Аналіз середніх показників вегетативного гомеостазу у хворих підлітків з ЕБС свідчить про збільшення показника ΔХ (наростання активності парасимпатичної ланки регуляції вегетативного гомеостазу) та зменшення Мо (гуморального каналу регуляції серцевого ритму) (табл. 1). Як видно, підлітки з ПДС мали підвищення АМо (активності симпатичної ланки) та зниження ΔХ (активності парасимпатичної ланки регуляції вегетативного гомеостазу).
Таблиця 1
Показники кардіоінтервалографії у підлітків з різними категоріями функціональної диспепсії (М±m)
| Показники | Підлітки з різними категоріями ФД | Контрольна група (n=66) | ||
| ПДС (n=33) | ЕБС (n=37) | ПоєднанняПДС з ЕБС (n=50) | ||
| Мо (сек.) | 0,77±0,12 | 0,70±0,07 | 0,71±0,12 | 0,73±0,12 |
| ΔХ (сек.) | 0,34±0,11 | 0,41±0,10 | 0,33±0,08 | 0,38±0,07 |
| ВПР (ум.од.) | 4,23±1,75 | 3,90±1,26 | 4,61±1,30 | 3,89±1,14 |
| АМо (%) | 28,34±4,96* | 16,56±4,84 | 22,73±5,73 | 18,07±1,12 |
| КМ (ум.од.) | 1,11±0,82 | 0,44±0,24 | 0,75±0,34 | 0,50±0,12 |
| ПАПР (ум.од.) | 37,74±8,94 | 23,80±6,13 | 32,63±7,94 | 25,78±6,22 |
| ІНкліно (ум.од.) | 57,91±18,57 | 32,89±16,17 | 52,19±18,78 | 35,68±11,07 |
| ІНорто (ум.од.) | 107,00±40,17 | 42,64±36,69 | 98,48±38,08 | 62,49±13,75 |
| ІНорто/ІНкліно | 1,86±0,57 | 1,20±0,59 | 1,91±0,51 | 1,85±0,45 |
Примітка. * – вірогідність різниці показників в порівнянні з контрольною групою (р<0,05).
Індивідуальна оцінка ВР за відношенням ІНорто/ІНкліно виявила наявність гіперсимпатикотонічної відповіді у 58 хворих з ФД (48,33 %), нормальної – у 22 (18,33 %) та асимпатикотонічної – у 55 (33,34 %). ВЗ упідлітків з ФД відповідало нормальному у 31 випадку (25,83 %), надмірному – у 51 (42,50 %), недостатньому – у 38 (31,67 %). Аналіз кореляційної залежності між показниками вегетативного гомеостазу у підлітків з ФД свідчить про порушення кореляційних зв’язків між гуморальним каналом регуляції, симпатичною та парасимпатичною ланками вегетативної нервової системи.
Характеризуючи індивідуальні біопсихологічні властивості особистості підлітків з ФД нами відмічено, що у більшості осіб рівень проявів за шкалою екстраверсії-інтроверсії мав амбівертований характер з домінуванням у них таких орієнтаційних властивостей темпераменту як комунікабельність, широке коло знайомств, імпульсивність, схильність до ризикованих вчинків. При вивченні рівня нейротизму підлітків і, відповідно, ступеня емоційно-значущої психологічної нестійкості виявлені інші тенденції. Відзначено, що у підлітків основної групи з ЕБС та при поєднанні ПДС та ЕБС рівень нейротизму вірогідно вищий, ніж у практично здорових (відповідно 18,59±2,63, 18,10±3,02 та 10,08±2,70 балів, р < 0,05), що вказує на переважання таких поведінкових проявів як психологічна нестійкість, нестабільність, нерішучість та відповідає сучасним даним (G.R. Lockeetal., 2004; С.М. Русіна, Н.П. Коваленко, 2007).
