Результати дослідження та їх обговорення. Для уточнення впливу психотропної терапії на метаболічні показники у хворих на ЦД із симптоматичними розладами психіки проведено перший етап роботи, під час виконання якого було проаналізовано динаміку основних показників вуглеводного та ліпідного обміну, функціонального стану печінки та нирок у хворих на ЦД із симптоматичними розладами психіки під впливом проведеної комплексної терапії із короткочасним застосуванням психотропних препаратів.
Дослідження динаміки стану вуглеводного та ліпідного обміну хворих на ЦД 2 типу (групи Д1-Д4), показало, що рівень глікозильованого гемоглобіну знаходився в межах (7,6 – 8,2) %, що відповідало стану декомпенсації вуглеводного обміну, а після лікування даний показник лише в групі Д4 досяг рівня, що відповідає критеріям субкомпенсації ЦД (7,0 %). Виявлено зниження показника амплітуди глікемії під впливом проведеної терапії в групах Д1 (з 4,1±0,4 до (2,5±0,4) ммоль/л, p<0,05) та Д2 (з 3,8±0,4 до (2,3±0,5) ммоль/л, p<0,05). Встановлено також позитивну динаміку рівня тригліцеридів (з 2,7±0,4 до (2,2±0,3) ммоль/л, p<0,05) та тимолової проби (з 4,6±0,8 до (2,7±0,4) од., p<0,05) в групі Д1, комплексна терапія в якій включала застосування адеметіоніну. В групі Д3 відмічено зменшення лише показника тимолової проби (з 3,8±0,4 до (2,6±0,4) од., p<0,05). В свою чергу, у хворих групи Д2 виявлено позитивну динаміку показників функціонального стану нирок, а саме, зменшення вмісту сечовини крові з 6,4±0,3 до (5,4±0,2) ммоль/л (p<0,01) та зниження рівня залишкового азоту з 285,3±8,4 до (254,5±7,6) мг/л (p<0,01). Таким чином, застосування психотропної терапії коротким курсом не призвело до погіршення основних показників вуглеводного та ліпідного обміну, функції печінки та нирок у хворих на ЦД 2 типу із симптоматичними розладами психіки.
У результаті проведеного психодіагностичного обстеження встановлено, що клінічна картина хвороби у пацієнтів на ЦД 2 типу включає крім соматичних симптомів також тривожні і депресивні порушення, що можуть бути виявлені клінічним методом та за допомогою відповідних психодіагностичних методик. Застосування психотропних препаратів привело до зниження рівня тривоги за шкалою HADS (з 10,7±0,9 до (8,9±1,2) балів, p<0,05) та тестом Шихана (з 47,8±5,8 до (41,7±7,0) балів, p<0,05) у хворих групи Д2. У пацієнтів інших груп ці показники психічного стану суттєво не змінилися.
Отже, додавання психотропної терапії з використанням гідазепаму, амітриптиліну, тіоридазину, тощо до комплексу лікувальних заходів у хворих на ЦД 2 типу сприяє поліпшенню емоційного стану цих хворих за рахунок переважного зниження рівня тривоги. У той же час використання адеметионіну не призводить до позитивних змін у емоційному стані цих пацієнтів.
У більшості хворих на ЦД 2 типу виявлено підвищений рівень адреналіну в добовій сечі: у (76,9±11,7) % пацієнтів групи Д1, у (56,3±12,4) % хворих групи Д2, у (53,8±13,8) % пацієнтів групи Д3 та лише у (25,0±21,7) % хворих групи Д4. Рівень норадреналіну, навпаки, у більшості пацієнтів знаходився в межах норми (60,0±12,6) % хворих групи Д1, (56,3±12,4) % пацієнтів групи Д2, (76,9±11,7) % хворих групи Д3 та (50,0±25,0) % пацієнтів групи Д4). Встановлено, що збільшення екскреції адреналіну, яке було характерним для більшості обстежених хворих, прямо корелює із рівнем депресії за шкалою HADS (rs= 0,44, р<0,01), що обґрунтовує призначення цим пацієнтам препаратів із симпатоблокуючою дією.
