МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ¢Я УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. О.О. БОГОМОЛЬЦЯ
Клець Тетяна Дмитрівна
УДК 616.62-008.222-053.2:612.8
ОСОБЛИВОСТІ НЕЙРОВЕГЕТАТИВНИХ РОЗЛАДІВ У ДІТЕЙ, ХВОРИХ НА ЕНУРЕЗ
14.01.10 – Педіатрія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Київ – 2008
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. За даними вітчизняних та зарубіжних вчених, поширеність енурезу серед дітей різних вікових груп становить від 10 до 33% (В.Г.Майданник, 1997; Butler, 2005) та може зберігатись у 1-2% дорослих (І.В.Казанська; 2004, В.М. Студенікін, 2004).
Враховуючи значну поширеність даної патології та важливе соціальне значення, проблема енурезу і нині залишається надзвичайно актуальною. Крім того, складність даної патології обумовлена тим, що вона знаходиться на межі багатьох галузей теоретичної та практичної медицини, привертаючи увагу лікарів різного фаху: нефрологів, урологів, невропатологів, ендокринологів, психіатрів тощо (І.П.Брязгунов, 2005).
Проте до цього часу енурез розглядали як однорідну моносимптоматичну патологію, що зумовило відсутність єдиного погляду на патогенетичні механізми його розвитку.
Постійний інтерес до енурезу пов`язаний також з великим соціальним значенням цієї проблеми, бо якість життя цих хворих надзвичайно знижується (В.І. Шелковський 2002; Morison, 2000; Erdoganetal., 2008).
Діти, хворі на енурез, страждають не лише від хвороби, але й від насмішок дитячого оточення (Ozkan, 2004), дорікань та навіть незаслужених покарань батьків (В.Г.Майданник та співавт., 2001; Wolanczyck, 2002), що поглиблює зміни центральної та вегетативної нервової системи, посилює невротизацію, спричинює зміни в психічному статусі.
Разом з тим роль соціальних факторів при енурезі вивчена недостатньо. Відсутні чіткі дані про вплив на виникнення, частоту та перебіг даної патології несприятливого соціального середовища, негативних внутрішньосімейних стосунків. Не вивчені особливості взаємовідносин між дітьми та батьками в сім'ї дитини, хворої на енурез, адекватна корекція яких сприяла б виліковуванню.
Останнім часом енурез розглядають як одну з форм вегетативної дисфункції (В.Г. Майданник, 1999), а саме, як прояв вегетовісцеральної дисфункції, проте, немає даних про порівняльний аналіз стану вегетативної нервової системи (ВНС) при енурезі та інших формах вегетативної дисфункції (ВД). Велика кількість скарг вираженого дизвегетативного характеру та недостатня кількість літератури про стан ВНС при енурезі зумовили необхідність комплексного дослідження стану вегетативної регуляції у дітей, хворих на енурез.
Багато дослідників пов'язували виникнення енурезу з ураженням центральної нервової системи (ЦНС) (Л.О. Булахова, 2001; Imada 2000; Kohyama 2000; Baeyens, 2005), однак енурез вивчали як однорідну патологію. Не з'ясовані особливості резидуально-органічного ураження головного мозку при різних формах енурезу у дітей, не вивчені особливості їхнього психічного статусу.
Дослідження стану ВНС у хворих на енурез проводили рідко і вони мали фрагментарний характер (Lane, 2005;Freitag, 2006). Здебільшого вивчали особливості сну у таких хворих як прояв вегетативної парасомнії (Norman, 2001; Chandraetal., 2004; TomбsVilaetal., 2008).
Наведені дані дають підставу вважати, що урахування особливостей стану ЦНС та ВНС покращить діагностику енурезу та дозволить з'ясувати патогенетичні механізми його розвитку.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри педіатрії №4 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця та є фрагментом комплексної державної бюджетної теми „Розробити та впровадити діагностичні критерії різних клінічних варіантів перебігу вегетативних дисфункцій у дітей” (Державний реєстраційний № 0197U006118).
Мета роботи - удосконалити діагностику енурезу у дітей на основі врахування особливостей стану вегетативної та центральної нервової системи.
Завдання дослідження:
1. Провести комплексне дослідження вегетативного гомеостазу у дітей, хворих на енурез, та виявити його відмінності порівняно з різними формами вегетативних дисфункцій.
2. Оцінити стан центральної нервової системи у дітей, хворих на енурез, порівняно з іншими формами вегетативних дисфункцій.
3. Визначити діагностичні можливості інструментальних методів досліджень (викликаних симпатичних шкірних потенціалів, холтерівського моніторування) при енурезі у дітей.
4. Дослідити вплив соціально несприятливого середовища на перебіг енурезу у дітей.
Об'єкт дослідження – різні клінічні форми енурезу та вегетативних дисфункцій.
Предмет дослідження – функціональний стан вегетативної та центральної нервової системи у дітей, хворих на енурез, порівняно з різними формами вегетативної дисфункції.
