5. Барієві контрастні засоби
Препарати барію сульфату містять завись практично нерозчинених часточок речовини розміром 0,1- 0,3 мм. Як домішки завись може містити пектин, сорбітол, агар-агар, карбоксиметилцелюлозу, що частково зв’язуються з поверхнею часточок та обумовлюють їх електричний заряд, рН зависі, її стійкість та в’язкість. Усі ці чинники обумовлюють здатність зависі формувати осад, пінитися та прилипати до слизової оболонки у дослідженнях із подвійним контрастуванням. Часточки барію сульфату залишаються на стінках кишечника, з нього не абсорбуються, та, відповідно, нетоксичні. Іони барію токсичні, але надзвичайно мала їх кількість у зависі, що може бути абсорбована, не має практичного значення. Сульфат барію використовується у двох формах. Одна - це порошок, змішуваний із водою перед використанням (Barytgen, Barisperse). Друга – готова до використання завись для спеціальних діагностичних досліджень (Mixobar) – дослідження стравоходу, товстої кишки. В клінічній практиці використовуються два рівні концентрації барію – один для звичайного контрастування, другий – для подвійного. У випадку звичайного контрастування кишечник заповнюється зависсю барію з низькою щільністю (0,5- 1 г барію сульфату /мл зависі). Для досліджень із подвійним контрастуванням (коли барію сульфат вкриває слизову оболонку тонким шаром, і просвіт кишечника роздувається повітрям) використовується завись із високою щільністю (2,0 – 2,5 г барію сульфату /мл завису).
Побічні реакції на барієві контрастні засоби
За перорального приймання барію сульфату він може випадково потрапити до бронхіального дерева, за наявності перфорації - проникати до середостіння або черевної порожнини. У середостінні та черевній порожнині барію сульфат може спричинити утворення спайок або гранульом. Проходження крізь перфорацію барію сульфату разом із їжею, кишковим і панкреатичним соками, а також фекальними масами є небезпечнішим від проходження лише барію сульфату. Це підтверджено експериментами на тваринах, де також показано, що чистий барію сульфат завдає більше шкоди, ніж барію сульфат, що містіть стабілізуючі завись домішки.
Приймання барію сульфату може визвати закріп, якій вимагатиме лікування вживанням рідини або послаблюючих засобів. Якщо пристрої, що використовуються для проведення контрастної клізми, пошкоджують стінку кишечника, барію сульфат просякає до позаочеревинного простору. Перфорація кровоносної судини під час дослідження може призвести до її емболії барію сульфатом. Може емболізуватися печінка через портальну вену. Існує також ймовірність потрапляння барію сульфату до малого кругу кровообігу. За підозри на перфорацію шлунково-кишкового тракту його дослідження має проводиться з використанням водорозчинного йодовмісного контрастного засобу. Коли крізь перфорацію водорозчинна контрастна речовина просякає до середостіння або черевної порожнини, вона реабсорбується до кровообігу та виводиться нирками, отже у такому випадку немає ризику утворення гранульом. Серед водорозчинних шлунково-кишкових контрастних засобів перевагу надають речовинам із коефіцієнтом 3 або 6, аби уникнути небажаного осмотичного зневоднення, що викликається гіпертонічним препаратом із коефіцієнтом 1,5. Надто це важливо для дітей.
6. Органоспецифічні контрастні засоби
Контрастні засоби для контрастування жовчних шляхів. Для перорального застосування для холецистографії використовують іоцетамінову кислоту, іопаноїнову кислоту, солі іподату чи тиропаноату. Контрастний засіб абсорбується в кишечнику та переноситься в печінку, де поступає в гепатоцити. Тут він з’єднується з глюкуроновой кислотою, яка підвищує його розчинність у воді та знижує розчинність в жирі. Потім кон’югована контрастна речовина виділяється в печінкові протоки, а звідки - в жовчний міхур. В жовчному міхурі воно концентрується внаслідок всмоктування води крізь стінки міхура. Високе спорідненість цих речовин до білка знижує їх екскрецію нирками та підвищує їх виділення печінкою. За оптимальних фармакокінетичних умов жовчний міхур заповнюється контрастною речовиною через 10-19 годин після її перорального приймання.
Різні механізми можуть зумовлювати занизьку концентрацію контрастної речовини у жовчному міхурі, що призводить до не результативності рентгенографічного дослідження - відсутності його зображення.
1. Діарея, викликана прийомом контрастної речовини. Внаслідок швидкого проходження препарату через кишечник абсорбція виявляється недостатньою для візуалізації жовчного міхура.
