Таким чином, у основній і порівняльній групах відмічається зниження відсотків симптоматики нейровегетативного (на 3,5 – 6,8%) та психоемоційного (на 17,8 – 11,8%) синдромів та поступове прогресування обмінно-ендокринного синдрому (на 41,5% - 44,5%). Нами не було встановлено достовірно позитивного впливу ІМТ на перебіг менопаузи у жінок, як основної так і порівняльної груп.
Враховуючи важливість динамічного взаємовідношення центральної і периферійної ланки гіпофізарно-яєчникової системи ми провели дослідження гормонального статусу. У жінок в перші два роки після тотальної оваріоектомії, виконаної в репродуктивному віці концентрація естрадіолу в сироватці крові встановилася на рівні 45,54 ± 2,97 пмоль/л і була достовірно нищою в 2,4 рази (р<0,001), ніж у жінок в фізіологічній менопаузі (111,02±8,81 пмоль/л). Надалі, можливо, за рахунок включення екстрагонадних шляхів метаболізму, впродовж всього досліджуваного періоду часу спостерігається достовірне зростання рівня естрадіолу (р<0,001), який в результаті цього синтезу від 2 до 5 років досягає рівня 65,77±3,82 пмоль/л, що в 1,4 рази вище початкового, але залишається достовірно меншим в 1,4 рази (р<0,001), ніж у жінок в фізіологічній менопаузі (92,85±5,21 пмоль/л). В групі порівняння, на відміну від основної групи, відмічається недостовірне зниження рівня естрадіолу на 16,4%, що вказує на подальше затухання гормональної функції яєчників.
На тлі різкої гіпоестрогенії в перші два роки після хірургічного виключення яєчників, спостерігається достовірно менша (в 2 рази) концентрація прогестерону (0,47±0,02 нмоль/л) у порівнянні з 0,95±0,04 нмоль/л в Іа групі. У подальші роки на тлі достовірного зростання рівня естрадіолу, спостерігається достовірне (р<0,05) зниження концентрації прогестерону до рівня 0,24±0,02 нмоль/л в основній групі. А у групі порівняння на тлі недостовірного зниження рівня естрадіолу відмічається достовірне зростання прогестерону до 1,30±0,04 нмоль/л.
Таким чином, період відносно посиленої продукції прогестерону за відсутності основного джерела - яєчників, можливий за рахунок його синтезу в надниркових залозах. Це необхідно розглядати як одну з компенсаторно-пристосувальних реакцій організму, направлених на запобігання стрімкій втраті кісткової тканини на тлі гіпоестрогенії. Зниження рівня прогестерону майже в 2 рази від двох до п’яти років, можливо відбувається через виснаження компенсаторних можливостей наднирникових залоз. І навпаки, у групі порівняння відбувається зростання його рівня на 36,8%.
Рівень тестостерону у жінок після тотальної оваріоектомії до двох років в середньому знаходився на рівні 2,34±0,10 нмоль/л, що не перевищував середні значення норми і на 6,8% менший показника в групі порівняння. І лише від двох до п’яти років спостерігається його достовірне (р<0,05) зниження до 1,07±0,07 нмоль/л, і його рівень в 1,7 рази менший показника в групі порівняння. Таким чином, рівень тестостерону за відсутності яєчників на тлі різкої гіпоестрогенії, можливий лише за рахунок посиленої продукції його корою наднирників, і його різке зниження (майже в 2 рази) (р<0,05) від двох до п’яти років, можливо відбувається через виснаження компенсаторних можливостей наднирникових залоз.
Зміна рівня гонадотропних гормонів у жінок після тотальної оваріоектомії відбуваються, як результат різкого дефіциту естрадіолу. Одержані дані свідчать, що у жінок до двох років після тотальної оваріоектомії рівень концентрації ФСГ, досягає свого максимального значення – 59,42±3,31 MО/л, що більш, ніж в 5 разів (р<0,001), вище від контрольної групи (11,17±0,51 MО/л). Від 2 до 5 років на тлі зростання естрадіолу спостерігається його зниження майже в півтора рази – до 34,57±2,39 MО/л (р<0,05), хоча ці показники залишаються все одно майже в три рази більші, ніж у жінок контрольної групи. Протилежні зміни спостерігаються при фізіологічній менопаузі: до двох років рівень концентрації ФСГ, досягає значення 32,80±2,71 MО/л, що майже в три рази, вище від контрольної групи (11,17±0,51 MО/л), а від 2 до 5 років він недостовірно зростає в 1,25 рази – до 41,12±3,35 MО/л (р<0,05), і його показник залишається в 3,7 рази більшим, ніж у жінок контрольної групи. Таким чином, можна констатувати, що до двох років показник ФСГ в основній групі в 1,8 рази більший, ніж в порівняльній, а до п’яти років він стає в 1,2 рази меншим.
Рівень ЛГ у основній групі до 2 років становить 68,54±4,14 МО/л, що в 1,7 рази перевищує показники в порівняльній та більш ніж в 10 разів в контрольній групі, а від двох до п’яти достовірно знижується (р<0,001) до 40,23±3,05 МО/л, що майже відповідає фізіологічній менопаузі (43,24±3,13 МО/л) і в 6 разів перевищує норму (6,72±0,24 МО/л). Необхідно відзначити, що при фізіологічній менопаузі відбувається недостовірне зростання ЛГ.
Таким чином, зміни ФСГ і ЛГ однонаправлені, але залежні від причини гіпоестрогенії, хоча до 2 років менопаузи при ПОС відмічаються більш значні відхилення від показників групи контролю, що ми пов'язуємо із швидким виключенням функції яєчників.
