Остеохондроз.
Міжхребцеві диски — це фіброзно-хрящові прошарки між тілами хребців. Вони складаються з фіброзного кільця і драглистого ядра в центрі. Міжхребцеві диски виконують роль зв'язок і суглобів, а також буферів, що пом'якшують осьове навантаження на хребетний стовп. Для міжхребцевих дисків властиві ранні ознаки зношування: він стає тоншим, у кільці утворюються тріщини, через які тканина драглистого ядра проникає в тканину тіла хребця. В подальшому вона перетворюється на хрящ з утворенням хрящового вузлика — грижа Шморля, який звичайно клінічно не проявляється і переважно свідчить про порушення структури міжхребцевого диска. З віком відбуваються структурні зміни і в драглистому ядрі. У ньому зменшується вміст води, що спричинює втрату основної його функції — рівномірного розподілу осьового навантаження на фіброзне кільце в поперечному напрямку. У кільці диска з'являються ділянки розм'якшення, щілини, тріщини, які поширюються радіально (від центра до периферії), головним чином назад і в напрямку міжхребцевого отвору. У кінцевій стадії дегенерації міжхребцевии диск проростає сполучною тканиною, яка скріплює тіла хребців майже нерухомо, або, навпаки, дегенеративні зміни призводять до порушення щільності з'єднання хребців, відбувається зміщення їх один відносно одного — спондилолістез. Дегенеративні процеси в дисках часто супроводжуються реактивними змінами структури тіл хребців, крайовими кістковими розростаннями, склерозуванням хрящової тканини. Сукупність дегенеративних змін у дисках і реактивних процесів у тілах хребців називається остеохондрозом. Це прогресуюче захворювання, що зумовлене руйнуванням усіх анатомічних елементів диска, яке призводить з часом до фіброзного анкілозу тіл суміжних хребців.
Трапляються також денання тканин фіброзного кільця сприяє відриванню його зовнішніх волокон від краю тіла хребця, подразненню поздовжніх зв'язок з подальшим звапненням їх і утворенням остеофітів (спондильоз). Задні остеофіти можуть стискувати корінці спинномозкових нервів. Розростання і звапнення суглобових поверхонь суглобових відростків хребців у ділянках найбільшого навантаження зумовлюють розвиток спондилоартрозу. У деяких випадках унаслідок розриву або розтягнення дегенеративно змінених волокон фіброзного кільця елементи диска зміщуються вперед або назад. Оскільки задня поздовжня зв'язка не така міцна, як передня, диск зміщується здебільшого назад латерально, у бік міжхребцевого отвору, рідше — вздовж середньої лінії . Переднім зміщенням дисків звичайно не надають великого значення, оскільки вони клінічно себе не виявляють.
Зміщення диска без проривання фіброзного кільця називають грижею диска. Якщо через розірване фіброзне кільце дегенеративно змінене драглисте ядро виходить за його межі, говорять про випадання диска. Найчастіше спостерігається зміщення дисків між хребцями L4—L5 і L5— S1, оскільки на них припадає найінтенсивніше статоди-намічне навантаження. У грудному відділі хребетного стовпа зміщення дисків трапляється рідко.
Клінічна картина ураження міжхребцевих дисків зумовлюється не тільки безпосереднім впливом зміщеного диска на спинний мозок і корінці спинномозкових нервів, але й іншими змінами: венозним застоєм, набряком корінців і прилеглих м'яких тканин. Саме тому часто Інфекція або незначна травма сприяє загостренню до того прихованого перебігу процесу, тобто ніби грає роль етіологічного чинника.
Патологія міжхребцевих дисків у попереково-крижовому відділі хребетного стовпа розвивається найчастіше. Заднє зміщення диска може бути серединним і латеральним. Оскільки середня частина задньої поздовжньої зв'язки міцніша від бічної, то найчастіше диск зміщується латерально, в місці виходу корінця з твердої мозкової оболонки, і стискує його. Основною скаргою у разі заднього зміщення диска є біль. Тільки в поодиноких випадках на перший план виступають інші розлади. Здебільшого біль локалізується в попереково-крижовій ділянці хребетного стовпа, іррадіюючи в нижні кінцівки. Захворювання в одних випадках починається поступово, в інших — гостро, несподівано, з появи різкого болю, який може наростати протягом кількох годин, діб. Крім постійного болю під час різких рухів, нагинання тулуба, підняття важких предметів може виникати стріляючий гострий біль, шо нагадує удар електричним струмом (люмбаго), поширюючись на нижню кінцівку за ходом іннервації від ураженого корінця. Характерне посилення болю під час кашлю, напруження, що пояснюється підвищенням тиску в підпавутинному просторі. У положенні лежачи, а також у вимушеній позі біль може зменшуватися.