Інтегральні показники рівнів тривожності за опитувальником О. Кондаша, Ч.Д. Спілбергера та Ю.Л. Ханіна мали тенденцію до підвищення при усіх видах тривожності (загальної, шкільної, самооціночної, міжособистісної, особистісної, реактивної), проте, з вірогідною різницею лише реактивної тривожності у підлітків з ЕБС. Найбільш вираженими і домінуючими в структурі акцентуйованих рис особистості у підлітків основної групи, згідно опитувальника Г. Шмішека, були показники акцентуації характеру за тривожним (свідчить про невпевненість у собі та неадекватність вчинків, що здійснюються у відповідь на вплив незвичних або надзвичайних чинників) та застрягаючим (вказує на постійне переживання хворими ситуацій, які вже пройшли, своєрідну ригідність емоційного реагування на події) типами, що аналогічно результатам досліджень Т.К. Набухотного та співавт. (2006), де окрім вищевказаних типів виявлені ще ознаки педантичного типу акцентуації. На відміну, у обстежених контрольної групи переважали показники акцентуації характеру за гіпертимним, циклотимним та екзальтованим типами.
Оцінка агресивності згідно опитувальника А Басса і А. Дарки показала, що індекс агресивності та його складові (фізична, вербальна та опосередкована агресії) у обстежених основної групи поступались такими здоровим підліткам (р < 0,05). Це говорить про знижену спроможність вираження негативних емоцій через фізичну силу або через форму (крик) чи зміст (погроза) словесних звертань до інших осіб підлітками з ФД, при цьому вихід негативних емоцій та почуттів деструктивного характеру може відбуватися непрямим шляхом. Інші показники агресивності осіб основної групи (негативізм, роздратування, почуття провини, індекс ворожості та його складові – образливість і підозрілість) мали тенденцію до підвищення, проте, без вірогідної різниці (р > 0,05). Формування агресивності тісно пов’язане не тільки з факторами зовнішнього середовища, але і з станом вегетативної нервової системи, генетичними факторами, обміном серотоніну, тестостерону та їх похідних.
Стан симпато-адреналової системи досліджували за вмістом в еритроцитах КДВ. Ми встановили, що у хворих на ФД мають місце різні коливання числа КДВ в еритроцитах, так у 58 осіб (48,33 %) в порівнянні зі здоровими дітьми їх кількість підвищена, у 25 (20,83 %) – знижена. Нами вивчений середній рівень КДВ в еритроцитах в залежності від категорії ФД. Середній рівень КДВ вищий при усіх категоріях ФД в порівнянні зі здоровими дітьми з максимальним значенням у підлітків з ПДС, що доводить у них домінування симпатикотонії.
Кількість КДВ залежала від важкості вегетативних розладів: при проявах вегетативних порушень до 35 балів (50 хворих) збільшення числа КДВ в еритроцитах спостерігали у 29 осіб (58,00 %), зменшення – у 5 (10,00 %) та у 16 (32,00 %) кількість КДВ була аналогічна показникам здорових підлітків. У дітей з ФД (45 осіб) з кількістю балів 36 - 45, збільшення КДВ в еритроцитах відмітили у 22 дітей (48,89 %), зменшення – у 2 (4,44 %) та у 21 підлітка (46,67 %) їх кількість не відрізнялась від показників здорових дітей. При вегетативних розладах, які перевищували 45 балів, зафіксували достовірне домінування випадків зменшення КДВ в еритроцитах (у 18 з 25 дітей, 72,00 %). Отже, зі зростанням проявів вегетативних порушень спостерігали напруження функціонування симпато-адреналової системи та поступове її виснаження.
Середній вміст КДВ в еритроцитах залежав від ВВТ і був найвищим у підлітків з симпатикотонією (289,81±28,64). Мінімальний середній рівень КДВ зафіксували у дітей з ваготонією (249,24±39,58). У групі дітей з ейтонією цей показник становив 257,85±25,40 і практично не відрізнявся від такого обстежених контрольної групи (245,68±25,40).