Зважаючи, що Прикарпаття є ендемічною зоною по виникненню зобу, ми провели обстеження функції щитовидної залози в основній та порівняльній групах та у менструюючих жінок віком 40-50 років. Показники концентрації тиреоїдних гормонів у контрольній групі знаходилися в межах норми (Т3 – 2,15-6,45 пмоль/л; Т4 – 10,32-25,8 пмоль/л). У пацієнток основної групи до 2 років після тотальної оваріоектомії у порівнянні з жінками ІІІ групи встановлено концентрацію Т3 до 7,54±0,40 пмоль/л і Т4 – до 29,67±2,06 пмоль/л, що відповідно в 2,6 та 1,9 рази більше від контрольних значень і дещо перевищують верхню межу норми. Отже, дані вказують на гіпертиреоз, який в свою чергу є одним із факторів підвищення ремоделювання кісткової тканини. У період від 2 до 5 років у жінок з ПОС концентрація знизилася (Т3 - 4,87±0,43 пмоль/л, Т4 - 24,51±2,32 пмоль/л) і хоча в 1,7 та 1,6 рази вища контрольних показників, але не виходить за межі встановленої норми.
У жінок І групи до 2 років фізіологічної менопаузи концентрація Т3 і Т4, в 2 та 1,6 рази відповідно більша від контрольних значень і не перевищує верхню межу норми, а від 2 до 5 років концентрація знизилася (Т3-3,46±0,28 пмоль/л, Т4 - 16,77±1,68 пмоль/л) і практично наблизилася до контрольних показників.
Таким чином, в основній і порівняльній групах спостерігається динаміка до зниження концентрацій тиреоїдних гормонів продовж п’яти років менопаузи. Хоча при ПОС показники достовірно вищі (р<0,05), ніж при фізіологічній менопаузі – до 2 років Т3 в 1,3 рази, Т4 в 1,2 рази, від 2 до 5 років Т3 в 1,4 рази, Т4 в 1,5 рази. Але тільки в ІІа ми діагностуємо гіпертиреоз, у всіх інших групах показники не виходять за межі встановленої норми. Ці дані у жінок із ПОС вказують на більш виражені обмінно-ендокринні зміни, що в свою чергу призводять до швидкої втрати кісткової маси.
Отримані дані про кореляційний взаємозв’язок між клінічною симптоматикою, гормональним статусом і ступенем атрофічних процесів слизової оболонки піхви дають підставу вважати жінок після тотальної оваріоектомії групою ризику по виникненню постменопаузального остеопорозу, а низький показник вагінального здоров’я – маркером трофічних розладів кісткової тканини.
Жінки після тотальної оваріоектомії найчастіше відзначали невиразний біль в спині (43,9%) вже в перші два роки і (72,7%) до 5 років, тупий біль, зникаючий в положенні лежачи в 21,9% випадків до 2 років і в 36,4% до 5 років. Звертає увагу значне зростання жінок з гострим болем в хребті з 12,2% до 40,9%, болем при навантаженні на хребет з 9,8% до 50,0%, болем у всіх кістках з 19,5% до 40,9%.
Порівнюючи отримані дані, можна зробити висновок, що у жінок з ПОС клінічні прояви постменопаузального остеопорозу, особливо після 2 років менопаузи, зустрічаються майже в 1,5 рази частіше ніж при фізіологічній менопаузі.
У жінок із хірургічною та фізіологічною менопаузою порівняно з жінками із збереженою менструальною функцією спостерігається досить значне зниження МЩКТ на 22,7% та 16,7% відповідно. Зважаючи, що обстежені жінки відносяться до однієї вікової категорії, можна стверджувати, що такі зміни спровоковані гіпоестрогенним станом. Також можна відмітити, що у жінок із ПОС спостерігається більш значна втрата МЩКТ, порівняно з фізіологічною менопаузою (на 6,0%).
Для постановки діагнозу остеопорозу або остеопенії, а отже і для корегуючої терапії, досить одного фрагмента кісткового скелету, ураженого остеопорозом. При аналізі абсолютних даних виявлено, не тільки різну щільність кісткової тканини досліджуваних фрагментів кісткового скелету, але і нерівномірне її зниження протягом даного періоду часу. Вже перші два роки у жінок після тотальної оваріоектомії МЩКТ в абсолютній кількості практично у всіх досліджених фрагментах нижче, ніж у жінок у фізіологічній менопаузі: по L2 на 3,6%, по L3 на 3,4%, по L4 на 6,1%, а від 2 до 5 років: по L2 на 8,5%, по L3 на 11,5%, по L4 на 8,9% відповідно. Для оцінки динаміки втрати мінеральної щільності кісткової тканини у жінок обох груп проведено порівняння отриманих показників до 2 років та від 2 до 5 років менопаузи. В основній групі: по L2 відбувається зниження МЩКТ на 7,2%, по L3 на 8,6%, по L4 на 7,8%; в порівняльній групі: по L2 на 2,3%, по L3 на 0,2%, по L4 на 5,0%. Найбільша втрата кісткової тканини в основній групі відбувається на ділянці L3, яка по абсолютному показнику становить 0,073 г/см2, а в групі порівняння в ділянці L4 – 0,047г/см2. Таким чином, аналізуючи отримані співвідношення, можна стверджувати, що прогресування процесу демінералізації в основній групі в 1,5 - 3 рази вищі від порівняльної групи, що в свою чергу вказує на більш песимістичний прогноз для жінок з ПОС, щодо розвитку остеопорозу.
Аналіз одержаних даних в досліджуваних групах дозволив встановити середньої сили прямий кореляційний зв'язок між МЩКТ, виражену Т - показником і рівнем естрадіолу, на рівні нижньої частини поперекового відділу хребта (L4) кореляційний зв’язок виявився більш значним r=0,678, ніж на рівні верхнього відділу (L2) r=0,564 (р<0,05).