Вступ
Досліджую сучасні тенденції в медицині, варто припустити, що розвиток вітчизняної охорони здоров'я поряд з іншими характеристиками визначається зміною суті традиційних відносин лікаря і пацієнта. Відносини ці сьогодні в більшому ступені, чим у період радянського розвитку суспільства, наповняються економічними складовими; починають здобувати ліберальну маркетингову сутність. Крім класичних визначень, лікар, як фахівець, що допомагає при утраті фізичного і психічного здоров'я, що приймає пологи і продовжують життя, що полегшує страждання стражденних - починає виступати, у більшій або в меншому ступені, як виробник медичних послуг і продавець своєї праці і його результатів.
Лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров'я чи його підрозділу. Обов'язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення.
Лікар не несе відповідальності за здоров'я хворого у разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.
Обов’язки лікаря
Для виконання своїх обов’язків лікар повинен мати свободу професійних дій, узгоджених з його сумлінням і вимогами сучасної медицини.
За лікарем зберігається свобода вибору в застосуванні обґрунтованих методів, які, на його думку, є найвиправданішими. Лікар повинен, однак, обмежитись такими діагностичними, лікувальними і профілактичними заходами, які дійсно необхідні хворому та відповідають сучасному рівню медичних знань.
В окремих ситуаціях лікар може відмовитись або ж ухилитись від лікування хворого, крім випадків, коли надання невідкладної лікарської допомоги не терпить зволікання. Не маючи змоги надати медичну допомогу хворому, або ж ухиляючись від неї, лікар зобов’язаний вказати хворому, а також його законним представникам, на іншу можливість її одержання.
Лікар може здійснювати лікарські заходи виключно з медичних та (або) естетичних показань.
Лікар повинен старанно провести діагностування, лікування і профілактику, присвячуючи на це необхідний час.
Лікар може почати лікування тільки після попереднього обстеження пацієнта. Винятком є хіба надзвичайні ситуації, за яких негайна лікарська допомога у формі поради може бути надана лише на відстані.
Проводячи діагностування, визначення нозології, профілактику і лікування, лікар не повинен виходити за межі своїх професійних можливостей.
Якщо ці заходи перевищують компетенцію лікаря, він повинен звернутися до компетентнішого колеги. Це не стосується надзвичайних ситуацій і важких захворювань, при яких зволікання може загрожувати здоров’ю і життю хворого.
Лікар повинен дбати про такі умови виконання своїх обов’язків, які забезпечують відповідну якість опіки над хворим.
Лікар зобов’язаний доброзичливо та культурно ставитись до пацієнта, шанувати його особисту гідність.
Лікар зобов’язаний поважати право пацієнта на свідому участь у прийнятті основних рішень, що стосуються його здоров’я.
Пацієнт повинен одержати доступно сформульовану інформацію щодо стану свого здоров’я. Пацієнт має знати про ступінь потенційного ризику діагностичних і профілактичних заходів та очікуваного покращання, що пов’язані з цими діями, а також про можливість іншої тактики лікування.
Лікар не може використовувати свого впливу на пацієнта поза лікувальною метою.
Діагностування, лікування і профілактика вимагають згоди пацієнта. Якщо пацієнт нездатний свідомо виявити свою волю, тоді це може зробити його законний представник чи фактичний опікун, тобто особа, яка постійно ним опікується.
Діагностування, лікування чи профілактику можна розпочати без згоди хворого лише в особливих випадках, коли є загроза життю та здоров’ю пацієнта або інших осіб.
У випадку відмови пацієнта від пропонованих заходів лікар повинен, у міру можливостей, оточувати його лікарською опікою.
За бажанням пацієнта лікар може не інформувати його про стан здоров’я чи перебіг лікування. Пацієнт може також назвати осіб, які контактуватимуть з лікарем від його імені. Надання інформації родині, коли це можливо, повинно бути погоджене з хворим.
Якщо хворий непритомний, то для його добра лікар може поінформувати іншу особу, будучи впевненим, що вона діє в інтересах хворого.
У випадку хвороби дитини лікар зобов’язаний вичерпно поінформувати її батьків або опікунів.
Якщо прогноз для хворого несприятливий, його слід тактовно й обережно повідомити про це. Інформацію про діагноз і несприятливий прогноз лікар може подати лише тоді, коли він твердо переконаний, що це не завдасть глибоких страждань або інших шкідливих для здоров’я пацієнта наслідків; проте, якщо пацієнт наполягає на цьому, лікар повинен її подати.
Лікар не має права перешкодити хворому звернутись до іншого лікаря з проханням про визначення стану його здоров’я і оцінки лікувальних заходів. Якщо хворий цього бажає, лікар повинен сприяти в одержанні такої консультації.
Під час лікування хворий має право користуватись опікою родичів або друзів, звертатись до осіб духовного стану. Лікар повинен з належним зрозумінням ставитись до близьких хворому осіб, які турбуються його життям і здоров’ям.
Лікар, який опікується хворим, повинен забезпечити безперервність лікування, а якщо необхідно — забезпечити опіку інших лікарів.
Якщо в процесі лікування лікар допустив серйозну помилку або ж виникли непередбачені ускладнення, він повинен поінформувати про це хворого та вжити заходів для їх усунення.
Коли ж стан хворого вимагає застосування особливих методів діагностування, терапії чи профілактики, які одночасно не можна застосувати усім пацієнтам, що їх потребують, лікар встановлює черговість їх здійснення для пацієнтів, керуючись медичними критеріями.
Подання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях
Медичні працівники зобов'язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим відшкодуванням витрат.
У невідкладних випадках, коли подання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані надавати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні подавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов'язок покладено законодавством і службовими інструкціями.
У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою подання невідкладної допомоги або транспортування його в найближчий лікувально-профілактичний заклад.
Подання безплатної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) покладається насамперед на спеціалізовані бригади постійної готовності служби екстреної медичної допомоги з відшкодуванням необхідних витрат місцевих закладів охорони здоров'я в повному обсязі за рахунок централізованих фондів.
Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли поданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безплатне лікування та матеріальна компенсація шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну.
Відповідальність за несвоєчасне і неякісне забезпечення подання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, несуть органи влади і спеціальні заклади, які обслуговують лікувальні заклади.
Обов'язок надання медичної інформації
Лікар зобов'язаний пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров'я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров'я.
Пацієнт має право знайомитися з історією своєї хвороби та іншими документами, що можуть слугувати для подальшого лікування.
В особливих випадках, коли повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта, лікар може її обмежити. В цьому разі він інформує членів сім'ї або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Таким же чином лікар діє, коли пацієнт перебуває в непритомному стані.
Лікарська таємниця
Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.
Загальні умови медичного втручання
Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров'ю пацієнта.
Медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе.