Порівняльний фармакологічний аналіз імунотропних властивостей ряду антибактеріальних препаратів, які застосовуються при туберкульозі легенів (стр. 4 из 5)

Таким чином, у хворих усіх груп виявлене глибоке порушення вихідного імунного статусу, що супроводжується чітким зменшенням у крові CD³+, CD⁴+, CD⁸+, збільшенням CD¹⁶+, CD¹⁹+, CD²¹+, CD²⁵+, зниженням фагоцитарного індексу, спонтанної й індукованої ЛХЗЛ, індексу стимуляції. Одночасно з цим збільшувалася кількість ЦІК.

Для визначення впливу рифампіцину, рифабутину, офлоксацину і канаміцину на клітинну системну імунну відповідь досліджували цільну кров 60 хворих на ТБ легенів до початку протитуберкульозної терапії.

У хворих туберкульозом при стимуляції тільки з рифампіцином при зіставленні зі зразками групи порівняння знижувався вміст CD3⁺, CD16⁺ і CD25⁺ відповідно на 5.4, 4.0 і 6,5%, при цьому рівень CD4⁺ і CD8⁺-клітин практично не відрізнявся від відповідних показників групи порівняння. У дослідній групі, де використовували рифабутин, відзначається тенденція до підвищення CD4⁺ (2,5%) і CD8⁺ (2,6%), рівномірне зниження CD16⁺ (4,0%) і помітне зниження активованих клітин – 11,3%. У хворих, лікованих офлоксацином, не виявлені розходження із вмістом CD3, CD8 і CD25. Цей препарат також як і рифабутин, сприяв зниженню концентрації CD16⁺ (6,3%) і зростанню CD4⁺ (3,3%). При стимуляції лімфоцитів канаміцином спостерігалося зниження CD3⁺ на 3,6%, CD16⁺ - на 13,1%, CD25 - на 4,0% і CD4⁺-на 2,1%. Канаміцин впливав тільки на рівні субпопуляцій, і його імунотропна дія носила імунодепресивний характер. У хворих, який був призначений рифабутин, збільшення CD3⁺ носило виражений характер. У хворих з інфільтративною формою ефект офлоксацину помітно відбивався на концентрації CD4. Аналогічно цьому відзначалося підвищення CD8⁺ у пробах у хворих з інфільтративним туберкульозом, які вживали офлоксацин.

На підставі отриманих результатів і наявних літературних даних ми не виключаємо вплив ПТП на апоптоз при ТБ легенів. Можна припустити, що, ефективно впливаючи на МБТ, знищуючи інфіковані макрофаги, рифампіцин і рифабутин могли б сприяти посиленню імунної відповіді. Однак, зрушення в імунній системі, зокрема низькі рівні CD3⁺, CD4⁺ і CD8⁺ і поєднаний з ними високий вміст CD25⁺, очевидно, є результатом посиленого апоптозу і мають визначену причетність до порушень імунної відповіді (табл. 4).

Таблиця 4

Вміст рецепторів активаціївобстежених груп

Показники	Контрольнагрупа	Групихворихзінфільтративним ТБ(n=61)
CD3+25+	2,3 ± 0,06	6,0 ± 0,04*
CD3+69+	2,4 ±0,04	5,3 ± 0,09*
CD4+25+	3,0 ±0,02	7,0 ± 0,09*
CD4+69+	3,4 ± 0,03	6,7± 0,06*
CD8+25+	1,1± 0,05	1,9± 0,02
CD8+69+	3,0 ± 0,05	4,0± 0,06
CD4+25+/CD8+25+	2,7 ± 0,08	3,7 ± 0,05
CD4+69+/CD8+69+	1,3 ± 0,04	1,6± 0,02

Примітка. * – достоверные отличия у больных с контрольной группой (p<0,05).

У пацієнтів обстежених груп у периферичній крові виявлялися Т-лімфоцити з фенотипом CD3⁺CD25⁺, CD4⁺CD25⁺, CD8⁺CD25⁺, CD3⁺CD69⁺, CD4⁺CD69⁺ і CD8⁺CD69⁺. У хворих ТБ легень дані показники в периферичній крові значно зростають у середньому в 2,5 рази. Відповідно змінювалися співвідношення CD4⁺CD25⁺/CD8⁺CD25⁺ і CD4⁺CD69⁺/CD8⁺CD69⁺. У хворих на ТБ у порівнянні з контролем ці показники вірогідно зростають.

В осіб контрольної групи в культурі лімфоцитів стимульованих ФГА in vitro прогресивно зростало кількість клітин, які несуть одночасно диференційовані CD4⁺ або CD8⁺ і маркер активації CD25⁺. У популяції CD3⁺-лімфоцитів виявлялося виражене зростання вмісту активованих клітин. Пік співвідношення CD4⁺CD25⁺/CD8⁺CD25⁺ спостерігався до 4 годин культивування, проте через 24 години зменшувався.

При інфільтративній формі до лікування вміст CD3⁺, CD4⁺ і CD8⁺ Т-клітин, експресуючих CD25⁺, був у середньому в 1-1,5 рази вище, а ніж у крові осіб контрольної групи. Концентрація активаційних маркерів CD3⁺CD69⁺, CD4⁺CD69⁺, CD8⁺CD69⁺ у хворих ТБ перевищувала контрольні показники в 1,3 рази.

Аналіз отриманих результатів культивування показав зміну вмісту CD8⁺CD69⁺-маркерів у залежності від ваги туберкульозного процесу, а також від тривалості культивування.