З огляду на сучасні уявлення про роль моноамінових систем у виникненні депресії, було проведене дослідження рівня серотоніну у хворих на ЦД 2 типу. На тлі проведеного лікування у хворих групи Д1 концентрація серотоніну знизилася з 67,9±5,9 до (52,9 ± 3,2) нг/мл (р<0,05), але в межах нормальних значень (рис. 1). Таким чином, призначення хворим на ЦД із супутніми психічними розладами адеметіоніну супроводжується зниженням рівня серотоніну, що може бути одним з маркерів погіршення їхнього емоційного стану.
Як показали результати кореляційного аналізу, вміст серотоніну у плазмі крові обстежених хворих на ЦД 2 типу має зворотні кореляційні зв'язки із рівнями тривоги та депресії за методикою HADS, а також прямі зв'язки із показником якості життя (табл. 1). Наведені результати підтверджують серотонінову теорію депресії, що пов'язує виникнення даних емоційних розладів саме із зниженням вмісту серотоніну та зумовлює застосування в комплексній терапії хворих із депресивними порушеннями антидепресантів групи зворотного захоплення серотоніну.
Таблиця 1
Коефіцієнти кореляції між концентрацією серотоніну та деякими
показниками емоційного стану хворих на ЦД 2 типу
| Показник | Кількість кореляційних пар | Статистичний показник | |
| Коефіцієнт кореляції (rxy) | Достовірність (p) | ||
| Рівень тривоги за методикою HADS | 18 | -0,73 | <0,001 |
| Рівень депресії за методикою HADS | 18 | -0,70 | <0,01 |
| Показник якості життя | 18 | 0,58 | <0,05 |
Вибір засобів комплексної терапії хворих на ЦД 2 типу із симптоматичними психічними розладами повинен базуватися на призначенні адекватних цукрознижуючих препаратів у залежності від стадії захворювання та наявності його ускладнень, що є основним у терапії цих хворих. Необхідність зменшення виразності психічних порушень, серед яких переважають тривожні та депресивні прояви, вимагає застосування відповідних психотропних препаратів. Проведені дослідження показали, що призначення коротким курсом (протягом трьох місяців) таких психотропних препаратів, як гідазепам, сульпірід, амітриптилін, тіоридазін у комплексі лікувальних заходів є доцільним тому, що сприяє поліпшенню емоційного стану хворих на ЦД 2 типу та не викликає додаткових метаболічних порушень. З іншого боку, при застосуванні препарату адеметіоніну, якому притаманна гепатопротекторна дія, слід враховувати його недостатню ефективність щодо депресивних та тривожних проявів, що може навіть призвести до погіршення емоційного стану хворих.
Зважаючи на результати дослідження обміну катехоламінів у хворих на ЦД 2 типу, які свідчили про схильність до симпатикотонії, обґрунтованим є призначення препаратів із симпатоблокуючою дією. При цьому краще застосовувати препарати, що гальмують загальну симпатичну активність (такі, як похідні імідазоліну) або мають б1-специфічну активність. Доцільно також призначати таурін та пірідоксин, які також мають антигіпертензивну дію та сприяють продукції серотоніну та г-аміномасляної кислоти в гіпоталамусі. Результати проведеного дослідження дозволяють дійти висновку, що терапія хворих на ЦД 2 типу повинна бути комплексною, з урахуванням не тільки показників вуглеводного обміну, але й наявності ускладнень захворювання та симптоматичних розладів психіки. Тому вважаємо за доцільне включити до плану лікування пацієнтів із ЦД 2 типу окрім стандартної цукрознижуючої терапії, препарати симпатолітичної дії, гепатопротектори та при необхідності – психотропні засоби.
