Особистий внесок здобувача. Автором особисто проведені патентно-інформаційний пошук, аналіз літератури, аргументована робоча гіпотеза дослідження, визначені мета, завдання, методичні рішення. Самостійно проведені лабораторні дослідження, оброблені отримані результати, проведений їхній аналіз і узагальнення, сформульовані висновки, написані й оформлені усі розділи дисертації.
Визначення активності оксидантно-антиоксидантної системи, показників ОМБ і ступеня їхньої фрагментації, активності iNOs і рівня NO2 проведено за допомогою доктора біологічних наук, професора Ф.В. Шикаєвої на базі кафедри лабораторної діагностики ЗМАПО.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи були повідомлені й обговорені на засіданнях: IX щорічної конференції Українського науково-медичного товариства отоларингологів «Сучасні технології діагностики та лікування захворювань верхніх дихальних шляхів та вуха» (Київ, 2004), II Української конференції за участю країн СНД «Актуальні проблеми клінічної фармакології» (Вінниця, 2004), республіканських конференцій отоларингологів (Одеса, 2004, 2005; Дніпропетровськ, 2006), Х з’їзду оториноларингологів України (Судак, 2005), Запорізького товариства патофізіологів (2006, 2007), а також на спільному засіданні кафедр клінічної лабораторної діагностики ЗМАПО й патологічної фізіології ЗДМУ (2008).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 35 наукових праць: 24 статті у наукових спеціалізованих виданнях, затверджених ВАКом України; 3 статті в інших виданнях; 3 патенти України; 1 методична рекомендація; 1 інформаційний лист; 2 нововведення; 1 тези доповіді.
Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 314 сторінках друкованого тексту. Робота ілюстрована 114 таблицями, 51 рисунком, 3 схемами, які займають 3 повних сторінки. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів дослідження, 4 глав власних досліджень, аналізу й обговорення результатів дослідження й висновків. Список використаної літератури складається з 331 найменування, 100 з яких – іноземні.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріали і методи дослідження. Досліджено 120 хворих з діагнозом рак гортані T3NxМ0, що перебували на лікуванні в ЛОР-клініці Запорізької медичної академії післядипломної освіти та у відділенні «голова–шия» Запорізького обласного онкологічного диспансеру, а також 30 донорів (практично здорові люди, які склали контрольну групу).
Усі обстежені пацієнти були розподілені на 5 груп: 1-шу і 2-гу контрольні групи склали 30 донорів і 30 доопераційних хворих. Хворі після оперативного лікування були розподілені на 3 групи (3-тю, 4-ту і 5-ту) залежно від застосовуваних методів лікування.
Третю групу склали 30 чоловік, що з 20-го дня й до кінця 3-го місяця після операції одержували курс променевої терапії на апараті «Рокус» за методикою дробового фракціонування (доза 2,0–2,5 Гр у тиждень до одержання сумарної загальної дози 65,0–70,0 Гр із двотижневою перервою в середині курсу).
Четверту групу склали 30 чоловік, що одержували курс променевої терапії (за наведеною схемою), доповненої активаційною терапією антигомотоксичними препаратами (Cerebrum comp., Coenzyme comp., Echinacea comp. S, Galium-Heel, Hepar comp., Lymphomyosot, Мucosa comp., Psorinoheel, Traumeel S, Ubichinon comp.), яку проводили хворим з 1-го післяопераційного дня й до кінця 6-го місяця.
П’яту групу склали 30 чоловік, що одержували курс активаційної терапії антигомотоксичними препаратами, яку проводили хворим з 1-го післяопераційного дня й до кінця 6-го місяця.
Усі показники досліджені в динаміці: на доопераційному й післяопераційному етапах (через 1, 7, 21 і 30 днів після операції), а також у віддаленому періоді (через 3 і 6 міс, 1 рік).
Про інтенсивність процесів ПОЛ судили за рівнем їхніх стабільних продуктів – дієнових кон’югат (ДК) – Д232, Д273 (за методикою Р. Кейтеу, 1986), малонового діальдегіду (МДА) за реакцією з тіобарбітуровою кислотою (И.Д. Стальная, Т.Г. Гаришвили, 1977), а також шифових основ – ШО (за модифікованим методом В.Б. Гавриловой і М.И. Мишкорудной, 1983) у сироватці крові.
ОМБ і ступінь фрагментації білків плазми крові визначали за методом B. Halliwell, M. Yutteridge (1999). Визначали рівень спонтанної й металкаталізувальної ОМБ, ступінь їхньої фрагментації.
Стан ВРО нуклеїнових кислот оцінювали за вмістом 8-гідроксигуанозину в сечі за методом M. Sarsunova et al. (1980).
Активність NO-синтази й вміст кінцевого метаболіту NO2 визначали у плазмі крові за методом І.П. Грисса в модифікації І.Ф. Беленичева та співавт. (2002).
Стан АОС оцінювали за активністю каталази (за методом М.А. Королюк, 1988), а також за рівнем вітамінів А і Е (за методикою I.N. Thompson et al., 1973), церулоплазміну (Cpl) за методом С.В. Бестужева, В.Г. Колб (1974) у сироватці крові.
Рівень кортизолу в сироватці крові визначали методом ІФА з використанням набору реактивів фірми «Алкор Био» (С.-Петербург, Росія).