З метою оцінки дії кожного препарату окремо на активаційні маркери ми провели культивування лімфоцитів із включенням у зразки розчинів ПТП: рифампіцину, рифабутину, офлоксацину і канаміцину. Порівняння даних показало, що рифампіцин не впливав на активність CD4⁺CD25⁺-маркерів і пригнічував активність CD3⁺CD25⁺ і CD8⁺CD25⁺-клітин в усі години культивування, а також CD3⁺CD69⁺-маркерів до 96 години, однак потім препарат підсилював їх активність. Виявлено незначну стимуляцію рифампіцином CD4⁺CD69⁺-Т-клітин. Ми спостерігали збільшення кількості CD8⁺CD69⁺-маркерів через 24 і 96 годин культивування, але підйом до 120 годин перемінився зниженням даної субпопуляції. У зразках з рифабутином зареєстроване посилення активності CD3⁺CD25⁺, CD3⁺CD69⁺ і CD8⁺CD25⁺-клітин. Пік активності CD3⁺CD25⁺ і CD8⁺CD25⁺-маркерів відзначався через 120 годин культивування, і був вищим за аналогічні показники без стимуляції ПТП відповідно на 12,9 і 7,4%. Максимальна активність CD3⁺CD69⁺-клітин, зареєстрована до 96 годин, перевищувала порівняльні значення на 3,0%. Менш виражена стимуляція активності імунної відповіді відзначалася серед CD4⁺CD69⁺-маркера. Пік активності спостерігався між 8-24 годинами (20,0% і 28,8% проти порівняльних 15,4% і 27,7%). В інші години рівень не відрізнявся від показників у зразках, що не містять препарат. Препарат не впливав на активність CD8⁺CD69⁺- і пригнічував функціональну активність CD4⁺CD25⁺-клітин. На відміну від рифабутину, офлоксацин позитивно впливав на рівень CD3⁺CD25⁺, CD3⁺CD69⁺, CD4⁺CD25⁺ і CD4⁺CD69⁺-клітин, різниця між порівняльними даними склала відповідно 16,1%, 15,1%, 10,6% і 7,6%. При цьому концентрація CD8⁺-фенотипу, експресуючого CD25⁺ і CD69⁺-маркери під дією ФГА й офлоксацину, тільки до 24 годин підвищувалася відповідно на 29,6 і 34,0%, а потім поступово знижувалася і після 120 годин культивування була нижче вихідних величин. Вивчення функціональної активності CD3⁺, CD4⁺ і CD8⁺-лімфоцитів, експресуючих активаційні маркери, показало пригнічення їх активності під дією канаміцину. Зростання активності відзначалося тільки до 24 годин культивування CD4⁺CD25⁺ і CD8⁺CD25⁺ відповідно на 13,4% і 14,5% при порівнянні зі зразками без препарату. Отже, найбільш виражену дію на експресію активаційних маркерів справляв офлоксацин і найменшу – канаміцин.

У процесі культивування з рифампіцином і офлоксацином відбувалося збільшення кількості CD8⁺-клітин, експресуючих CD69⁺-маркер, особливо між 4 і 96 годинами, тоді як рифабутин у процесі культивування сприяв експресії CD8⁺-фенотипом крім CD69⁺ і CD25⁺-маркера. При порівнянні співвідношень між CD4⁺CD25⁺/CD8⁺CD25⁺ у зразках лімфоцитів без препаратів і з рифампіцином, офлоксацином і канаміцином виявлене зростання, у той час як з рифабутином відзначається зменшення цього показника. Порівняльний аналіз співвідношення CD4⁺CD69⁺/CD8⁺CD69⁺ показав його збільшення у всіх зразках. Очевидно, порушення імунної відповіді в хворих ТБ пов’язано не тільки зі зміною кількості клітин, але і з порушенням процесів їх активації. На підставі отриманих результатів можна констатувати у хворих на ТБ зниження кількісного вмісту Т-лімфоцитів та їх регуляторних субпопуляцій різних фенотипів не тільки в крові, але й у процесі індукованої активації in vitro.

Таким чином, отримані результати експресії активаційних маркерів на поверхні CD3+, CD4+ і CD8+-лімфоцитів під дією рифампіцину, рифабутину, офлоксацину і канаміцину розширюють уявлення про активовані Т-клітини у розвитку туберкульозного процесу і зіграють позитивну роль у визначенні нових підходів до корекції порушень імунної системи на рівні активації імунорегуляторних субпопуляций.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі проведено порівняльне вивчення впливу протитуберкульозних препаратів (рифампіцину, рифабутину, офлоксацину, канаміцину та ізоніазиду) та їх комбінацій на стан імунологічної реактивності організму in vitro та in vivo, проаналізований вплив вище названих препаратів та їх комбінацій на показники імунітету, встановлені їх імунотропні властивості з метою оптимізації хіміотерапії туберкульозу. Дослідження проводили на до клінічному рівні (на щурах та морських свинках), а такою у клініці серед людей, хворих на туберкульоз легенів.

Оцінка показників периферичної крові (рівня гемоглобіну, ШОЕ, лейкоцитарної формули) у щурів і морських свинок показала, що рифабутин і офлоксацин сприяють поверненню їх до початкового рівня у експериментальних тварин: підвищені у заражених туберкульозом тварин рівні гемоглобіну, ШОЕ та лейкоцитів знижувалися.

В експерименті при модельному туберкульозі у морських свинок і щурів встановлено, що офлоксацин і рифабутин мають більш виражені імунотропні властивості, ніж рифампицин і канаміцин. Аналогічна закономірність виявлялася і у впливі даних препаратів на показники імунітету у людини.