Методи дослідження. Увсіх хворих проводили ретельний збір анамнезу та загальноклінічне обстеження з використанням функціональних та інструментальних методів дослідження. Вегетативний гомеостаз вивчали за допомогою комплексу методів: тестового варіанта таблиці О.М. Вейна, кардіоінтервалографії (КІГ), клиноортостатичної проби (КОП), викликаних симпатичних шкірних потенціалів (ВСШП), холтерівського моніторування (ХМ). Стан ЦНС оцінювали за допомогою електроенцефалографії (ЕЕГ), „Методики діагностики відхилень у розумовому розвитку молодших школярів та старших дошкільників” та „Атласу для експериментальних досліджень відхилень у психічній діяльності людини”. Вплив соціальних факторів вивчали анкетним методом та за допомогою „Опитувальника батьківського ставлення”.
Наукова новизна одержаних результатів. Проведено комплексне дослідження особливостей нейровегетативних порушень у дітей, хворих на енурез, та їх порівняльний аналіз при різному ступені тяжкості захворювання, а також відмінності порівняно з іншими формами вегетативних дисфункцій, що дозволило визначити патогенетичний механізм розвитку енурезу та рівень ураження регуляції сечовипускання. Вперше встановлено, що енурез у дітей виникає на фоні вегетативної дисфункції, для якої характерно превалювання ваготонії, тоді як інші форми вегетативної дисфункції розвиваються переважно на фоні симпатикотонії (вегетосудинна та нейроциркуляторна дисфункція). При пароксизмальній вегетативній недостатності спостерігається зниження активності як симпатичного, так і парасимпатичного відділів ВНС. Для енурезу характерно зниження, а для вегетативної дисфункції - напруження адаптаційно-пристосувальних можливостей організму. Також було встановлено, що вегетативний гомеостаз у хворих на енурез дітей характеризується гіперсимпатикотонічною вегетативною реактивністю, асимпатикотонічним та гіпердіастолічним типами вегетативної забезпеченості. Отже, при енурезі превалює недостатнє вегетативне забезпечення, а при вегетативній дисфункції – надмірне. З підвищенням ступеня тяжкості енурезу посилюється ступінь ваготонії та збільшується частота найбільш дизадаптивних варіантів КОП (гіпердіастолічного, асимпатикотонічного та астеносимпатичного).
Вперше у хворих на енурез визначено показники ВСШП у відповідь на дозоване подразнення периферійних нервів та встановлено достовірне скорочення в 1,5 раза латентних періодів і підвищення в 4-5 разів амплітуди показників ВСШП порівняно із здоровими дітьми. Це пов'язано з ірритацією специфічних та неспецифічних активаційних процесів, що супроводжуються зниженням порога деполяризації центральних нейронів, зменшуючи час полісинаптичної передачі, а також з можливим надлишком ацетилхоліну, який скорочує час передачі імпульсу та підтримує у гіперактивному стані парасимпатичний центр сечовипускання. Він гальмує секрецію норадреналіну, що призводить до розслаблення сфінктерів сечового міхура та до нічного нетримання сечі. З'ясовано, що показники ВСШП при енурезі характерні для всіх форм вегетативної дисфункції, що підтверджує єдиний патогенетичний механізм розвитку.
Вперше проведено аналіз параметрів ВСШП залежно від ступеня ураження надсегментарних структур ВНС, встановлених за допомогою ЕЕГ, що дозволило підтвердити провідну роль надсегментарних механізмів у розвитку енурезу у дітей.
Вперше доведено, що енурез розвивається на фоні більш глибокого органічного церебрального дефекту, ніж вегетативна дисфункція, з превалюванням ознак ірритації стовбура головного мозку. При підвищенні ступеня резидуально-органічної недостатності за багатьма показниками (загальномозкові зміни, стовбурова та діенцефальна патологія, підвищена судомна готовність, вогнищева кіркова патологія) збільшується ступінь тяжкості енурезу, що відображає вплив глибини органічного церебрального дефекту на ступінь тяжкості енурезу.
У дітей, хворих на енурез, визначено специфічні особливості психічного статусу: незріла емоційно-вольова сфера, знижений загальний обсяг набутих знань та відомостей, швидке відволікання уваги, збіднена міміка, порушена вимова та спілкування спрощеними фразами, неохайна зовнішність, орієнтація лише в найближчому оточенні. При підвищенні ступеня тяжкості енурезу зміни в психічному статусі стають більш вираженими, що підтверджує більшу глибину церебрального дефекту.
Вперше показано, що комплексна оцінка активності ЦНС за допомогою ЕЕГ та дослідження психоемоційного статусу дозволяють виявити у дітей, хворих на первинний енурез, дизонтогенетичний тип мінімальних дисфункцій мозку, а на вторинний енурез - енцефалопатичний тип.
З'ясовано роль соціальних факторів, несприятливого соціального середовища, особливостей стосунків між дітьми та батьками у виникненні й перебігу енурезу.
Вперше вивчено діагностичні можливості та показано ефективність холтерівського моніторування при енурезі у дітей. Доведено порушення вегетативної регуляції за рахунок напруження надсегментарного рівня регуляції при енурезі у дітей, підвищення парасимпатичної активності ВНС, напруження симпатичних барорефлекторних механізмів регуляції.