Рівень ІЛ-10 у сироватці крові хворих на ПА вірогідно знижується в порівнянні зі здоровими донорами (6,12±1,71 пг/мл проти 19,45±2,09 пг/мл) (р < 0,05). У зв’язку з тим, що продукція ІЛ-10 безпосередньо пов’язана з виникненням запалення, його рівень дуже чутливий до вираженості запальних змін при ПА. Встановлено зворотній кореляційний зв’язок між ступенем активності запального синдрому при ПА та рівнем ІЛ-10 (r=-0,71, p<0,05) відповідно.
Залежність продукції ІЛ-10 від ступеня активності запального процесу та зворотній кореляційний зв’язок із прозапальними цитокінами вказують на їхні протизапальні властивості. Водночас, мінімальний синтез цих цитокінів при швидкопрогресуючому варіанті недуги вказує на те, що при такому перебігу захворювання провідне місце належить потужній активації флогістичних механізмів із одночасним пригніченням антизапальних структур. Високий вміст даних цитокінів веде до активації гуморального імунітету з утворенням автоантитіл та їх фіксації на органах-мішенях.
Одним із найбільш чутливих маркерів активності запального синдрому виступає ФНП-α. Нами встановлено, що рівень ФНП-α у сироватці крові хворих на ПА є вищим за донорський (47,65±4,39 пг/мл проти 28,42±3,12 пг/мл) (р<0,05). Виявлено сильний корелятивний зв’язок між ступенем активності ПА, супутнім НРГ та рівнем ФНП-α (r=0,75; p<0,01). Найвищих значень його рівень досягає при максимальній активності запалення, швидкопрогресуючому варіанті хвороби та при приєднанні НРГ.
Таким чином, ФНП-α є важливим прозапальним агентом, підвищена продукція якого при ПА ускладнює перебіг захворювання. Виявлений корелятивний зв’язок між рівнем ФНП-α та ступенем активності запального синдрому дозволяє використовувати визначення цього цитокіна в якості маркера запалення при ПА та предиктора виникнення НРГ у таких пацієнтів. Синергічно з ФНП-α діє ІЛ-6 і так само провокує численні запальні ефекти. У всіх обстежених хворих спостерігали суттєву гіперцитокінемію, яка корелювала з важкістю перебігу недуги і визначала виразність синдрому загальної системної відповіді.
Водночас, нами встановлено, що ПА характеризується більш вираженим дисбалансом цитокінової продукції, ніж класична форма псоріазу. Вочевидь, зниження рівня ІЛ-10 та підвищення рівня ІЛ-6 і ФНП-a при класичному перебігові псоріазу є несприятливою прогностичною ознакою.
У дослідженні проведено аналіз ефективності різних засобів патогенетичної терапії ПА в залежності від варіанту хвороби. Введення метотрексату до складу комплексного лікування викликає посилення протизапального ефекту на основні маніфестації суглобової патології, починаючи з кінця першого місяця лікування. Метотрексат посилює протизапальну спрямованість комплексної терапії ПА та володіє власним протизапальним ефектом. Власне саме цим фактом слід пояснити те, що в 21,7% пацієнтів виникали явища загострення суглобової патології, що вимагало повторного призначення НПЗП.
Протизапальна дія зинаксину підтверджується даними лабораторних досліджень. На тлі прийому зинаксину спостерігається зниження ШОЕ та гострофазових показників запалення. Разом із тим, у групі хворих, які отримували зинаксин на тлі базисної терапії, вірогідного відновлення запальних стигматів суглобової патології через 1 місяць не виявлено.
Вищеперелічені факти вказують на те, що зинаксин підтримує протизапальну спрямованість комплексної терапії ПА та володіє власним помірним протизапальним ефектом.
Антиоксидантний ефект хворобомодифікуючої терапії є запізнілим і пояснюється переважною дією НПЗП у перші тижні лікування. Після відміни НПЗП антиоксидантний ефект терапії поволі нівелюється. Антиоксидантний ефект метотрексату на тлі базисної терапії проявляється в достатній мірі тільки при їх тривалому призначенні. Аналогічно змінюються процеси ПОЛ під впливом зинаксину.
Встановлено, що різні види терапії по-різному впливають на продукцію ФНП-α, ІЛ-6, ІЛ-10. Зокрема, у перші два тижні лікування спостерігається зниження рівня протизапальних цитокінів у всіх групах спостереження. Це пояснюється протизапальним ефектом всього лікувального комплексу, що призначався в стаціонарі. У наступні 2 тижні зинаксин мав найбільш виражений імунотропний ефект.
Отримані дані вказують, що зинаксин володіє вираженим тривалим ефектом щодо пригнічення продукції ФНП-α. Ми прослідкували в динаміці рівень цього цитокіну через 1 місяць прийому зинаксину на тлі базисної терапії. Як засвідчили отримані нами дані, через цей час лікування продукція ФНП-α є вірогідно нижчою, ніж до початку терапії.
