Для дослідження пам’яті використовувались тест „Запам’ятовування 10 слів”, субтести короткого синдромального тесту, варіант А (SKT-A), які були направлені на виявлення порушень безпосереднього та відстроченого відтворення зображених на таблиці предметів (зорова пам’ять), підрахунку символів. При оцінці результатів тесту пам’яті 10 слів вже після першої з п’яти спроб було виявлено суттєві мнестичні порушення у хворих основних груп порявняно з контрольною. Відзначимо, що пацієнти Іа групи на цьому етапі змогли назвати в середньому 4,8 слів, Іб – 5,4 слів, контрольної – 6,8 слів. Кількість відтворених слів у Іа та Іб групах була вірогідно нижчою порівняно з контрольною групою на всіх етапах дослідження (p<0,05), причому у хворих Іа групи ці порушення були більш суттєвими з вірогідними відмінностями показників при виконанні завдання. Через 30 хвилин картина результатів щодо вірогідних відмінностей не змінилась. Іа група – 6,3 слів, Іб – 5,9 слів, контрольна група – 9,0 слів. Отримані дані свідчать про наявність порушень короткочасної та довготривалої пам’яті.
Показники зорової пам’яті відрізнялись вірогідно у хворих Іа групи 4,6±0,7 пропусків, Іб – 4,8±0,4 пропусків у порівнянні з контрольною групою – 2,6±0,1 (p<0,05).
При проведенні за короткою шкалою когнітивного статусу (MMSE) середній бал оцінки когнітивного стану у хворих склав у Іа гр.26,6±3,2 балів, Іб гр. 27±1,2 балів, тобто вірогідно нижчі показники щодо контрольної групи 28,2±1,1 балів (p<0,05).
Таким чином, результати оцінки когнітивного статусу хворих демонструють статистично достовірно більші порушення у хворих Іа групи у порівнянні з хворими Іб групи. Показники когнітивного рівня в контрольній групі були вірогідно вищими, ніж у хворих основних груп.
При аналізі показників, які характеризують рівень статевих гормонів у обстежених жінок, звертає на себе увагу та обставина, що їх величини у сироватці крові виходять за межі нормальних значень естрадіолу, фолікулостимулюючого гормону (ФСГ). Так, рівень головного естрогена - естрадіола у сироватці крові склав у хворих першої групи: підгрупа А - 0,137±0,007 нмоль/л, підгрупа В - 0,135±0,009нмоль/л, відповідно в контрольній групі - 0,142±0,008 нмоль/л (р<0,05).
Відносно низький рівень естрадіолу (наближення його до нижньої границі нормальних значень), на нашу думку, може пояснити виникнення неврологічних порушень у жінок в клімактеричному періоді. У цьому ж контексті можна розглядати також і зміни вмісту центрального гонадотропного гормону – фолікулостимулюючого, а саме, його підвищення. Прогностичне значення встановленого нами рівня статевих гормонів у сироватці крові І групи хворих зазвичай пов’язується із подальшим погіршенням гормонального статусу, що потребує спеціалізованого лікування, яке, нажаль, ще не стало обов’язковим компонентом комплексного лікування таких хворих. Доцільність корекції гормонального статусу хворих з естрогенною недостатністю підтверджується отриманими результатами вмісту статевих гормонів у представників контрольної групи, які не мали неврологічних проявів клімактеричного періоду.
Порівняльний аналіз отриманих показників гормональної функції у хворих обох груп, свідчить про те, що статистично достовірна різниця рівнів вмісту окремих гормонів у сироватці крові у обстежених хворих мала характерну особливість, пов’язану із терміном виникнення гормональних порушень.
Отримані матеріали показують, що рівні статевих гормонів у представниць Iа та Іб груп мають статистично достовірну відмінність порівняно з аналогічною за віком контрольною групою, що підтверджує наше припущення про виникнення ознак раннього старіння у вигляді цереброваскулярної патології у разі появи естрогенного дефіциту в більш ранньому віці.
Вміст центральних гонадотропних гормонів (фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів) у хворих з цереброваскулярними захворюваннями підвищений у всіх групах. Механізм підвищення рівня гонадотропних гормонів у крові обстежених хворих за даними літератури пояснюється зниженням чутливості гіпоталамуса до дії статевих стероїдів, яке призводить до ослаблення сигналів зворотного зв’язку і активації гіпоталамо-гіпофізарних механізмів.
Результати досліджень стану церебральної гемодинаміки у хворих говорять про те, що гемодинамічні порушення у внутрішній сонній артерії відмічалися у хворих Іа групи. Подібні зміни але переважно в судинах вертебро-базилярного басейну були встановлені у обстежених Іб групи (табл. 2).
