І.А. Шишков і В.В. Лапін (1975) приводять віддавлені результати лікування ушкоджень сухожиль згиначів пальців кисті в 104 хворих і підкреслюють необхідність обліку відновлення чутливості, сили пальців і величини захоплення кисті при оцінці ефективності відбудовного лікування. Для цього автори пропонують розроблену ними п'ятибальну систему:
5 балів - повне відновлення функції пальців;
4 бали - повне згинання в міжфалангових суглобах, розгинання до функціонально вигідного положення;
3 бали - розгинання до функціонально вигідного положення, згинання - половина величини від функціонально вигідного положення до повного або повне розгинання, а згинання до функціонально вигідного положення;
2 бали - контрактура в міжфалангових суглобах у функціонально вигідному положенні або мається обсяг рухів, але менший, чим для 3 балів;
1 бал - контрактура в міжфалангових суглобах у функціонально вигідному положенні або відсутність ефекту від оперативного втручання.
Рівень ушкоджень і отриманих результатів представлені в табл. 7.
Таблиця 7
Рівень ушкоджень сухожиль згиначів пальців кисті й оцінка отриманих віддалених результатів лікування
| Рівень ушкоджень | Оцінка, бали | Усього пальців | ||||
| 5 | 4 | 3 | 2 | 1 | ||
| Передпліччя | 42 | 1 | 2 | - | - | 45 |
| Зап'ястя | 20 | 6 | - | - | - | 26 |
| П'ясткові кісти | - | 3 | 1 | 4 | 3 | 11 |
| Фаланги | 5 | 16 | 27 | 33 | 28 | 109 |
| Всього | 67 | 26 | 30 | 37 | 31 | 191 |
У більшості хворих (64,4%) були відзначені задовільні і гарні результати лікування.
Аналіз літератури й отримані результати свідчать про досить високу ефективність розробленого нами курсу процедур механотерапії при відбудовному лікуванні хворих з різними травмами і захворюваннями опорно-рухового апарата. Розвиток сучасної медицини привело до необхідності усе більше вважатися зі значенням рефлекторних реакцій у патології опорно-рухового апарата. Місцева (або органна) реакція на дію патогенного подразника може здійснюватися нервовим механізмом "на відстані": патологічний фактор порушує діяльність не тільки органа (або сегмента тіла), на який він безпосередньо діє, але викликаний їм процес за посередництвом нервової системи може порушувати функцію віддаленого органа або навіть цілої системи.
По сучасним даним, що ушкоджують фактор діє насамперед як подразник на рецепторну систему ушкодженої частини тіла (або органа). Виникаюча при цьому аферентна імпульсація за посередництвом центральної і вегетативної нервової системи впливає на діяльність того або іншого внутрішнього органа (або частини локомоторного апарата) і на його фізіологічну саморегуляцію. Цей зв'язок у значній мірі ґрунтується на спільності сегментарної іннервації що дратується (ураженого) і реагуючого органів. Патологічні рефлекси формуються також у надсегментарних центрах головного мозку, включаючи проміжний мозок (гіпоталамус), ретикулярну формацію і кору великих півкуль. Ці рефлекторні дуги проходять на різних рівнях центральної нервової системи, але в будь-якому випадку патологічна аферентація порушує нормальний баланс порушення і гальмування в центрах, що і є причиною дисфункції віддаленого органа. І. П. Павлов указував, що сильні подразники роблять не тільки збудливе, але і гальмуюча дія на центральну нервову систему і притім тривале. Тим більше, того ж можна чекати від оперативного прийому. Не можна не визнати, що з фізіологічної точки зору будь-яке хірургічне утручання викликає сильне роздратування величезної маси рецепторів - шкірних, м'язових, внутрішніх органів, а також різних, нервів і судин. Зокрема, Н.Н. Бурденко розглядав ампутацію як нейрохірургічну операцію, що викликає зміни у всьому організмі.
Експериментальний і клінічний досвіди показують, що при порушеннях локомоторного апарата патологічний вплив роблять не тільки сильні болючі, але і неболючі, тривалі, хронічні роздратування, що передаються від різних, у тому числі пропріоцептивних, рецепторів по нервових шляхах і рефлекторно зухвалі вторинні захворювання внутрішніх органів. Безсумнівно, що рефлекторна реакція судин може стати патологічним фактором відбитих впливів. Крім того, існують і чисто трофічні порушення, що залежать від порушень нервової імпульсації і мікроциркуляції.
