Таким чином, студенти-спортсмени порівняно із студентами контрольної групи мають більшу ВСР, що визначається хвилями різної періодики. При цьому, у студентів з спрямованістю на витривалість в більшій мірі активована як симпатична, так і парасимпатична ланки ВНС. Цілком ймовірно, що подібна особливість регуляторних впливів на серцевий ритм може давати певні переваги під час пристосування до розумового навантаження. Так, при швидких змінах інтенсивності (у бік зменшення чи збільшення) таких впливів немає потреби у додатковій активації однієї з ланок ВНС.
Рівень дихальної синусової аритмії та серцево-дихального синхронізму у студентів-спортсменів з різним спрямуванням тренувальних навантажень. З’ясовано, що феномен ДСА більш виражений у студентів-спортсменів як у стані спокою, так і при дозованих навантаженнях Виняток становить лише фізичне навантаження, при якому спостерігаються відмінності за цим показником між студентами-спортсменами. Відносно студентів-спортсменів на розвиток витривалості, то такі висновки цілком логічні та підтверджуються багатьма дослідниками [Дембо А.Г., Земцовський Е.В., 1989]. А ось високий рівень ДСА у студентів з силовою спрямованістю тренувальних навантажень у стані спокою, при регламентованому диханні, ортопробі та розумовому навантаженні обумовлюється дещо іншими механізмами, ніж у студентів з аеробною спрямованістю тренувального процесу.
Виявлено, що у студентів ІІ-ї групи в порівнянні з особами інших груп у стані спокою відбувається більш значне прискорення ЧСС на вдиху (рис.3). Цілком можливо, це обумовлюється специфікою їхньої спортивної діяльності, в котрій натужування при виконанні силових вправ створюють суттєві перешкоди для кровотоку у малому колі, що вимагає швидкого включення компенсаторних механізмів.
Таким чином, рівень дихальної синусової аритмії у студентів-спортсменів незалежно від спеціалізації в спокої лежачи, при регламентованому диханні з частотою 6 циклів за хвилину та ортопробі є вищим, ніж у неспортсменів. Високі рівні респіраторних коливань тривалості інтервалу R-R у них досягаються в основному за рахунок більшого його зменшення на вдиху.
Виходячи з того, що ВСР і дихання взаємопов’язані, ми також досліджували рівень СДС. Встановлено, що в стані спокою у спортсменів значення різниць між частотами домінуючої тривалості дихальних циклів та максимальної амплітуди дихальних хвиль було меншим, ніж у студентів контрольної групи та становило в осіб І групи – 0,01 (0,01; 0,03) Гц, в осіб ІІ групи – 0,01 (0,01; 0,03) Гц та в осіб ІІІ групи – 0,02 (0,01; 0,06) Гц. Це, в свою чергу, свідчить про оптимальну регуляцію серцевої діяльності у них, коли відмічається мінімальна участь вищих рівнів управління [Баєвський Р.М., 2002], а також про скоординовану і узгоджену роботу обох вегетативних центрів [Михайлов В.М., 2002, Судаков К.В. та ін., 1995]. Під час ортопроби поряд з посиленням десинхронізації у діяльності судинорухового та дихального центрів в обстежуваних, відмінності між студентами на витривалість та студентами ІІІ групи зберігаються, а між спортсменами силових видів та студентами ІІІ групи зникають. При виконанні розумового та фізичного навантажень міжгрупових відмінностей за значенням різниці між частотами не виявлено, хоча існує тенденція до дещо вищого рівня СДС в осіб І-ї групи. Останнє може мати достатньо логічне пояснення, адже у спортсменів із спрямованістю тренувального процесу на розвиток витривалості результативність виконання фізичної роботи визначається перш за все функціональними можливостями киснево-транспортної системи. Тому, мабуть, для цієї групи обстежених характерна наявність досконаліших зв’язків між дихальним та судиноруховим центрами не лише в спокої, а й при навантаженнях.
Коливання інтервалу R-R та їх хвильова структура при тривалих навантаженнях. Виконання обстежуваними тривалого розумового навантаження призвело до цілком закономірних змін в регуляції ССС: зниженню парасимпатичного тонусу та підвищенню активності симпатичної ланки ВНС. При цьому в другій половині виконання навантаження з 20-22 хвилини у студентів-спортсменів спостерігається значне підвищення потужності коливань серцевого ритму у низькочастотному діапазоні, а у студентів контрольної групи, навпаки – її зниження. Тому для більш детального аналізу нами була вибрана саме ця ділянка запису. З’ясовано, що під впливом тривалого розумового навантаження студенти з спрямованістю на витривалість у порівнянні з студентами ІІІ групи мали менше напруження регуляторних механізмів, ЧСС та більшу ВСР, потужність коливань серцевого ритму в низькому та наднизькому діапазонах. Перші також мали більше значення потужності повільної складової серцевого ритму, ніж студенти, що займаються пауерліфтингом. Разом з цим між останніми та студентами контрольної групи відмінностей за досліджуваними показниками не виявлено. Це дозволяє нам говорити про те, що систематичні тренування витривалості відображаються на ВСР й під впливом тривалого розумового навантаження, а силове тренування не призводить до помітних змін у регуляції ССС при цьому.
