тяжкий, то в дитини виявляються різні стадії порушення свідомості (сопор, ступор, кома), а нерідко й судоми. У термінальному (агональному) стані в дитини виражені порушення функцій практично всіх органів і систем організму.
Для оцінки загального стану новонароджених користуються шкалою, яка була запропонована в 1953 р. Вірджинією Апгар і рекомендована в 1965 р. науковою групою ВООЗ для всіх країн світу.
Проводять оцінку стану новонародженого на 2–5-й хвилині після народження та повторно через ЗО хв. Загальна оцінка складається із суми балів за п'ятьма ознаками: ритмічність серцевої діяльності, характер дихання, тонус м'язів, колір шкіри та вираженість рефлексів. Кожну ознаку оцінюють за трибальною системою. Максимальна оцінка кожної ознаки становить 2 бали.
Шкала Апгар для оцінки загального стану новонароджених