Пологова травма. Перинатальні ушкодження центральної нервової системи гіпоксичного та травматичного ґенезу. Вроджені вади серця (стр. 3 из 4)
2.Фаза відносної адаптації.
3. Фаза термінальної адаптації.
У діагнозі вказується ступінь порушення периферичного кровообігу, ускладнення патології.
Приклад діагнозу: Вроджена вада серця, відкрита аортальна протока, фаза адаптації, з вираженими порушеннями серцевої гемодинаміки, НК ПА ступеня.
Після проведеної операції результат хірургічного лікування розцінюється як:
«добрий» – позитивна динаміка основних клінічних показників, що свідчить про нормалізацію кровообігу;
«задовільний» – корекція вади призвела до стійкого поліпшення стану, проте клінічні дані вказують на помірні залишкові порушення гемодинаміки;
«незадовільний» – відсутній помітний ефект або стан погіршився.
Необхідно вказати ступінь порушення гемодинаміки, ускладнення, що виникли, ступінь порушення периферичного кровообігу.
Приклад діагнозу (післяопераційний хворий): Стан після операції на серці з приводу високого дефекту міжшлуночкової перегородки. Результат операції добрий.
Діагностичні критерії основних вроджених вад серця Клінічні критерії:
• задишка;
• зміна кольору шкіри (ціаноз, блідість);
• апатія, неспокійний сон, байдужість до оточуючих;
• відставання у фізичному розвитку;
• часті захворювання легень;
• задишково-ціанотичні напади;
• «невизначені стани легень»;
• серцевий горб;
• напади серцебиття;
• різні показники артеріального тиску на верхніх та нижніх кінцівках;
• зміщення межі серцевої тупості;
• тахікардія (дизритмія);
• органічний шум;
• фіксоване розщеплення тонів;
• збільшення розмірів печінки (набряки, асцит відзначаються лише в термінальній стадії).
Найсуттєвішими перерахованими ознаками є задишка, зміна кольору шкіри, «невизначені зміни з боку легень», органічний шум те збільшення розмірів печінки.
Інструментальні критерії:
ЕКГ-ознаки перевантаження тих чи інших відділів серця (хоча відсутність перевантаження чи гіпертрофії не виключає вроджених від серця). Дизритмія. Порушення метаболізму, ознаки дистрофії міокарда,
Рентгенографія грудної клітки: кардіомегалія за рахунок перевантаженого відділу зі зміною конфігурації серцевої тіні та великих су* дин. Зміна легеневого малюнка.
Дані ФКГ: найчастіше шум високочастотний, з епіцентром нпд місцем проекції дефекту, з посиленням чи веретеноподібний. При розвитку легеневої гіпертензії відзначається поява вільного інтервалу перед IIтоном. При стенозах епіцентр шуму пов'язаний із перевантаженням тих чи інших відділів серця, частіше ромбоподібної форми. Чим значніший стеноз, тим більшої амплітуди шум і тим ближча його максимальна амплітуда до IIтону. Може бути фіксоване розщеплення II тону, додатковий III тон.
Дані Ехо-КГ (двомірна Ехо-КГ, допплєр-Ехо-КГ): звуження легеневої артерії та аорти й постстенотичне розширення; тріпотіння клапана над ділянкою стенозу; гіпертрофія міжшлуночкової перегородки; виражена гіпертрофія міокарда шлуночків нижче від стенозу, ГІперкінезія стінок, збільшення розмірів порожнини передсердь. Визначається дефектний міжпередсердний отвір, шунтування крові через отвір; ознаки перевантаження об'ємом (розширення) правих відділів серця; дефект міжшлуночкової перегородки, парадоксальні рухи міжшлуночкової перегородки, збільшення екскурсії стулок передсердно-шлуночкового клапана.
Симптоми, патогномонічні для групи вроджених вад серця: /. Вади зі збагаченням малого кола кровообігу:
• часті респіраторні інфекції, застійні пневмонії;
• гіпертрофія правого й лівого відділів серця;
• акцент IIтону над легеневою артерією, фіксоване його розщеплення;
• систолічний шум по лівому краю груднини над другим-четвертим міжребровими проміжками;
• посилення судинного малюнка на рентгенограмі органів грудної клітки.
// . Вади зі збідненням малого кола кровообігу:
• загальний стійкий прогресуючий ціаноз;
• барабанні палички, годинникові скельця;
• задлишково-ціанотичні напади;
• гіпертрофія правих відділів серця;
• ослаблення IIтону над легеневою артерією;
• поліцитемія, гіпохромна анемія.
• збіднення легеневого малюнка.
/// . Вади з нормальним легеневим кровотоком:
• запаморочення, непритомність, головний біль, задишка, серцебиття, біль у серці, особливо під час фізичного навантаження;
• стенокардитичний синдром за рахунок коронарної недостатності;
• гіпертрофія лівих відділів серця.
Необхідно пам'ятати, що при виявленні тих чи інших симптомів, Перерахованих вище, кожна дитина має бути проконсультована кардіохірургом. Зволікання в діагностиці вроджених вад серця загрожує серйозною небезпекою для життя немовляти.
При направленні на консультацію у спеціалізовану установу (кардіоцентр, консультативну поліклініку) надається виписка з амбулаторної карти, результати ЕКГ, рентгенограми органів грудної клітки в передньо-задній проекції, ФКГ, загального аналізу крові. Висновок, консультації кардіохірурга вносять у диспансерну та амбулаторну карти й забезпечують проведення рекомендованих заходів.
