При проведенні культурального методу діагностики з урахуванням особливості методу на результати дослідження можуть вплинути дефекти у роботі лаборанта, недоліки у живильних середовищах, а також наявність у дослідному матеріалі мікст-інфекції, яка також може рости на відповідних середовищах.
Таким чином, на основі отриманих результатів ми дійшли висновку, що для підвищення достовірності встановлення діагнозу мікоплазмової урогенітальної інфекції у жінок найраціональнішим є застосування всіх трьох вищевказаних діагностичних методів. Як критерій етіологічного вилікування хворих на УГМ для практичної охорони здоров’я пропонується культуральний метод DUO.
Проведений нами електронно-мікроскопічний аналіз слизової оболонки шийки матки жінок як у гострому періоді мікоплазмової інфекції, так і при хронічній формі захворювання показав, що мікоплазми, які спричинюють цю інфекцію, добре відрізняються і трапляються в усіх досліджуваних ділянках слизової: у просвіті гемомікросудин, періендотеліально і періепітеліально, в інтерстиції. Поліморфізм мікоплазм може бути зумовлений різними стадіями їхнього розвитку. Будучи мембранними паразитами, мікоплазми вступають в контакт з плазматичною мембраною клітини-хазяїна за допомогою різних білків-адгезинів і спричинюють гідроліз мембранних фосфоліпідів, що призводить до лізису обох мембран. Через такі “люки” і відбувається обмін вмісту мікоплазм з інфікованими клітинами, в яких різко зменшується кількість рибосом і накопичуються рибосоми і дрібно дисперсний матеріал, внаслідок чого цитоплазма цих клітин набуває підвищеної електронної щільності. Слід зазначити, що, хоча мікоплазми розташовуються по всій слизовій оболонці, найбільша їх кількість трапляється периваскулярно і у просвіті гемомікросудин. Це дає підставу припускати, що мікоплазми переносяться плином крові.
Дія мікоплазм на структурні компоненти слизової оболонки носить мозаїчний, а не генералізований характер. При цьому ступінь виразності ушкоджень вище за хронічну форму захворюван-ня. Мозаїчність ультраструктур виявляється наявністю клітин - і епітеліоцитів, і ендотелітоцитів - на різних стадіях: від неушкоджених до деструктивно змінених. У гострому періоді у слизовій оболонці на перший план виступає темноклітинна дегенерація епітеліоцитів, тоді як за хронічного перебігу для них найхарактерніша метаплазія.
При імунологічному дослідженні хворих на УГМ спостерігались зростання фагоцитарного числа моноцитів і нейтрофілів у пацієнток 1-ї групи і найсуттєвіше - у хворих з мікст-інфекцію порівняно з показниками групи контролю і хворих із хронічним перебігом (табл.1). Інтенсивність фагоцитозу (ІФ) моноцитів і нейтрофілів була зниженою в усіх групах хворих. Найбільша активація ферментативно-метаболічної активності цих клітин відносно контролю виявлена у пацієнток 1-ї групи на фоні зниження функціонального резерву у хворих 1-ї та 2-ї груп. Пригнічення поглинальної активності як моноцитів, так і нейтрофілів, а також незначна активація їхнього ферментативного метаболізму у хворих із хронічним перебігом УГМ може сприяти подальшій персистенції збудників. Зростання відсотка фагоцитуючих клітин у разі загострення захворювання та активація їхнього кисеньзалежного метаболізму підтверджують наявність запального процесу.
Вивчення фенотипу лейкоцитів крові виявило зменшення відносно контрольних показників відносної та абсолютної кількості Т-лімфоцитів (CD3+) в усіх групах хворих, але більшою мірою у хворих з місктінфекцією. Різноспрямовані коливання (в межах контрольних величин) кількості Т-хелперів (CD4+) і Т-цитотоксиків (CD8+) призводило до підвищення імунорегуляторного індексу CD4+/CD8+ у пацієнтів 1-ї групи та його зниження у 2-й групі, що підтверджує більший клітинний дисбаланс у хворих із хронічним перебігом УГМ, а це, в свою чергу, буде забезпечувати дефекти в імунній регуляції у хворих на УГМ. Наявність змішаної інфекції сприяло зростанню (P < 0,05) кількості CD19+ лімфоцитів порівняно з контролем. У хворих з моно-інфекцією 1-ї та 2-ї груп виявлено зменшення кількості природних кілерів (CD16+) і їх збільшення у пацієнтів із мікст-інфекцією. Встановлено зниження рівня експресії HLA-DR-рецепторів на Т-лімфоцитах крові у жінок усіх груп і підвищення цього показника на В-лімфоцитах у хворих 1-ї групи. У гу-моральній ланці імунітету виявлено високий рівень ЦІК у сироватці крові всіх хворих на УГМ відносно контролю. Підвищений рівень IgG і IgМ порівняно з нормою спостерігали в групі хворих з підгострим перебігом УГМ і в асоціації з іншою інфекцією, а найбільше зниження рівня IgА було зафіксовано у хворих із хронічним перебігом УГМ.
