Результати експериментального дослідження. На 1 етапі – встановлено, що рівень МДА у контрольних групах експлантатів шкіри щурів при холодовій (4°С) інкубації з часом дещо зростав: через 1 годину інкубації його рівень в експлантаті шкіри становить 0,777±0,027 нмоль/мг білка (n=5), через 3 години – 0,866±0,052 нмоль/мг білка (n=5), через 6 годин – 0,876±0,034 нмоль/мг білка (n=5), через 12 годин – 0,896±0,074 нмоль/мг білка (n=5), через 18 годин – 0,807±0,088 нмоль/мг білка (n=5) і через 24 години – 0,876±0,039 нмоль/мг білка (n=5). Інкубація шматочків шкіри щурів у ПГС призводила до достовірного (p<0,01 в усі терміни, окрім 18-ти годин) зниження рівня малонового діальдегіда до 0,444±0,047 нмоль/мг білка (n=5) через 1 годину, 0,600±0,046 нмоль/мг білка (n=5) через 3 години, 0,583±0,070 нмоль/мг білка (n=5) через 6 годин, 0,500±0,019 нмоль/мг білка (n=5) через 12 годин, 0,762±0,119 нмоль/мг білка (n=5) через 18 годин і 0,659±0,046 нмоль/мг білка (n=5) через 24 години.
На 2 етапі експерименту встановлено, що рівень продуктів ПОЛ у трансплантатах шкіри щурів вірогідно не залежав від часу попередньої інкубації в 0,9%-му розчині хлориду натрію (контрольна група): при інкубації протягом 6 годин рівень малонового діальдегіда становить 0,610±0,072 нмоль/мг білка (n=5), протягом 12 годин – 0,539±0,045 нмоль/мг білка (n=5), протягом 18 годин – 0,533±0,076 нмоль/мг білка (n=5) і протягом 24 годин – 0,735±0,082 нмоль/мг білка (n=5). Попередня інкубація шматочків шкіри щурів у ПГС призводила до достовірного зниження рівня малонового діальдегіда в трансплантатах до 0,383±0,022 нмоль/мг білка (n=5) при 6-годинній, 0,409±0,005 нмоль/мг білка (n=5) при 12-годинній, 0,435±0,077 нмоль/мг білка (n=5) при 18-годинній та 0,670±0,102 нмоль/мг білка (n=5) при 24-годинній інкубації (p<0,05 при 6-, 12-, 18- та 24-годинній інкубації порівняно з відповідними показниками контрольних груп).
Гістологічні дослідження експлантатів та трансплантатів шкіри щурів показали, що у всіх експериментальних групах (при інкубації у 0,9%-му розчині хлориду натрію та при інкубації у ПГС) спостерігаються аналогічні явища деструкції епітелію і сполучної тканини, ознаками якої є збільшена кількість клітин з пікнотичними ядрами, ділянки розрихленого епідермісу та розшарування і гіалінізація сполучнотканинних волокон дерми. Однак в контрольних групах ці явища виражені більшою мірою, тоді як в дослідних мають більш мозаїчний характер. В експлантатах, що інкубувались в ПГС, відмічається збереження значної частини життєздатного епідермісу та судин дерми. Таким чином, інкубація у ПГС сприяє кращому збереженню тканин експлантатів та трансплантатів шкіри щурів.
Експериментальне дослідження на 3 етапі показало позитивний вплив застосування ПГС на приживлення повношарових трансплантатів шкіри щурів. Наприклад, при попередній інкубації на протязі 12 годин шматочків шкіри у 0,9%-му розчині хлориду натрію приживлюється близько 1/4 трансплантатів, а при інкубації на протязі того ж часу у протигіпоксичній суміші приживлюється до 1/2 трансплантатів, інші ж висихають і утворюють струп.
Отримані результати дозволяють визнати достовірну ефективність застосування ПГС для покращення приживлення трансплантатів та корекції ішемічних метаболічних порушень у тканинах трансплантатів та лоскутів при їх пересадці. Найкращі результати від застосування ПГС можна отримати при застосуванні її у перші 6-12 годин після вилучення трансплантату. На протязі наступних 12 годин ефективність застосування ПГС знижується у 2-3 рази. Впровадження у клінічну практику способів корекції ішемічних метаболічних порушень у пересаджених тканинах дозволяє сподіватися на отримання кращих результатів реконструктивних операцій з використанням тканин без власного джерела кровопостачання.
Нові методи лікування: за нашим власним досвідом, дефекти нижньої третини профілю носа зустрічаються найчастіше – з 73 спостережень на ушкодження крила, кінчика та колумели носа, окремо чи поєднано, припало 50 випадків, тобто 68,5%. Реконструктивні операції при наскрізних дефектах крила та кінчика носа викликають певні труднощі внаслідок того, що для отримання стійкого косметичного та функціонального ефекту від операції необхідно реконструювати всі три шари носа – внутрішню вистілку, опорний хрящовий шар та зовнішній шкіряний покрив. Ці обставини спонукали нас на розробку нового способу первинної реконструкції наскрізних травматичних дефектів крила та кінчика носа, який отримав патент на корисну модель №25203, зареєстрований в Державному реєстрі патентів України 25 липня 2007 року. Задачею нового способу первинної реконструкції часткових наскрізних дефектів крила та кінчика носа було досягнення стійкого косметичного та функціонального результату пластики цих дефектів шляхом відновлення всіх трьох природних шарів стінки носа, включаючи хрящовий каркас крила носа за рахунок трансплантації фрагмента хряща вушної раковини, а також модифікація пелюсткового назолабіального лоскута із шкіри щоки для отримання достатньої кількості пластичного матеріалу при реконструкції поєднаного дефекту крила та кінчика носа. За період з 2003 по 2007 рік приведений спосіб було застосовано у 7 хворих – у всіх випадках з позитивним результатом.