Для встановлення патогенезу вісцеральних захворювань при пораненнях кінцівок мають значення дані про локалізацію поранень. Найбільшою кількістю ускладнень з боку внутрішніх органів супроводжувалися поранення стегна. Значно менше вісцеральних захворювань виникало при ушкодженні плеча і ще менше - при пораненнях передпліччя. Можна думати, що ця закономірність зв'язана з м'язовою масою ураженого відділу кінцівки: чим більше ця маса, тим більша кількість пропріоцепторів і інших рецепторів дратується травмою, тобто тим сильніше "бомбардування" нервових центрів патологічними імпульсами. У результаті виникають поразки внутрішніх органів по типі нервово-дистрофічного процесу, особливо на тлі гіпокінезії хворих. Звідси випливають відповідні форми застосування лікувальної фізичної культури, у тому числі і механотерапії. Є всі підстави думати, що дефіцит нормальних пропріоцептивних імпульсів не менш шкідливий, чим надлишок їх у патологічних умовах.
Є численні дані про високу ефективність засобів лікувальної фізичної культури при різних порушеннях моторних функцій. Отримані нами в ході багаторічних досліджень дані курсового впливу процедур механотерапії на окремі функції організму хворих з різними травмами і захворюваннями опорно-рухового апарата істотно доповнюють наші знання по цьому питанню. Особливістю дії процедур механотерапії при цих патологічних станах є те, що м'яза виступають одночасно в ролі рецептора і ефектора.
У зв'язку з цим удосконалювання порушених патологічним процесом моторних функцій, їхня нормалізація відбуваються усередині однієї системи (кільцевий моторно-моторний рефлекс). Разом з тим відновлення порушених моторних функцій неможливо без залучення й інших (міжсистемних) механізмів регуляції, особливо за рахунок застосування інших засобів лікувальної фізичної культури (самостійне виконання заданих вправ, використання природних факторів природи і циклічних локомоцій, елементи трудотерапії і самомасажу й ін.). Насамперед це відноситься до трофічних процесів і активізації вегетативних функцій, що забезпечують конкретну м'язову діяльність.
Медико-біологічне і соціально-економічне значення остеохондроза хребта і його неврологічних проявів доведено великою кількістю досліджень і в даний час сумнівів не викликає. Фізична реабілітація хворих і інвалідів внаслідок остеохондроза - актуальна задача нейроортопедії і медико-соціальної експертизи. Клінічні прояви остеохондроза настільки варіабільні, що ця його особливість у початковому періоді захворювання приводить до діагностичних помилок, пізніше до діагностики, несвоєчасної і неадекватної терапії, а в наступних періодах - до значних термінів тимчасової непрацездатності і нерідко до інвалідності. Актуальність теми підтверджується значно зрослим останнім часом числом хворих остеохондрозом хребта і необхідністю їх швидкої й ефективної реабілітації з метою якнайшвидшого їхнього повернення до трудової і професійної діяльності.
Основними причинами цієї поразки хребетних структур вважають несприятливу спадковість, вікові зміни в організмі, неадекватні фізичні навантаження, порушення постави, нервово-психічні стреси, травми.
Нам найбільш правильної представляється теорія, що свідчить про те, що зниження силової витривалості м'язів спини, обумовлене генетичними і середовищними факторами, - ключова ланка патогенезу неврологічних проявів остеохондрозу хребта, що веде до спазмів - судорогам м'язів хребта, порушенням міофасціальних тканин, стискам дисків, що супроводжується компресією нервів і порушенням функції міжхребцевих суглобів. Це супроводжується синдромом хронічних болів у нижній частині спини (ХБНС) (С.М. Бубновский,2000).
Ми вважаємо, що насамперед необхідно приймати до розгляду керовану м'язово-сполучну тканину, на яку і варто впливати для досягнення лікувальних цілей, оскільки вона єдина в організмі людини, що підлягає відновленню в будь-якому віці при створенні для умов скорочення і розслаблення (Г. Шелтон).
Гіподинамія (недолік власне руху) і гіпокінезія (недолік силового руху) ведуть до детренованості м'язів, а відомо, що детренованій людині досить зробити один неправильний рух з навантаженням, щоб викликати блокаду або розтягання м'язів і зв'язувань. Оскільки м'язова тканина при регулярній роботі з нею відновлює функції тіла до норми (Г. Шелтон), те головна задача рятування від болю в спині - відновити зону зв'язування, яка піддається ішемії.
Нами запропоновано для реабілітації хворих остеохондрозом використовувати методику фізичної реабілітації, засновану на силових вправах на спеціальному реабілітаційному устаткуванні в сполученні з водними процедурами, суглобною гімнастикою з елементами аеробіки, масажем і мануальною терапією. Важливе значення надається регуляції подиху при виконанні вправ (СМ. Бубновський, 1997).
З метою вивчення впливу даної методики на функцію опорно-рухового апарата і всього організму в цілому хворих остеохондрозом хребта був проведений педагогічний експеримент тривалістю з жовтня 1999 м по червень 2001 р. Були сформовані дві групи: одна дослідна - ДГ (15 чол), інша контрольна - КГ (15 чол.).