Отже, застосування психотропної терапії може призводити до певних змін перебігу метаболічних процесів. Використання нейролептичних та інших психотропних препаратів для лікування хронічних психічних захворювань протягом тривалого часу є фактором ризику виникнення розладів, властивих метаболічному синдрому. Короткочасне застосування адекватних психотропних препаратів, спрямованих на корекцію психічного стану хворих на ЦД 2 типу із симптоматичними розладами психіки, не має негативного впливу на метаболічні показники та не погіршує перебіг ЦД. У той же час призначення цих ліків сприяє поліпшенню психічного стану та рівня комплайєнтності пацієнтів, що важливо з точки зору загальної успішності терапії цих хворих.
На другому етапі роботи в результаті проведеного аналізу антропометричних показників надлишок маси тіла згідно критеріїв ВООЗ (1997) було виявлено у (41,7±8,2) % хворих групи Ш1, у (30,6±7,7) % хворих групи Ш2 та лише у (28,0±9,0) % осіб групи ШК. Ожиріння різного ступеня зустрічалось у (36,1±6,0) % хворих групи Ш2, тоді як у групах Ш1 та ШК кількість осіб із ожирінням була меншою (11,1±5,2; p<0,01 та (16,0±7,3) %; p<0,05, відповідно). Вивчення розподілу хворих за показником індексу маси тіла також дозволило виявити розходження між групами Ш1 та Ш2 (c2=6,24; p<0,05), що пов'язано із перевагою питомої ваги хворих з ожирінням різного ступеня у групі Ш2 порівняно із Ш1. Також було виявлено, що у хворих груп Ш1 та Ш2 показники обводу талії (відповідно 84,6±2,1 та (87,7±2,4) см) перевищують аналогічні показники в групі ШК (77,0±1,9; p1-к<0,01; p2‑к<0,001). Це свідчить про переважання абдомінального типу відкладення жирової тканини у хворих на шизофренію, які отримували різні види психотропної терапії. Саме цей тип ожиріння супроводжується підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань та ЦД 2 типу.
Виявлено, що у хворих групи Ш1 рівень тригліцеридів в середньому складає (1,35±0,15) ммоль/л, а в групі Ш2 – (1,56±0,28) ммоль/л, що вище, ніж в групі ШК ((0,83±0,09) ммоль/л, р1-к<0,01; р2-к<0,05). Аналогічні закономірності відмічено і стосовно коефіцієнту атерогенності, який відображує відносний вміст у крові атерогенних фракцій холестерину. В групі Ш1 він становить 3,47 ± 0,22, в групі Ш2 – 3,05±0,27, а в групі ШК – лише 2,43 ± 0,25 (р1-к<0,001, р2-к<0,05). В той же час вміст ХС ЛПВЩ у хворих груп Ш1 (1,21±0,05 ммоль/л) та Ш2 (1,25±0,06 ммоль/л) нижче, ніж у групі ШК (1,56±0,08 ммоль/л, р1‑к<0,001; р2‑к=0,001). Гіпертригліцеридемія відмічалась у шести пацієнтів групи Ш1 (27,3 %), шести пацієнтів групи Ш2 (26,1 %) та лише у одного обстеженого групи ШК (4,2 %). Ці розбіжності, визначені за допомогою точного метода Фішера, були статистично достовірними (р1-к<0,05; р2‑к<0,05).Підвищення концентрації ендотеліну-1 в групі Ш2 ((5,86±0,35) нг/мл) порівняно із групою ШК ((4,89±0,09) нг/мл, р<0,05), поряд із зниженням рівня ХС ЛПВЩ (р2-к= 0,001) і збільшенням атерогенних фракцій ліпопротеїдів, може свідчити про зростання ризику кардіоваскулярної патології у хворих на шизофренію. Таким чином, цих хворих варто розглядати як групу ризику щодо серцево-судинних захворювань і ЦД.