Таким чином, лікування ПА і НРГ, який його супроводжує, складає актуальну проблему сучасної внутрішньої медицини. Особливість лікування обумовлена складними патогенетичними механізмами виникнення хвороби та невисокою ефективністю медикаментозної терапії. Використання в якості базисної терапії ПА меторексату дозволяє пригальмувати швидкість розвитку ерозивних змін із боку хрящової тканини, зменшити активність прозапальних цитокінів при одночасному збільшенні активності антизапальних, подовжити ремісію, покращити якість життя пацієнтів. Проте, швидкість отримання терапевтичного ефекту метотрексату досягається повільно, його призначення супроводжується ризиком виникнення побічних ефектів. Для лікування загострень ПА не достатньо монотерапії метотрексатом, що вимагає додаткового призначення НПЗП чи інших протизапальних середників.
Приєднання до комплексної терапії ПА зинаксину дозволяє посилити протизапальну спрямованість лікування за рахунок пригнічення утворення ФНП-α, збільшити хондропротекторний ефект терапії, зменшити потребу в НПЗП, покращити якість життя пацієнтів, попередити гепатотоксичні прояви лікування.
При виникненні в пацієнтів ознак НРГ необхідним є приєднання до лікувальної схеми глутаргіну. Така комбінація дозволяє досягнути виразного гепатопротекторного ефекту, підвищити детоксикаційну функцію печінки, зменшити гепатотропні ефекти метотрексату та НПЗП, сповільнити цитокінові прозапальні реакції.
ВИСНОВКИ
У роботі представлено теоретичне узагальнення і нові підходи до вирішення наукового завдання, що виявляється у вивченні клініко-патогенетичних особливостей запального синдрому, цитокінової продукції, процесів ПОЛ на тлі порушень антиоксидантних систем, функціонального стану печінки у хворих із поєднаним перебігом ПА та НРГ і обґрунтуванні на підставі цього доцільності застосування зинаксину та глутаргіну на тлі базисної терапії.
Перебіг ПА в поєднанні з НРГ супроводжується погіршенням клінічної симптоматики суглобового синдрому - збільшення запального, больового, суглобового індексів, погіршенням якості життя; більш виразними проявами шкірного синдрому. При цьому спостерігається погіршення стану хрящової тканини, що проявляється вірогідним зростанням рівня продукту деградації хрящового позаклітинного матриксу - агрекану в сироватці крові на 60,2% (р<0,05). Рівень агрекану корелює з важкістю суглобового синдрому, визначення вмісту агрекану в сироватці крові є об’єктивним методом оцінки ступеня порушення хрящового метаболізму, вираженості деструктивних процесів у суглобовому хрящі та клінічних особливостей перебігу хвороби
У 53,3% хворих на ПА спостерігається порушення функції печінки з розвитком НРГ, частіше у хворих із важким перебігом псоріазу та швидко прогресуючим ПА. Виразність клінічних проявів НРГ корелює з числом псоріатичних бляшок та кількістю і важкістю проявів ПА. У клініці НРГ превалюють диспепсичні та астено-вегетативні прояви. Виникнення загострення НРГ у 27 (22,5%) пацієнтів передувало атакам ПА.
Вірогідним маркером патології печінки на ранніх стадіях НРГ є зниження вмісту аргінази на 37,3% (р <0,05). Ще більш інформативним для виявлення патології печінки на доклінічній стадії є зменшення кумулятивної дози 13С-метацетинового дихального тесту, що вказує на порушення детоксикаційної функції печінки.
Перебіг НРГ та ПА супроводжується активацією ПОЛ і пригніченням систем АОЗ. Найбільш виражені патологічні зміни в системах ПОЛ-АОЗ спостерігаються при високій активності запального синдрому, тривалості захворювання більше 5 років, у пізніх стадіях ПА та при порушеній функції печінки. Антиоксидантні системи організму при ПА працюють із меншою напруженістю, особливо при тривалому перебігу хвороби. Корекція зазначених змін повинна складати важливу компоненту терапії ПА в поєднанні з НРГ.
Основними показниками прогресуючого перебігу ПА та неспецифічного реактивного гепатиту є гіперпродукція прозапальних цитокінів ІЛ-6 та ФНП-α. При такій комбінації патологій діагностується зростання продукції ФНП-α на 95,1%, при одночасному збільшенні продукції іншого прозапального цитокіну ІЛ-6 (р<0,05). Виявлений кореляційний зв’язок між рівнем ФНП-α і ІЛ-6 та ступенем активності запального синдрому дозволяє використовувати визначення цих цитокінів в якості маркерів запалення при ПА та НРГ. Встановлено зворотню залежність рівня ІЛ-10 від ступеня активності запального процесу та зворотний кореляційний зв’язок із прозапальним цитокіном ФНП-α.
Використання в якості базисної терапії ПА метотрексату дозволяє пригальмувати швидкість розвитку ерозивних змін із боку хрящової тканини, зменшити активність прозапальних цитокінів при одночасному збільшенні активності антизапальних, подовжити ремісію, покращити якість життя пацієнтів. За результатами дослідження зинаксин модифікує імунний статус хворих на ПА, посилює протизапальну спрямованість лікування, стримує прогресування хвороби, володіє хондропротекторним ефектом. Призначення до комплексної терапії глутаргіну забезпечує підвищення клінічної ефективності стандартної терапії за рахунок сприятливого впливу на клінічний перебіг, функціональні характеристики печінки, практичній нормалізації рівнів амінотрансфераз, показників системи АОЗ, цитокінового каскаду.