2. Порушення функції печінки зі зниженим захопленням контрастної речовини гепатоцитами та зниженням її виділення до жовчних протоків.
3. Механічне закупорювання дренажу жовчі у жовчному міхурі (жовчний камінь, пухлина).
4. Водорозчинний комплекс глюкуронова кислота - контрастна речовина може потрапляти знову до крові крізь пошкоджену стінку жовчного міхура (холецистит).
5. Зниження здатності стінки жовчного міхура концентрувати жовч (холецистит).
6. Виділення бактеріями глюкуронідази у жовчному міхурі за холециститу може зруйнувати комплекс із глюкуроновою кислотою, після чого контрастна речовина, ставши жиророзчинною, реабсорбується крізь стінку жовчного міхура.
Після проведення холецистографії можуть виникати непередбачені псевдо алергічні реакції. Серйозним ускладненням після холецистографії являється ниркова недостатність з олігонурією, механізм якою невідомий. Частота серйозних ускладнень після холецистографії – 1:20 000, летальних випадків – 1:40 000.
Для внутрішньовенної холангіографії застосовуються меглибинові солі іодіпамиду чи іодтроксичні кислоти. Внутрішньовенні контрастні речовини зв’язуються з білками крови. Така протеїнова контрастна речовина не виділяється гломерулярною фільтрацію з сечею, а конкурує з білірубіном за зв'язок з альбуміном. Внутрішньовенні холангіографічні речовини, що мають високу розчинність у воді, не зв’язуються в печінці та виділяються без змін до жовчних протоків у такій великій концентрації, що внутрипечінкові жовчні протоки та загальні жовчні протоки візуалізуються на рентгенограмах. Для холангіографічних контрастних речовин немає необхідності концентруватися в жовчному міхурі. При внутрішньовенному введені контрастних речовин жовчний тракт візуалізується через ½-2 години. Реабсорбції холангіографичних контрастних речовин в кишечнику не відбувається. Найчастіше використовується загальна доза 5- 6 г йоду на час інфузії 30 хвилин. Іноді, в випадках порушення функції печінки, час інфузії складає 5-8 годин.
1. Діарея, викликана прийомом контрастної речовини. Внаслідок швидкого проходження препарату через кишечник абсорбція виявляється недостатньою для візуалізації жовчного міхура.
2. Порушення функції печінки зі зниженим захопленням контрастної речовини гепатоцитами та зниженням її виділення до жовчних протоків.
3. Механічне закупорювання дренажу жовчі у жовчному міхурі (жовчний камінь, пухлина).
4. Водорозчинний комплекс глюкуронова кислота - контрастна речовина може потрапляти знову до крові крізь пошкоджену стінку жовчного міхура (холецистит).
5. Зниження здатності стінки жовчного міхура концентрувати жовч (холецистит).
6. Виділення бактеріями глюкуронідази у жовчному міхурі за холециститу може зруйнувати комплекс із глюкуроновою кислотою, після чого контрастна речовина, ставши жиророзчинною, реабсорбується крізь стінку жовчного міхура.
Колоїдні внутрішньовенні контрастні засоби – це речовини, котрі після внутрішньовенного введення покидають кров більш повільними темпами в порівнянні з мономерними та димерними іонними та неіонними контрастними речовинами, що застосовуються в теперішній час. Ці контрастні речовини мають те перевагу, що вони після внутрішньовенного введення остаються довше всередині артерій та вен та відображають їх морфологію значно довше, ніж засоби, що зараз застосовуються. Для досягнення цього ефекту апробовані йодовані макромолекули та йодовані зависи. Ці контрастні речовини видаляються із крові фагоцитами ретикулоендотеліальної системи. На сьогодні ведуться клінічні випробування по застосуванню цих перспективних колоїдних контрастних засобів.
7. Негативні контрастні речовини
Негативні контрастні речовини – це гази: повітря, кисень, закис азоту (NO2), двоокис вуглецю (СО2); вони могуть поєднуватися з водними зависями барію сульфату для подвійного контрастування шлунково-кишкового тракту та з розчиненими у воді йодованими контрастними речовинами для дослідження з подвійним контрастуванням суглобів. Нові методики, такі як комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія, а також застосування контрастних речовин у цих методах дослідження майже цілком звели нанівець використання газу для енцефалографії та мієлографії.
Використання газу як контрастного засобу у шлунково-кишковому тракті не справляє несприятливих наслідків, крім ефектів, зумовлених його об’ємом. Газова емболія може статися за непередбачених внутрішньосудинних ін’єкцій газу.
8. Контрастні засоби для магнітно-резонансної томографії