Зони іррадіації болю в нижню кінцівку мають різну топографію і майже завжди вирізняються чітким моно-або бірадикулярним характером. Зона іррадіації, як правило, обмежується вузькою смугою з досить чіткою межею, рідше розпливчастою. Іррадіація болю вздовж задньої поверхні ноги в ділянку п'ятки або уздовж зовнішнього краю стопи найчастіше є наслідком ушкодження корінця. Поширення болю з латеральних відділів кінцівки на тильну поверхню стопи, І—II пальців свідчить про стиснення корінця L5. Інколи після виникнення такого болю гостро розвивається парез стопи. Другим важливим симптомом є розлад чутливості в зонах іннервації ушкоджених корінців у вигляді парестезії, гіпестезії або анестезії. Здебільшого дерматом корінця у разі розладів чутливості виявляється значно чіткіше, ніж у разі іррадіації болю. Інколи під час стиснення грижею диска коріндів L4 або L5 виникає синдром ураження спинного мозку на рівні конуса. Це буває тоді, коли цей відділ постачається кров'ю не гілочкою артерії Адамкевича, а артерією корінця L4, або L5 (Депрож-Гаттерона; синдром її стиснення має таку саму назву).
Під час обстеження звертає на себе увагу наявність характерного сколіозу (гомо- або гетеролатерального), частіше — сплощення фізіологічного лордозу в поперековому відділі. Хребетний стовп вигинається у протилежний бік, що сприяє ослабленню компресії корінця, зменшенню болю. Майже завжди визначається напруження довгих м'язів спини в поперековому відділі. Воно може бути однаковим з обох боків, проте частіше переважає на боці болю. Рухомість у поперековій ділянці хребетного стовпа обмежена. Біль під час рухів є постійним симптомом заднього зміщення диска. Найчастіше порушуються згинання і розгинання тулуба, нахили обмежені більше у бік локалізації болю.
Під час пальпації виявляють болючість остистих відростків хребців L4 – L5 і Si а також паравертебрально на боці ураження. Часто біль іррадіює в нижню кінцівку. Спостерігаються зміни рефлексів. Для ушкодження корінців Цу властива зміна колінного рефлексу: частіше — зниження, рідше — підвищення. Повністю випадає п'ятковий рефлекс за ушкодження корінця S1.
Рухові розлади виявляються парезом довгих розгиначів і згиначів великого пальця, довгого розгинача пальців. Парез м'язів має значення для топічної діагностики: зменшення сили розгиначів властиве для стиснення корінця L5, парез згиначів — для ураження S1. Тривале стиснення корінців спинномозкових нервів призводить до атрофії м'язів на боці ураження, що помітніша в ділянці гомілки і стопи.
Позитивний симптом Ласега — один із постійних симптомів заднього зміщення дисків нижніх поперекових хребців.
Для діагностики ушкодження дисків поперекового відділу певне значення мають дослідження ліквородина-міки і складу спинномозкової рідини. У разі задньосерединного зміщення диска з синдромом стиснення кінського хвоста здебільшого відбуваються порушення прохідності підпавутинного простору того чи того ступеня і білково-клітинна дисоціація. Бічне зміщення дисків лїквородина-мічними порушеннями не супроводжується, у спинномозковій рідині може з'являтися незначна кількість білково-клітинної дисоціації. Рентгенологічно виділяють прямі й непрямі симптоми ураження дисків. До перших належать хмароподібна тінь або цяткові кальцинати випалого драглистого ядра, розрив фіброзного кільця, що виявляється у вигляді лінійних просвітлень диска. Непрямими симптомами є задні і зад-ньобічні остеофіти тіл хребців, зменшення висоти диска, згладженість, витягнення і загострення країв, дзьобо-подібні й скобоподібні кісткові розростання на передніх, бічних, рідше — задніх поверхнях тіл хребців, нерівність, ущільнення і склероз замикаючих пластин, звапнення зв'язок і фіброзного кільця, порушення співвідношень тіл хребців під час функціональних проб, зміна статики хребетного стовпа, випрямлення фізіологічного лордозу, кутовий сколіоз, кіфоз, звуження міжхребцевих отворів, внутрішньохребцеві хрящові вузли, деформівний артроз міжхребцевих суглобів.
У шийному відділі зміщення дисків трапляється відносно рідко, найчастіше тут утворюються задні остеофіти і спостерігається випинання дисків, які можуть спричинити ушкодження спинного мозку, корінців, корінцевих І хребетних артерій, симпатичного стовбура. Найчастіше спостерігається корінцевий синдром: біль пекучого або тягнучого характеру, що іррадіює в надпліччя, верхні кінцівки, потиличну і лопаткову ділянки. Інтенсивний уночі і в стані спокою, біль стихає під час руху. В зоні іннервації ушкоджених корінців виникають розлади чутливості у вигляді парестезії, гіпестезії, гіпотонія і атрофія м'язів, знижуються або випадають сухожилкові рефлекси.
Синдром ушкодження спинного мозку має назву мієлопатії. Розвиток цього синдрому зумовлений стисненням судин, які живлять спинний мозок. Найчастіше стискується передня спинномозкова артерія, рідше — передня корінцева. Розвиток мієлопатії внаслідок стиснення однієї з артерій, які кровопостачають спинний мозок, пов'язаний із тим, що в спинному мозку слабо розвинена система колатералей і порушення кровообігу фактично не компенсується.