Таблиця 1
Показники імунореактивності організму жінок, хворих на УГМ (M ± m)
| Показник | Здоровідонори | Хворі на УГМ | ||
| 1-ша група | 2-га група | 3-тя група | ||
| ФЧ Мц,% | 35,3±2,3 | 39,8±2,242,7±2,6 * ·2 | 34,5±1,931,6±1,8·1 | 34,9±2,5 |
| ФІ Мц, ум. од. | 3,5±0,2 | 2,2±0,4 *2,4±0,3 * | 2,3±0,5 *2,1±0,2 * | 3,1±0,2 |
| сНСТ Мц,% | 10,2±1,0 | 15,5±1,1 *Ñ316,3±1,3 *·2 | 11,9±2,012,2±1,4·1 | 10,7±0,8Ñ1 |
| ФР Мц,% | 43,6±2,4 | 13,5±1,2 *Ñ312,9±0,9 * | 17,6±2,3 *Ñ313,1±1,4 * | 38,3±2,7Ñ1, 2 |
| ФЧ Нф,% | 53,7±3,3 | 58,3±3,164,8±4,2 ·2 | 52,3±3,250,6±2,7 ·1 | 52,4±3,5 |
| ФІ Нф, ум. од. | 6,9±1,2 | 4,9±0,94,5±1,0 | 5,2±1,25,0±0,7 | 6,3±0,8 |
| сНСТ Нф,% | 32,3±2,5 | 53,4±3,2 *Ñ360,2±4,0 * ·2 | 45,3±3,5 *50,2±2,9 * ·1 | 38,4±2,8Ñ1 |
| ФР Нф,% | 24,4±2,3 | 10,6±0,9 *Ñ9,3±1,1 * | 10,0±0,8 *10,4±1,4 * | 19,5±2,0Ñ1 |
| CD3+,%Т-лімфоцити | 65,7±2,1 | 62,4±4,160,3±3,0 | 62,8±3,461,2±2,3 | 64,4±2,7 |
| CD4+,%Т-хелпери | 38,8±3,8 | 37,9±2,938,5±3,1 | 33,7±2,736,4±2,2 | 36,8±2,4 |
| CD8+,%Т-цитотоксичні лімфоцити | 26,8±2,4 | 25,6±1,724,4±2,0 | 27,0±2,226,8±1,9 | 27,2±3,0 |
| Закінчення табл.1 | ||||
| Показник | Здоровідонори | Хворі на УГМ | ||
| 1-ша група | 2-га група | 3-тя група | ||
| CD16+,%NK-клітини | 14,5±1,1 | 12,0±0,918,4±1,2 * | 11,5±0,8 *16,4±1,4 | 12,6±1,6 |
| CD19+,%В-лімфоцити | 8,4±1,5 | 11,0±1,213,3±1,7 * | 10,7±1,511,8±1,4 | 8,9±1,1 |
| СD3+/HLA-DR+,%активовані Т-лімфоцити | 5,6±0,8 | 3,7±0,4 *3,5±0,5 * | 4,0±0,63,9±0,3 | 4,1±0,4 |
| СD3-/HLA-DR+,%активовані В-лімфоцити | 11,3±1,8 | 14,4±0,8 * Ñ 316,8±1,8 * ·2 | 11,4±1,612,2±1,4 ·1 | 10,2±0,8 Ñ1 |
| СD4+/CD8+ | 1,46±0,22 | 1,46±0,221,59±0,28 | 1,25±0,171,37±0, 19 | 1,36±0,26 |
| ЦІК, од. опт. щільності | 48,7±4,8 | 87,3±2,4 * Ñ 2, 396,5±3,2 * · 2 | 71,4±3,6 *Ñ176,2±4,2 * ·1 | 66,0±2,0 *Ñ1 |
| IgG, г/л | 8,6±0,8 | 11,0±1,212,3±1,4 * | 9,0±1,39,8±1,5 | 8,8±1,7 |
| IgА, г/л | 2,23±0,31 | 1,97±0,32Ñ22,02±0,24 ·2 | 1,16±0,16 *Ñ1, 31,34±0,20 * ·1 | 1,94±0,12Ñ2 |
| IgМ, г/л | 1,10±0,12 | 1,65±0,15 * Ñ2, 31,81±0,20 * | 1,23±0,09Ñ11,35±0,13 | 0,98±0,06Ñ1 |
| a-ІФН, Од/мл | 28,7±2,1 | 25,0±2,224,3±1,4 | 22,4±2,0 *23,5±2,7 | 20,8±1,2 * |
| g-ІФН, Од/мл | 14,5±1,4 | 6,0±0,6 *8,4±1,0 *Ñ2 | 5,5±0,7 *5,7±0,9 *Ñ1 | 7,8±1,3 * |
| сФНП-a, пг/мл | 58,4±5,0 | 93,4±11,4 * · 3102,4±9,6 * Ñ2 | 73,4±5,8 *80,5±5,9 * Ñ1 | 62,3±4,4 * ·1 |