При транскраніальному обстеженні кровотоку по магістральних артеріях голови в Іа групі реєструвалось зниження лінійної швидкості кровотоку (ЛШК) по судинах каротидного басейну та відповідна тенденція спостерігалась і при визначенні пульсаційного індексу (ПІ), причому показники достовірно відрізнялись від групи контролю та Іб групи (p<0,05). Щодо Іб групи, то доплерографічні зміни характеризувались зниженням лінійної швидкості кровотоку у судинах вертебро-базилярного басейну з вірогідною відмінністю з контрольною та Іа групами (p<0,05), поряд з цим у судинах каротидного басейну відмічалось деяке підвищення швидкості кровотоку. Контрольна група характеризувалась відсутністю значимих порушень мозкового кровотоку за показниками лінійної швидкості кровотоку та пульсаційного індексу.
Патологічні зміни у структурі головного мозку за даними МРТ виявлено у більше ніж у половини обстежених, що підтверджує наявність органічного ураження головного мозку.
Отримані нами результати дослідження структур головного мозку методом магнітно-резонансної томографії (МРТ) дозволили виявити томографічну картину прояву візуальних феноменів (атрофії, вогнищ деміелінізації та криблюр, лакунарних інфарктів), які зустрічалися в окремих випадках ізольовано, однак у переважній більшості спостережень були пов’язані з наявністю кількох патоморфологічних змін.
На мал.1 надано основні типи томограм (у відсотках), які спостерігалися у обстежених хворих.
Як бачимо із наведеного малюнка основні типи томограм у обстежених хворих обох груп склали: 44% поєднання патологічно посиленої візуалізації судин та криблюр; 32% - поєднання криблюр та одиничних вогнищ деміелінізації та 24% поєднання криблюр, вогнищ деміелінізації, ознак атрофії. Зміни лікворовмісних просторів за рахунок розширення субарахноїдального простору спостерігались в Іа групі. Суттєвих відмінностей між томографічними даними у хворих з естрогенною недостатністю і неврологічними проявами в ІА т ІВ групах не виявлено. Це може бути пояснюватися спільними патогенетичними механізмами розвитку цереброваскулярної патологїі в обох підгрупах обстежених хворих.
При оцінці даних магнітно-резонансної томографії головного мозку з візуалізацією судин спостерігалась візуальне звуження, звивистість, подовження магістральних артерій голови, при дослідженні яких за допомогою ультразвукової доплерографії виявлялись геодинамічні зміни в уражених басейнах.
За результатами нашого дослідження у жінок в клімактеричному періоді особливості неврологічних порушень можуть пояснюватись залученням судинної системи мозку в патологічний процес естрогенного дефіциту з превалюванням неврологічних проявів у хворих з припустимою преморбідною неадекватністю кровотоку в певному судинному басейні головного мозку.
Метою нашого дослідження було спостереження жінок з неврологічними проявами в різні фази клімактеричного періоду та спроба запобігти або звести до мінімуму, а в деяких випадках – призупинити прогресування недостатності мозкового кровообігу та пов’язаних з ним симптомів соціальної дезадаптації, враховуючі важливі патогенетичні ефекти в умовах зниженої секреції стероїдних статевих гормонів.
Для цього ми запропонували патогенетичну корекцію церебральних судинних і нейропсихологічних порушень, що спричиняють розвиток енцефалопатії у жінок в клімактеричному періоді, за допомогою судинних, ноотропних засобів та препаратів, що заміщують дефіцит естрогенів, а саме, рослинний препарат “Клімадінон”, що має в основі своєї дії активацію естрогенових рецепторів органів-мішеней, у тому числі, припустимо, мозку, судин, серця.
Лікування проводилось 24 жінкам, в подальшому всі пацієнтки були розділені на групи: І – що приймають базову терапію (11 чол.), ІІ – яким на фоні базової терапії призначався клімадінон (13 чол.)
При аналізі результатів виявлено, що по закінченні тримісячного курсу лікування у всіх жінок зменшилась вираженість вегето-судинних розладі. При цьому при застосуванні лише базової терапії у 6 жінок з (54,5%) 11 цих розладів вже не було, при призначенні клімадінону на фоні базової терапії спостерігався найбільш швидкий вплив на вираженість вегето-судинних розладів – відповідно симптоми були відсутні у 11 жінок (85%) з 13 ( мал. 2, 3).
Щодо психопатологічних розладів, то тенденція до зменшення ступеня їх вираженості спостерігалась, але при застосуванні лише базової терапії ці показники в подальшому залишалися на тому самому рівні у 10 жінок (92%) з 11, тоді як у групі, що застосовувала ще й клімадінон показники дещо кращі – симптоми спостерігалися лише у 7 жінок (53%) з 13 (мал. 4, 5).
При оцінці результатів з виявлення прихованої депресії, яка була виявлена у всіх пацієнток до початку лікування, після закінчення терапії у пацієнток, особливо ІІ групи, було виявлене суттєве зниження показників прихованої депресії, причому як по когнітивно-афективній субшкалі, так і по субшкалі соматичних проявів. Отримані дані свідчать про здатність жінки в цей особливий період до соціальної адаптації, що дуже важливо для її повноцінного життя.
ВИСНОВКИ
1. У дисертаційній роботі представлено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, яка полягає у визначенні патогенезу неврологічних проявів клімаксу на основі клініко-діагностичних особливостей перебігу цереброваскулярних порушень у жінок в клімактеричному періоді.