Найбільш виражені геморагічні зміни зі сторони центральної нервової системи спостерігались у немовлят, що перенесли асфіксію тяжкого ступеню: внутрішньошлуночкові крововиливи І ступеня виявлені у 54,1% (проти 6,9% у дітей 1 групи, р<0,05); внутрішньошлуночкові крововиливи ІІ ступеня – у 13,5% новонароджених (проти 2,3% дітей 1 групи, р<0,05); внутрішньошлуночкові крововиливи ІІІ ступеня – в 10,8% випадків. В контрольній групі новонароджених під час нейросонографічного обстеження не були діагностовані випадки пери- та інтавентрикулярних крововиливів.
При допплерометричному дослідженні в басейні середньої мозкової артерії діагностовано більш виражені порушення мозкової гемодинаміки у немовлят, що народились в стані тяжкої асфіксії. Такі зміни свідчать про порушення мозкової мікроциркуляції на тлі набряку мозку, який виявлено більше ніж у половини дітей, що перенесли тяжку асфіксію, яка є субстратом для розвитку неврологічних порушень. Клінічно ці зміни проявлялись синдромами нервово-рефлекторної збудливості, вегето-вісцеральних дисфункцій, порушенням м’язового тонусу, нестійкістю фізіологічних рефлексів, синдромом дихальних розладів, гастроінтестинальними розладами.
Отже, у немовлят, що перенесли асфіксію, при нейросонографічному та допплерометричному дослідженні виявлені зміни мозкових структур та порушення мозкової гемодинаміки, вираженість яких залежить від ступеня тяжкості перенесеної асфіксії.
Проведено вивчення стану електролітного обміну, холінергічної, про- та антиоксидантної системи у 43 новонароджених, що народилися в стані асфіксії помірного ступеня, 37 новонароджених, що перенесли тяжку асфіксію та 30 новонароджених, що народились здоровими. У дітей, що перенесли асфіксію, знижується концентрація іонів калію (К+) в еритроцитах (табл.1), причому більш виражені ці зміни при асфіксії тяжкого ступеню (61,4+2,3 мекв/л проти 70,1+1,1 мекв/л у новонароджених 1 групи та 78,1+1,6 мекв/л контрольної групи, р<0,05). Гіпокаліємія в еритроцитах поєднувалась з гіперкаліємією в плазмі крові як у дітей з помірним, так і з тяжким ступенем асфіксії (p<0,05). Отримані дані можна розглядати як свідчення порушення структури клітинних мембран еритроцитів з перерозподілом електролітів – іонів між клітинами еритроцитів та плазмою.
У немовлят, народжених у стані тяжкої асфіксії, визначалось незначне зниження концентрації іонів кальцію в плазмі крові відносно групи з помірною асфіксією при народженні (1,7+0,10 ммоль/л, проти 1,9+0,02 ммоль/л, p<0,05) та суттєве зниження в порівнянні з контрольною групою (1,7+0,10 ммоль/л проти 2,2+0,11 ммоль/л, р<0,01). Паралельно виявлена і гіпомагніємія (0,39+0,01 ммоль/л у новонароджених, що перенесли асфіксію тяжкого ступеню, проти 0,7+0,02 ммоль/л у дітей з помірною асфіксією та 1,1+0,02 ммоль/л у здорових, р<0,05).
Гіпокальціємія, гіперкаліємія, гіпомагніємія в плазмі - характерні ознаки, які спостерігали у новонароджених з середньою і тяжкою асфіксією, але ступінь зниження цих показників був більш вираженим при асфіксії тяжкого ступеня, р<0,05.
При дослідженні активності К+, Na+, Мg2+ АТФ-ази виявлено, що у новонароджених з помірним ступенем асфіксії вона була знижена відносно контрольної групи (2,2+0,003 мкмоль на Р/мг білка, проти 2,40+0,02 мкмоль на Р/мг білка, р<0,05). Тяжка асфіксія призводила до більш вираженого пригнічення активності ферменту (2,05+0,01 мкмоль на Р/мг білка), р<0,05.
При обстеженні дітей виявлено, що вміст АХ в крові збільшується в досліджуваних групах 1 і 2: 450,2+9,1 мкмоль/л, 495,0+11,1 мкмоль/л відповідно, при 404,1+10,0 мкмоль/л в контрольній групі, р<0,05. Проведені дослідження показали більш виражене збільшення активності АХЕ у новонароджених в групі з асфіксією тяжкого ступеня – 4,21+0,05 мкмоль/л, проти 3,98+0,05 мкмоль/л у дітей з помірною асфіксією та 3,51+0,08 мкмоль/л – у здорових, р<0,05.
Вміст аміаку в крові у новонароджених 1 і 2 груп збільшувався на 1 добу життя і відповідно складав 58,1+2,8 мкмоль/л та 67,2+3,1 мкмоль/л проти 50,3+2,5 мкмоль/л, у здорових новонароджених, p<0,05.
Аналіз даних по визначенню інтенсивності окисної модифікації білків свідчить про збільшення пошкоджуючого впливу асфіксії, більш вираженого при тяжкому ступені. Так ступінь пошкодження кислоторозчинних пептидів був найбільш вираженим при тяжкій асфіксії і складав 8,1+0,4 ммоль/мл при 6,86+0,3 ммоль/мл у новонароджених з помірною асфіксією (p<0,05) та 6,1+0,3 ммоль/мл у здорових дітей, p<0,05.
Дослідження стану АОС – активності СОД і каталази – ферментів антирадикальної дії і руйнуючої дії на токсичний пероксид водню свідчили про односпрямовану дію гіпоксично-ішемічного впливу на організм новонародженого – зниження активності цих ферментів, p<0,05. Так, інгібування фермента СОД виявили при асфіксії середньої тяжкості на 1 добу життя. Пошкоджувальна дія на фермент при тяжкій асфіксії була більш вираженою і складала на 1 добу життя 0,86+0,03 ум.од./мг білка при 0,96+0,02 ум.од./мг білка у дітей з помірною асфіксією та 1,04+0,02 ум.од./мг білка у здорових новонароджених (р<0,05). При вивченні активності каталази у новонароджених з тяжкою асфіксією у них спостерігалось зниження такої до 12,9+0,06 ммоль Н2О2 / мг білка (16,11+0,05 ммоль Н2О2 / мг білка у дітей 1 групи та 18,3 +0,09 ммоль Н2О2 / мг білка – у здорових), р<0,05.
При досліджені глутатіону відновленого виявлено збільшення його вмісту у новонароджених з тяжкою асфіксією (4,35+0,02 мкмоль ГSH/мл еритроцитів проти 3,8+0,03 мкмоль ГSH/мл еритроцитів у немовлят з помірною асфіксією та 3,5+0,06 мкмоль ГSH/мл еритроцитів у контрольній групі, р<0,05).
Таким чином, при асфіксії помірного та тяжкого ступеня на 1 добу життя визначались порушення стану електролітного обміну – гіпокальціємія, гіперкаліємія, гіпомагніємія в плазмі та гіпокаліємія в еритроцитах, а також пригнічення активності К+, Nа+, Мg2+ АТФ-ази, що слід розглядати як ранній діагностичний тест в оцінці тяжкості асфіксії новонароджених.
При помірному та тяжкому ступені асфіксії в крові новонароджених спостерігалось збільшення вмісту АХ та активності АХЕ, які можна розглядати як нейро-гуморальний компенсаторний стан, спрямований на зниження рівня АХ. Одночасно в крові збільшувався вміст аміаку, що свідчить про глибокі метаболічні порушення білкового обміну та дезінтоксикуючої функції печінки, що може бути використано для оцінки тяжкості метаболічної дезадаптації таких дітей.