Найбільш часте ускладнення – інфекційний ендокардит як на фоні вроджених вад серця, так і після хірургічної корекції або використання інвазивних діагностичних маніпуляцій.Профілактика бактеріального ендокардиту:
1.Виявлення та своєчасне комплексне лікування хронічних вогнищевих запальних процесів з використанням антибіотиків широкого спектра дії.
2.Проведення антибіотикотерапії при необхідності малих операцій (тонзилектомія, екстракція зубів тощо) або інвазивних діагностичних маніпуляцій.
3.Своєчасне раціональне лікування інтеркурентних захворювань 1 використанням антибактеріальної терапії.
Лікувальна тактика при вроджених вадах серця
Єдиний засіб лікування дитини – оперативний. Залежно від характеру ураження серця та соматичного стану для проведення хірургічного лікування пацієнтів поділяють на такі групи:
1. Хворі з критичною вадою серця (тетрада Фалло з атрезією легеневої артерії, атрезія легеневої артерії з інтактною міжшлуночковою Перегородкою та ін.), яких після надання невідкладної допомоги необхідно направити на хірургічне лікування.
2.Хворі з неоперабельними вродженими вадами серця чи неоперабельні за соматичним станом (серйозні ураження центральної нервової системи та ін.).
3.Хворі, яким рання операція не рекомендована у зв'язку з незначними порушеннями гемодинаміки. їх спостерігають до оптимального для оперативного втручання віку. Найбільш сприятливий термін для оперативного лікування вроджених вад серця – IIфаза перебігу – компенсація (3–12 років життя).
Винятком є хворі з вродженими вадами серця, яким проводять консервативне лікування індометацином. Препарат є інгібітором синтезу простагландинів Е2 та F, сприяє спазмуванню протоки з подаль
шою її облітерацією. Не проводяться операції також недоношеним дітям з масою тіла меншою ніж 1500 г. та розладами дихання в перші 2–3 доби.У термінальній фазі оперативне лікування не приносить полегшення, оскільки має місце дистрофія і дегенеративні зміни в міокарді, Легенях, печінці та нирках.
Оперативне лікування протипоказане при вираженій гіпертензії малого кола кровообігу (якщо тиск у легеневій артерії більше ніж 70% ВІД артеріального, у нормі систолічний тиск у легеневій артерії – до 80 мм рт. ст.).
Консервативне лікування дітей із вродженими вадами серця направлене насамперед на надання невідкладної допомоги при катастрофічних станах (гостра та підгостра серцева недостатність, гіпокоемічні кризи) та лікування різноманітних ускладнень і супутньої Патології.
При серцевій недостатності для усунення альвеолярної гіповентиляції проводять кисневу терапію (при лівошлуночковій недостатності Вводять кисень, зволожений 20% розчином етилового спирту по 15 – 20 хв 3 рази на день). Для зменшення венозного притоку до серця вводять сечогінні засоби швидкої дії – лазикс (фуросемід) внутрішньовенно із розрахунку 2–4 мг на 1 кг маси тіла, а також призначають Периферичні вазодилататори (натрію нітропрусид, молсидомін-кор-Витон) та препарати, що знижують тиск у судинах малого кола кровообігу (наприклад, 2,4% розчин еуфіліну). Поліпшення скорочення Міокарда досягається шляхом внутрішньовенного струминного введення серцевих глікозидів. Рекомендується застосування строфантину чи Корглікону, які дають швидкий та нетривалий ефект. Можливе внутрішньовенне введення дигоксину в дозі насичення протягом 2–3 діб, рівномірно 3 рази на добу під суворим контролем за загальним станом, Пульсом перед кожною ін'єкцією, з подальшим переходом на підтримуючу дозу, що вводиться перорально у 2 приймання на добу, тривало (до 9–12 міс).
Однією з найбільш перспективних схем фармакотерапії серцевої Недостатності є застосування інгібіторів АПФ. У педіатричній прак-fИЦІ цю групу препаратів найчастіше застосовують при хронічній серцевій недостатності.
У дітей раннього віку з вродженими вадами серця зі збідненням Малого кола кровообігу часто виникає гіпоксемічний напад. Якщо Иипад виникає без знепритомнення, дитині необхідно надати колін-Цо-грудного положення, дати кисень, призначити седативну терапію (Промедол, седуксен, димедрол, піпольфен), кордіамін. У разі тяжкого гіпоксемічного нападу, що супроводжується знепритомненням, судомами, апное тощо, крім вищеназваного лікування внутрішньовенно краплинно вводять: декстран (50–100 мл), 5% розчин натрію
Гідрокарбонату (20–100 мл), плазму із розрахунку 10 мл на 1 кг маси тіла, 2,4% розчин еуфіліну (1–4 мл), вітамін С (500 мг), 5% розчин Вітаміну Вх (0,5 мл), вітаміну В12 (10 мкг), 20% розчин глюкози (20 – 40 мл), інсулін (3–4 ОД). Паралельно дають бета-адреноблокатори (обзидан, анаприлін) у дозі 0,5–1 мг на 1 кг маси тіла на добу. При Неефективності терапії проводять інтубацію і переводять на штучне дихання. Іноді проводять екстрену операцію – аорто-легеневе анас-томозування.