Алгоритм вибору способів реконструкції травматичних дефектів носа у гострому періоді після травми. Для успіху запланованої пластичної операції велике значення має вибір адекватного способу реконструкції дефекту тканин носа з урахуванням його локалізації, розміру та характеру, а також стану тканин, якими буде проведена ця реконструкція. Отже, виникає необхідність створення алгоритму реконструкції травматичних дефектів носа у гострому періоді після травми, який би враховував приведені вище характеристики дефектів носа. На рис 1 графічно представлено розроблений нами алгоритм первинної реконструкції травматичних дефектів носа.
Способи первинної реконструкції дефекту носа лоскутами на живлячій ніжці:
1. Фронто-глабелярний лоскут. 2. Ковзний лоскут з лоба.
3. Осьовий парамедіанний лоскут з лоба. (Індійська пластика)
4. Острівний лоскут з лоба на підшкірній живлячій ніжці.
5. Осьовий фронто-назальний лоскут з лоба.
7. Назолабіальний пелюстковий лоскут з боку ураження на тимчасовій живл. ніжці.
8. Назолабіальний пелюстковий лоскут з боку ураження на постійній живл. ніжці.
9. Острівний назолабіальний лоскут на підшкірній живлячій ніжці.
10. Виделкоподібний лоскут з верхньої губи.
11. Поєднання 2 назолабіальних пелюсткових лоскутів на тимчасовій живл. ніжці.
12. Поєднання 2 назолабіальних пелюсткових лоскутів на постійній та тимчасовій живлячій ніжці.
13. Назолабіальний пелюстковий лоскут з боку ураження на тимчасовій живлячій ніжці з подальшим її розворотом.
14. 2-х пелюстковий лоскут із шкіри щоки. 15. Ротаційний лоскут із шкіри щоки.
16. Комбінація 2 пелюсткових назолабіальних лоскутів на постійній живлячій ніжці для утворення внутрішнього шару носа з трансплантацією реберного хряща для реконструкції опорних структур та осьового парамедіанного чи фронто-назального лоскута з лоба для відновлення зовнішнього шару носа.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове рішення актуальної для практичної медицини задачі – покращення клінічних результатів лікування хворих з травматичними дефектами носа у гострому періоді шляхом вдосконалення методів пластики дефектів, розробки способу корекції ішемічних метаболічних порушень в пластичному матеріалі та оптимізації вибору способів реконструкції різних видів дефектів носа у гострому періоді.
1. Реплантація відторгнутих тканин у зону дефекту носа дає успішне приживлення у 33,3 ± 27,0% випадків і тільки при реконструкції поверхневих дефектів носа, причиною відторгнення пересаджених тканин у 88,9% випадків є некроз реплантатів.
2. Аутотрансплантація шкіри чи тканинних комплексів ефективна у 38,5 ± 30,6% випадків при реконструкції поверхневих дефектів носа, причиною відторгнення трансплантатів у 83,2% є некроз пересаджених тканин.
3. Пластика дефектів носа лоскутами на живлячій ніжці зумовлює вдале приживлення пересаджених тканин у 83,3 ±16,1% випадків, навіть при реконструкції наскрізних дефектів носа.
4. Успіх реконструкції наскрізних (повношарових) дефектів носа досягається використанням методу пластики дефекту лоскутами на живлячій ніжці.
5. Запропонована протигіпоксична суміш в експерименті на щурах лінії Вістар in vitro та in vivo достовірно сприяє зниженню вмісту малонового діальдегіду у пересаджених тканинах, зменшує негативні морфологічні зміни у препаратах з трансплантатів шкіри щурів та покращує приживлення цих трансплантатів.
6. Запропонований новий спосіб одноетапної реконструкції наскрізних дефектів крила та кінчика носа у гострому періоді з використанням назолабіального лоскута на постійній живлячій ніжці та відновленням всіх 3 основних шарів стінки носа, скорочує термін лікування хворих та дає стійкий косметичний результат первинної пластики дефекту.
7. Створений алгоритм вибору способів первинної реконструкції травматичних дефектів носа, що враховує характер дефекту, його розмір і локалізацію по анатомічних зонах носа, а також можливість реплантації відторгнутого фрагменту, дозволяє отримувати більш прогнозовані та більш косметично вдалі результати лікування даної патології.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
1. Враховуючи виявлену у процесі нашої роботи залежність успіху первинної реконструкції дефектів носа від адекватного вибору тактики лікування та способу реконструкції існуючого дефекту, слід впровадити у практичну медицину розроблений нами алгоритм вибору способів первинної реконструкції дефектів носа, який враховує розмір, локалізацію та характер цих дефектів, що дозволить отримувати більш прогнозовані та більш косметично вдалі результати лікування даної патології.