При помірній та тяжкій асфіксії новонароджених виявлено різну спрямованість змін активності антиоксидантних ферментів – зниження активності СОД і каталази, збільшення вмісту глутатіону відновленого, з одного боку, і накопичення продуктів окисної модифікації білків,з другого, що свідчить про розбалансування системи регуляції про- та АОС метаболізму й порушення компенсаторно-адаптивних реакцій при асфіксії.
Виявлені порушення електролітного гомеостазу, які призводять в першу чергу до порушень структури клітинних мембран еритроцитів з перерозподілом електролітів - іонів між клітинами еритроцитів і плазмою, спонукали до використання в комплексі лікувальних заходів препарату, дії якого направлені перш за все на корекцію виявлених змін, а саме нормалізацію функціонування клітинної мембрани з забезпеченням її енергетичного потенціалу. Вітчизняний ліпосомний препарат – ліпін, ліофілізований яєчний фосфатидилхолін, добре розчинний в кристалоїдних розчинах з утворенням ліпосом, які підвищують резистентність до гіпоксії, нормалізують процеси тканинного дихання, покращують мікроциркуляцію і реологічні властивості крові. Ліпін має мембранопротекторні, антигіпоксичні, антиоксидантні властивості та здатність покращувати мікроциркуляцію та реологічні властивості крові.
Проведено рандомізоване дослідження, яке ставило за мету дослідити клінічну ефективність комплексу лікувальних заходів з застосуванням ліпіну порівняно зі стандартною терапією. Препарат був включений до лікування у 18 новонароджених з тяжкою асфіксією (підгрупа 2Б) та у 21 – з помірною (підгрупа 1Б), тоді як у підгрупах 1А та 2А проводилось стандартне лікування.
Ліпін призначався у дозі 10 мл/кг внутрішньовенно з 1-ї по 6-у добу життя додатково до стандартної терапії, яка включала: інфузійну терапію з забезпеченням фізіологічної потреби, калоражу та корекцією водно-електролітних порушень, симпатоміметичну підтримку при нестабільній гемодинамиці, штучну вентиляцію легень (ШВЛ) при СДР ІІІ ст, антибіотикотерапію.
Позитивні зміни показників клінічного статусу починались з початком лікування. Поступово зникали прояви дезадаптації. Лікування новонароджених дітей, які перенесли перинатальну асфіксію, з застосуванням ліпіну дозволило покращити клінічний перебіг захворювання та зменшити тривалість агресивних методів лікування. Зокрема, як свідчать результати дослідження, спостерігалось достовірне зменшення тривалості ШВЛ (р<0,05), симпатоміметичної підтримки (р<0,05), менший термін інтенсивного лікування (р<0,05) у Б підгрупах дітей, що народились в стані асфіксії.
Крім того, при застосуванні ліпіну, констатована достовірно менша втрата ваги у новонароджених як з помірною так і з тяжкою асфіксією.
Після лікування з включенням до базисної терапії ліпіну (рис.1) синдром дихальних розладів у новонароджених, що перенесли тяжку асфіксію, спостерігався у 27,8% проти 36,8% при застосуванні лише базисної терапії, значно рідше відмічалась патологічна неврологічна симптоматика (19% у підгрупі 1Б проти 27,3% у підгрупі 1А та 55,6% у підгрупі 2Б проти 68,4% у підгрупі 2А), гастроінтестинальний синдром не зустрічався у немовлят 1 групи при застосуванні ліпіну (тоді як при базисній терапії – у 4,5%) та мав місце у 16,7% дітей підгрупи 2Б проти 26,3% новонароджених підгрупи 2А, жовтяниці були у 14,3% немовлят першої групи та у 27,8% дітей другої групи при включенні до базисної терапії ліпіну (тоді як без застосування ліпіну – у 22% та 42,1% відповідно), прояви геморагічного синдрому, найчастіше у вигляді легеневої чи шлункової кровотечі, мали місце лише у 5,6% 2Б підгрупи (тоді, як при застосуванні базисної терапії вони траплялись у 15,8% випадків новонароджених з тяжкою асфіксією).