| іФНП-a, пг/мл | 126,7±6,4 | 123,4±7,3125,7±8,3 | 116,3±9,6124,3±7,5 | 104,5±5,3 * |
Примітка. Над рискою - при порівнянні хворих жінок із моноінфекцією (·), під рискою - при порівнянні хворих жінок із мікст-інфекцією (Ñ); 1, 2, 3 - групи хворих; іФНП-a - індукована продукція ФНП. Тут і у табл.2: Мц - моноцити; Нф - нейтрофіли; ФР - функціональний резерв; ФЧ - фагоцитарне число; сНСТ-a - спонтанний НСТ-тест; сФНП-a, - спонтанна продукція ФНП.
* Р < 0,05 порівняно з групою здорових жінок.
Функціональний стан системи ІФН у хворих на УГМ характеризувався пригніченням здатності лейкоцитів периферійної крові до синтезу in vitro a - та g-ІФН у відповідь на адекватну індукцію. Рівень сироваткового ІФН порівняно з контролем (2,3 ± 0,4 Од/мл) був істотно підвищеним у хворих 1-ї групи з моно - та мікст-інфекцією (15,4 ± 2,1 Од/мл, Р < 0,05 і 19,6 ± 2,3 Од/мл, Р < 0,05), 2-ї групи (13,2 ± 2,2 Од/мл, Р < 0,05 і 17,3 ± 2,0 Од/мл, Р < 0,05), 3-ї групи (13,2 ± 1,4 Од/мл, Р < 0,05) відповідно. Низький a - та g-інтерфероногенез лейкоцитів крові in vitro у хворих на УГМ спричинений, мабуть, блокуванням їхньої ІФН-продукуючої активності, що може бути однією з причин хронізації інфекційного процесу, а знижена продукція a - та g-ІФН у хворих з латентною інфекцією не дає змоги повною мірою знищувати збудників, вона лише пригнічує його розмноження. Мікоплазми здатні активувати клітини, до мембран яких вони прикріплюються: мембранні речовини деяких мікоплазм є пірогенами, вони стимулюють моноцити і можуть індукувати продукцію ними прозапальних цитокінів. Спонтанна продукція фактора некрозу пухлин (ФНП-a) була вірогідно підвищена проти контролю у пацієнтів 1-ї та 2-ї груп як з моно-, так і з мікст-інфекцією. Індукована ліпополісахаридом (ЛПС) продукція ФНП-a була нижче за контрольний показник у пацієнтів усіх груп. Виявлено вірогідне зниження функціонального резерву ФНП-продукуючих клітин відносно контролю (117,0 ± 10,4%) як у хворих із моноінфекцією - 32,0 ± 3,2; 58,4 ± 5,8 і 67,7 ± 7,4% відповідно в 1-й, 2-й та 3-й групах, так і у хворих 1-ї та 2-ї груп із мікст-інфекцією - 22,8 ± 4,3 і 43,8 ± 5,9% відповідно.
Проведені дослідження виявили у жінок, хворих на УГМ, недостатність клітинного імунітету, що може спричинювати неефективність антибактеріальної терапії і потребує застосування індукторів ІФН.