Проведений аналіз концентрації серотоніну у підлітків. Середній вміст його в плазмі крові хворих на ФД становив 669,54±53,61 нмоль/л, що достовірно не відрізнялося від концентрації практично здорових підлітків (741,80±55,69 нмоль/л, р > 0,05). Встановлена вікова залежність рівня серотоніну: його показники у дітей з ФД були нижчими в порівнянні зі здоровими незалежно від вікової категорії, але з вірогідною різницею лише у 17-річних осіб з ФД (636,49±25,88 проти 739,88±29,80 нмоль/л у здорових дітей, р < 0,05). Концентрація серотоніну зменшувалась з віком підлітків: у 14-15-річних обох груп цифрові значення серотоніну достовірно перевищували такі у 18-річних обстежених (р < 0,05), що співпадає з літературними даними (Мосієнко Г.П., 2006; Лисенко Г.І. та співавт., 2007). Оцінка показників серотоніну в усіх підлітків з урахуванням статі показала, що середні цифри серотоніну вищі у дівчат (691,17±51,37 основної групи та 762,86±47,02 нмоль/л контрольної), на противагу у хлопців (647,92±46,96 основної групи та 714,93±54,98 нмоль/л контрольної), (р > 0,05). Виявлена особливість вмісту серотоніну у 17-18-річних підлітків, мабуть, обумовлена формуванням та активною стимуляцією функції гіпофізарно-гонадної системи, підвищенням вмісту Т в крові юнаків, який проявляє гальмівну дію на цей моноамін. Ми простежили вірогідну зворотну сильну кореляційну залежність між ступенем вегетативних розладів та рівнем серотоніну в плазмі крові (r= – 0,77; р < 0,05).
Наявність вегетативних розладів у хворих на ФД, вказує на доцільність характеристики концентрації серотоніну на фоні різних клінічних форм ВД. У хворих з ФД на тлі ВВД та НЦД, у яких в клінічній картині значне місце займали больовий, диспепсичний синдроми, гемодинамічні розлади кровообігу в головному мозку, відмітили знижені показники серотоніну. Найбільш високою виявилась концентрація серотоніну на фоні ВСД, хоча і без вірогідної різниці. У дітей з ФД на тлі ПВН середній рівень серотоніну залежав від типу пароксизмальної кризи. У пацієнтів з симпато-адреналовою кризою рівень серотоніну склав 705,20±16,81, при вагоінсулярній – 664,33±21,46 нмоль/л.
Ми провели оцінку вмісту серотоніну в залежності від клінічної категорії ФД. Найнижчі рівні моноаміну відзначили у дітей з ЕБС.
Проведений аналіз вмісту серотоніну в плазмі хворих на ФД з урахуванням типів акцентуації характеру. На тлі гіпертимного типу виявили найвищу середню концентрацію серотоніну, на відміну від циклотимного та застрягаючого типів, при яких зафіксовані найнижчі рівні серотоніну, (р<0,05).
Наші думки збігаються з даними авторів (С. Белхушет, Е. Полуэктова, 2005; Ю.В. Пошехонова, 2005) в тому, що особливості клініки ФД у дітей залежать від впливу серотоніну на нейрони м’язових сплетень ШКТ та на вироблення пепсину і муцинів слизовою оболонкою шлунку, в результаті чого виникають порушення його рухової та секреторної функції, які і призводять до розвитку ФД.
Приймаючи до уваги, що підлітковий вік відноситься до критичних періодів дитинства, ми вважали доцільним вивчити роль аденотропних гормонів в патогенезі ФД у підлітків. Оцінюючи показники концентрації СТГ у підлітків з ФД, нами не знайдено достовірної різниці між рівнями хворих та здорових дітей – 1,52±0,52 та 1,55±0,47 нг/мл відповідно. При цьому, у 106 осіб з ФД (88,33 %) концентрація СТГ була в межах нормативних значень; у 14 (11,67 %) – рівень гормону відповідав субнормальним значенням, порушень фізичного та статевого розвитку у них не було. Оцінені середні показники концентрації СТГ у обстежених різного віку та статі: у хлопців 14-17 років з ФД рівні гормону були нижчими, ніж у практично здорових юнаків. Разом з тим, у 18-річних хлопців обох груп вміст СТГ був практично однаковим. У дівчат, тенденції до зниження середнього рівня СТГ не виявили, що, мабуть, пов’язано з їх більш раннім соматостатевим дозріванням.