За результатами мікробіологічного дослідження висока стійкість до лікування, що проводилась за загальноприйнятою схемою, була виявлена і в патогенних грибів, навіть незважаючи на застосування ністатину (рівні обсіменіння Candida albicans після лікування залишалися такими самими, як і до лікування). Під впливом нових терапевтичних схем частота виділення і рівні обсіменіння патогенними грибами втратили діагностичну значущість (104–105 КУО/мл до лікування і 102 КУО/мл – після лікування).
Частота виділення патогенних грибів у пацієнтів 3-ї групи після ліування була нижчою, ніж в 2-й, що зумовлено фунгіцидною дією мазі Мірамістин. Висока ефективність лікувального комплексу у 3-ї групи осіб за результатами мікробіологічного дослідження може бути пов’язана зі сполученою імуномодулюючою дією Аміксину (на загальному рівні) і мазі Мірамістин (на місцевому рівні), що дозволяє досягти ефективної елімінації агресивних пародонтопатогенів.
Позитивна динаміка клінічного стану й змін мікрофлори пародонтальних кишень в осіб 2-ї і 3-ї групи поєднувалася з відновленням показників імунної системи, про що свідчило достовірне підвищення кількості Т-лімфоцитів, їх хелперної субпопуляції та імунорегуляторного індексу, нормалізація рівня супресорної популяції. Дія запропонованих терапевтичних схем, які включають Аміксин, також усувала дисбаланс показників гуморального імунітету: знижувалася загальна кількість В-лімфоцитів, циркулюючих імунних комплексів, імуноглобулінів класів G і М і підвищувалася концентрація імуноглобулінів класу А.
Водночас у хворих 1-ї групи, які одержували як імунокоректор Метацил, на фоні частково ліквідованого запалення в пародонті була виявлена лише тенденція до нормалізації вищезазначених показників і достовірні відмінності з величинами до лікування мали лише три параметри з дев’яти, що вивчали.
Підтвердженням ефективності запропонованих нових схем лікування хворих на ГП, що має перебіг на фоні спадкової схильності до його розвитку, була динаміка показників і місцевого імунітету (рівня лізоциму, SІgA, інтерферону та імуноглобулінів класів A, M, G).
Динаміка і закономірності змін параметрів місцевого імунітету та неспецифічної резистентності порожнини рота в аналізованих групах відповідала вищевикладеним тенденціям змін показників загального імунітету. Проте показники місцевого імунітету в 2-й групі хворих за чотирма показниками з семи у 30% хворих все ж таки не досягли значень умовної норми і достовірно відрізнялися від відповідних показників у 3-й групі хворих. На нашу думку, більш високий ефект терапії, яка проводилась, в осіб 3-ї групи пов’язаний з фармакологічним ефектом мазі Мірамістин, що має не тільки протизапальні та антимікробні властивості, але й імуномодулюючу дію.
Таким чином, аналіз клінічних, мікробіологічних та імунологічних показників дозволяє зробити висновок про достатню результативність комплексного лікування хворих з генетично обумовленим пародонтитом з використанням запропонованого комплексу антибактеріальних, протизапальних, остеотропних та імуномодулюючих препаратів.
У дисертаційній роботі наведено теоретичне обґрунтування і нове вирішення актуальної наукової проблеми, що виявляється у визначенні ролі спадкових, мікробних, імунних чинників та їх взаємозв’язку в етіології та патогенезі ГП для підвищення ефективності профілактики та лікування даного захворювання на основі розроблення критеріїв прогнозу його розвитку і нових схем комплексного лікування.
1. Показаннями до проведення медико-генетичних досліджень в пародонтології є випадки, коли у пацієнтів з запальними захворюваннями пародонту простежується обтяжений сімейний анамнез. Також коли на ранніх етапах розвитку ГП (початковий – І ступінь) у зв’язку з агресивністю його перебігу неможливо досягти стійкої клініко-рентгенологічної стабілізації за допомогою комплексу сучасних загальноприйнятих методів лікування.
2. Можливі два варіанти перебігу ГП: відносно сприятливий – у пацієнтів без генетичної схильності до його розвитку і несприятливий – у осіб з обтяженою спадковістю. Для несприятливого перебігу ГП зі спадковою схильністю характерним є: ранній початок (до 20 років) з частими загостреннями, активний перебіг запалення в яснах та прогресуюча резорбція кісткової тканини альвеолярного відростка з множинними глибокими пародонтальними та кістковими кишенями, рання втрата зубів; вірогідне посилення дисбіотичних процесів у мікробних асоціаціях з превалюванням основних пародонтопатогенів; наявність значущих змін локальних і системних імунних механізмів, вірогідні зміни імуногенетичних параметрів; незначна ефективність традиційної терапії при всіх ступенях ГП.
3. Мікробіоценоз пародонтальних кишень пацієнтів, які страждають на генетично обумовлений пародонтит, характеризується високим ступенем обсіменіння (105-108 КУО/мл) агресивною анаеробною мікрофлорою: Porfiromonas gingivalis, Prevotella intermedia, Fusobacterium nucleatum, Bacteroides forsitus.