Рівень адреналіну й норадреналіну в одній пробі визначали за методом Ю.М. Колесника та співавт. (2005).
Фагоцитарну активність нейтрофілів і моноцитів крові визначали за методом Н.В. Васильєва та співавт. (1972) і оцінювали за поглинальною і перетравною здатністю відносно мікробної тест-культури після спільної преінкубації.
Кисневозалежний метаболізм нейтрофілів (НСТ-тест) і функціональний резерв клітин (стимульований НСТ-тест) визначали за методом В.Е. Пигаревского (1979).
Активність мієлопероксидази нейтрофілів вивчали цитохімічно за модифікованим методом Р.П. Нарциссова (1964).
Вміст катіонних білків у нейтрофілах визначали за методом М.Г. Шубича (1974) із бромфеноловим синім.
Показники Т-клітинного імунітету та FAS/APO-1 у крові досліджували методом фенотипування за допомогою моноклональних антитіл.
Рівень TGF-в у плазмі крові визначали методом ІФА з використанням набору реактивів фірми «DAI» (Гамбург, Німеччина).
Вираженість ендогенної інтоксикації встановлювали на підставі визначення у плазмі крові речовин з низькою й середньою молекулярною масою за М.Я. Малаховой (1987).
Статистичну обробку одержаних результатів проводили методами непараметричної статистики з використанням комп’ютерних програм Statistica і Exel.
Результати дослідження та їх обговорення. Онкологічні захворювання супроводжуються вираженими порушеннями в основних регуляторних системах гомеостазу й насамперед метаболізму. Найважливіша роль у порушенні метаболізму у хворих зі злоякісними новоутвореннями належить активації процесів ВРО й розбалансуванню АОС, що зростає при прогресуванні хвороби й призводить до розвитку окисного стресу.
Сам факт порушення метаболізму при онкопатології є незаперечним, тоді як закономірності змін метаболізму, що відбуваються під час лікування різними методами, залишаються невідомими.
Нами отримано дані, що збігаються з результатами досліджень інших авторів (Л.А. Розенко, Е.М. Франциянц, 2003) про те, що ще на доопераційному етапі у онкологічних хворих мають місце глибокі метаболічні порушення з переважанням окисних процесів. Встановлено, що це проявлялося у збільшенні вмісту початкових і кінцевих продуктів ПОЛ (Д273 і МДА), виснаженні (а можливо, й витраті на захист) неферментативних компонентів АОС (вітамінів А і Е), первинних антиоксидантів (Cpl). Антиоксидантний захист здійснювався за рахунок підвищення активності каталази.
За результатами нашого дослідження й даними літератури (А.В. Марусин, 2002) виявлено, що антиоксидантна активність плазми крові саме у хворих на рак гортані є значно нижчою, ніж при інших онкологічних захворюваннях (рак молочної залози, легенів, бронхів та ін.) на тій же стадії (T3NxМ0). Це може пояснюватися локалізацією новоутворення, і, можливо, особи із заздалегідь зниженою антиоксидантною активністю при негативному впливі факторів навколишнього середовища частіше занедужують саме на рак гортані.
Збільшення вмісту альдегідних груп спонтанно окислених білків нами розцінено як фізіологічне, тому що за фізіологічних умов 10% молекул білка можуть мати карбонільні модифікації (О.Ю. Дубініна, 2001). Підвищення рівня альдегідних і кетонних груп при стимульованій ОМБ свідчило про збереження резервно-адаптаційних можливостей системи. Збільшення ступеня фрагментації спонтанно й стимульовано окислених білків, можливо, пояснюється їхньою стійкістю до протеолізу або зниженням здатності протеаз розщеплювати модифіковані білки (Е.Ю. Дубинина, 2000). Розвиток окисного стресу, підтримуваного надлишковою продукцією ПОЛ, викликало ушкодження нуклеїнових кислот, що підтверджувалося високим рівнем 8-гідроксигуанозину в сечі (перевищує показники донорів у 6 разів).
Нами виявлено, що на доопераційному етапі активність iNOs та рівень стабільного метаболіту NO2 були знижені (на 11 та 25% відповідно). Рівень гормонів (кортизолу, адреналіну та норадреналіну) підвищився на 31, 43 та 28% відповідно.
Таким чином, отриманий фактичний матеріал свідчить про те, що у онкологічних хворих на доопераційному етапі окисний стрес розвивається за рахунок активації процесів ПОЛ (без участі ОМБ) на тлі практично повного виснаження АОС. Інтенсифікація процесів ПОЛ, а також зниження генерації NO сприяють активації симпатоадреналової і гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової систем і призводять до надмірного вивільнення катехоламінів і глюкокортикоїдів – адреналіну, норадреналіну, кортизолу (М.Г. Пшенникова, 2000).
Імунна система, яка є регуляторною системою організму, реагує напругою на появу злоякісної пухлини.
На доопераційному етапі спостерігалася активація факторів неспецифічного захисту, що проявлялося стимуляцією фагоцитозу (зокрема моноцитарної ланки), посиленням функціональної здатності (поглинальної та перетравної) й метаболічної активності (НСТсп) фагоцитів й супроводжувалося «респіраторним вибухом» і накопиченням вільних радикалів. Проте функціонально-метаболічний резерв нейтрофілів (НСТст) і бактерицидна активність крові залишалися зниженими, що свідчило про розлади фагоцитарної ланки імунної системи.