Фізичне навантаження обстежуваними виконувалося зі зростаючою потужністю до рівня ПАНО. Аналіз ВСР проводився після семихвилинного відпочинку. По його закінченню у студентів з спрямованістю тренувальних навантажень на витривалість у порівнянні зі студентами силових видів відмічається вірогідне збільшення потужності коливань серцевого ритму в низькому діапазоні, що свідчить про більшу активність симпатичної ланки ВНС у перших. За потужністю хвиль у високочастотному діапазоні відмінностей між досліджуваними групами не виявлено.
Таким чином, під впливом тривалих навантажень у студентів І-ї групи спостерігається більша активність симпато-адреналової системи, ніж у осіб інших груп.
Особливості центральної гемодинаміки та варіабельності серцевого ритму у студентів-спортсменів та неспортсменів при повторних дослідженнях. Враховуючи той факт, що більшість досліджуваних показників характеризуються суттєвою варіативністю, необхідно було встановити наскільки ці показники відтворюються через тривалий проміжок часу. Для виконання цього нами були проведені повторні обстеження в середньому через 246±48 днів (табл.2). За результатами кореляційного аналізу встановлено, що переважна більшість зазначених показників характеризується високодостовірною відтворюваністю через тривалий проміжок часу.
Таблиця 2
Коефіцієнти кореляції між досліджуваними показниками при першому та повторному вимірах
| Показники | Лежачи(n=37) | Стоячи(n=28) | Розумовенавантаж.(n=15) | Фізичненавантаж.(n=17) |
| СІ | 0,37* | 0,60** | 0,50* | 0,53* |
| ЗПОС | 0,36* | 0,66** | 0,52* | 0,71* |
| SDNN | 0,67*** | 0,64*** | 0,78*** | 0,54* |
| LF | 0,72*** | 0,58** | 0,75** | 0,67** |
| HF | 0,64*** | 0,81*** | 0,80*** | 0,38 |
Примітка: значущість коефіцієнта кореляції Спірмена (p)
* - р<0,05; ** - р<0,01; *** - р<0,001
Виключенням серед показників центральної гемодинаміки є ударний індекс та АТсер, які при навантаженнях не завжди мали вірогідні коефіцієнти кореляції. Це свідчить про те, що дані показники достатньо стабільні, але їхня реактивність при навантаженнях значною мірою може залежати від поточного функціонального стану організму людини.
Щоденні вимірювання ВСР у одних і тих же осіб (7 студентів) вказують на те, що величини досліджуваних нами показників коливаються в досить широких межах протягом усього періоду вимірювання. Разом з цим порівняльний аналіз загальних коефіцієнтів варіації з їхніми індивідуальними значеннями підтверджують, що ця варіативність індивідуальна.
ВИСНОВКИ
У студентів з аеробною спрямованістю тренувальних навантажень в спокої лежачи, при ортопробі, дозованому фізичному навантаженні спостерігається відносно низький рівень серцевого викиду, підвищений загальний периферійний опір судин і за рахунок цього збільшення у порівнянні з неспортсменами середнього артеріального тиску. Студенти з силовою спрямованістю навантажень у цих умовах також мають підвищений рівень середнього тиску за рахунок збільшення серцевого викиду внаслідок значного рівня кровонаповнення органів грудної клітки.
Зміни фази напруження систоли шлуночків серця та тривалості комплексу QRS електрокардіограми при ортопробі вказують на функціональну гіподинамію міокарду у студентів силової спрямованості тренування і, в більшій мірі – аеробної спрямованості. Подібна тенденція спостерігається і при дозованих розумовому та фізичному навантаженнях.
В спокої лежачи у студентів з різною спрямованістю тренувальних навантажень виявлена більша амплітуда коливань тривалості інтервалу R-R та їх складових, ніж у студентів контрольної групи. При ортопробі у студентів-спортсменів відбувається збільшення потужності спектру цього показника у діапазоні 0,04-0,15 Гц, що свідчить про більшу активацію барорефлекторних механізмів регуляції серцевого ритму при цьому, ніж в осіб контрольної групи.
Найбільший рівень симпатичної активації серцевої діяльності спостерігається при дозованій розумовій роботі у студентів контрольної групи, а при дозованій фізичній роботі - у студентів з аеробною спрямованістю тренувальних навантажень.