4. У хворих зі спадковою схильністю до ГП має місце значний дефіцит локальних механізмів неспецифічної резистентності та імунологічного захисту відносно не тільки здорових, але і хворих на ГП без обтяженої спадковості, що виражається в зниженні рівнів лізоциму (відповідно в 2 і в 1,35 рази; p<0,001, секреторного IgA (в 5,41 і 2,70 рази, p<0,001), інтерферону (в 3,18 і 1,51 рази, p<0,001). Зазначені зміни мають прямий взаємозв’язок з характером мікрофлори пародонтальних кишень. Стан гуморальних і клітинних чинників загальної імунорезистентності у хворих на генетично обумовлений ГП характеризується значним дисбалансом основних показників: зменшенням числа Т-хелперів (відповідно в 1,34; p<0,001 і 1,17; p<0,05 рази), підвищенням Т-супресорів (в 1,24; p<0,05 і 1,32; p<0,001 рази), зниженням імунорегуляторного індексу (в 1,67 і 1,54 рази, p<0,001) на фоні підвищення числа В-лімфоцитів (в 1,29 і 1,34 рази; p<0,05) та дисглобулінемії і прямим взаємозв’язком з клінічними та імуногенетичними критеріями.
Тривалість клініко-рентгенологічної стабілізації ГП зі спадковою схильністю має вірогідні кореляції з висотою імунорегуляторного індексу (r > 0,56), рівнем інтерферону (r > 0,49), та вмістом В-лімфоцитів (r > –0,42).
5. Для ГП підтверджений мультифакторіальний характер успадкування. Передача патологічних ознак ГП серед поколінь можлива як по обох лініях (батьківській та материнській) одночасно (17,7%), так і ізольовано по батьківській (20,5%) або материнській (61,8%) лініях. Характерна сімейна агрегація з переважним ураженням осіб жіночої статі.
6. У хворих на ГП виявлені негативні середовищні чинники, які сприяють його розвитку: патологічний перебіг вагітності матері (в 2,6 рази вище показника матерів здорових осіб, p<0,001), штучне вигодовування протягом першого року життя (частіше здорових в 3,5 рази, p<0,001), психоемоційний стрес у матері під час вагітності і в пробанда в дитячому і підлітковому віці (частіше, ніж у здорових в 2,7 і 1,9 рази, p<0,001, зниження імунологічної резистентності організму (перевищує частоту у здорових в 1,6 рази, p<0,05) та ін.
7. Підтверджена спадкова схильність до ГП на підставі виявлення позитивних асоціативних зв’язків між вказаним захворюванням і певними генетичними ознаками: дермальним малюнком долонь, антигенами систем АВО, Rh та HLA. Встановлений взаємозв’язок свідчить про роль цих чинників у розвитку ГП і формуванні особливостей його клінічного перебігу, а наявність негативних асоціативних зв’язків – про можливе превентивне значення цих показників щодо виникнення даної патології.
В залежності від наявності або відсутності обтяженого сімейного анамнезу у хворих на ГП встановлені відмінності в кількісних (відстані, кути, гребеневий рахунок на пальцях і долонях, загальний гребеневий рахунок) і якісних (візерунки на міжпальцевих подушечках і пальцях, варіанти закінчення головних долонних ліній) дерматогліфічних показниках та частоті виявлення груп крові систем АВО, Rh і антигенів HLA І класу, що свідчить про генетичну неоднорідність вказаної патології.
8. Найінформативнішими генетичними ознаками для прогнозування розвитку ГП є: дерматогліфічні (у жінок – закінчення головної долонної лінії С в 7-му полі лівої і лінії В – в 7-му полі правої руки; наявність узору Аu/Аc на гіпотенарі лівої руки; у чоловіків – закінчення головної долонної лінії А в 4-му і в 3-му полях лівої руки, а лінії В – в 7-му полі обох рук); обтяжений сімейний анамнез за материнською і батьківською лініях одночасно; імуногенетичні показники (група крові А (ІІ), антигенів HLA В8, В17, як для чоловіків, так і для жінок).
9. Найінформативнішими генетичними ознаками для прогнозування тяжкості перебігу ГП зі спадковою схильністю є: у жінок – закінчення головної долонної лінії В у 7-му полі правої руки, у чоловіків – у 5-му і 7-му полях обох рук і наявність групи крові А (ІІ), HLA-антигенів В8, Сw2 у осіб обох статей.
10. Комплексне лікування хворих на спадково обумовлений ГП із залученням до загального лікування антибактеріального препарату Цифрану СТ, остеотропних – Кальцію Д3 або Остеогенону, імуномодулятора Аміксину і місцевим застосуванням протизапальних мазей "Мефенат" або "Мірамістин" сприяло ліквідації або значному зниженню запального процесу у тканинах пародонту з поліпшенням всіх клініко-лабораторних показників у 96,9% хворих 3-ї та у 90% хворих 2-ї груп порівняно з 53,3% у контрольній 1-й групі. Безпосередній позитивний результат також поєднувався зі скороченням термінів лікування на 3-4 відвідування.
11. У віддалені терміни спостереження результати, досягнуті безпосередньо після комплексного лікування, залишалися стабільними у 84,4% хворих 3-ї та у 80% хворих 2-ї груп через 12 місяців і відповідно у 78,1% та 70% пацієнтів вказаних груп – через 18 місяців.
1. Медико-генетичні дослідження в пародонтології слід проводити у тих випадках, коли у пацієнтів молодого віку на ранніх етапах розвитку ГП (початковий – І ступінь) у зв’язку з агресивністю його перебігу неможливо досягти стійкої клініко-рентгенологічної стабілізації за допомогою комплексу сучасних загальноприйнятих методів лікування. Медико-генетичне консультування таких хворих на ГП повинно проводитися з використанням алгоритмів, розроблених з урахуванням генеалогічних, дерматогліфічних, імуногенетичних параметрів.