Зміст
Предмет, завдання і методи патології, загальні прояви обміну речовин
Обмін речовин
Перелік літературних джерел
Предмет, завдання і методи патології,загальні прояви
обміну речовин
Патологія — обширна область біології, що вивчає прояви зміненої або порушеної життєдіяльності. Термін цей народився в глибокій старовині і спочатку відображав чисто суб'єктивні переживання людини, чого-небудь що випробовував страждання. Правда, вже Гален вкладав в термін «патологія» дуже широкий вміст. Фактично він ототожнював між патологією і етіологією, а остання включала всі прояви порушеної життєдіяльності, тобто і морфологічні зміни.
Усередині патології виникли і до цих пір виникають галуження, якби самостійні галузі знання. З одного боку, це збільшує загальну кількість нагромаджуваних фактів, загальний багаж знань, розширює можливості лікування, профілактики і гігієни; з іншого боку, створює деяку загрозу загубитися в побічному, випадковому, залишитися на поверхні явищ. Для широкого круга патологів, що працюють в обстановці клінік, лікарень, створюється небезпека перетворитися на лабораторний відсік медицини, у фахівців, обслуговуючих лише безпосередні завдання практики. Багато хто з них відходить від науково-дослідних завдань, тобто від глибоких теоретичних досліджень, складових, як відомо, серцевину всякої науки. Філософія зі свого боку зареєструвала цей відхід від теорії як позитивізм, прагматизм з їх ставкою на практичну корисність факту, на практичну вигідність думки.
Основне завдання патології як науки полягає в понятті і виявленні взаємозв'язаних принципів і виведення законів і теорій. Таким чином теоретичним фундаментом сучасної практичної медицини є загальна теорія патології, що вивчає загальні закономірності, лежачі в основі патологічних процесів.
Разом з дробленням медицини на окремі спеціальності усередині патології також виникли багаточисельні ухили: патоморфологія (точний опис змін і морфогенез), експериментальна морфологія, патофізіологія, експериментальна патологія, порівняльна патологія, палеопатологія, невропатологія з нейрогістологією, патохімія і тому подібне Все це свідчить про широту виниклих завдань, про неможливість в області патології зосереджено працювати по всіх напрямах. В той же час стає очевидним, що крайня децентралізація знань, що слабо стримується протилежною тенденцією, загрожує основам теорії, особливо якщо врахувати, що ці основи зовсім не є лише медичними. Закономірності, яким слідують приватні патологічні процеси, є закономірностями загальнобіологічними; останні лише своєрідно заломлюються в приватних процесах. Лише вивчення загальних закономірностей може наблизити нас до розуміння приватних явищ, їх єства; лише таким дорогою світ патологічних явищ з'явиться перед нами як прояв взаємозв'язку речей, а не як хаос, безлад або гра випадковостей.
На долю загальної патології і припадає завдання нівелювати цю роз'єднаність, оскільки загальна патологія «користується всіма даними, виробленими іншими науками», і, крім того, поповнює «те, що бракує в цих даних з точки зору загальнопатологічної».
А бракує багато що! «Общепатолог» В.В. Пашутін писав: «Загальна патологія відноситься до спостережуваних патологічних процесів з цілями більш філософськими, вона не соромиться жодними лікарськими завданнями і веде свою абстракцію, свої виводи набагато далі, чим приватна патологія; завдання загальної патології з'ясувати ті закони, якими прямують процеси, що здійснюються в хворому органі; подібно, нормальній фізіології загальна патологія переслідує перш за все виключно наукові цілі». І далі: «Загальна патологія представляє... ту галузь знання, в якій повинно сконцентрувати все, що вироблене... різними медичними науками і що може служити до з'ясування патологічних процесів у всій їх облиште», «розділення наших знань на окремі науки має чисто штучний характер».
В.К. Ліндеман бачив основне завдання загальної патології в «вивченні законів, керівників патологічними явищами». Загальна патологія, по Лінденману, — це «самостійна біологічна дисципліна»; вона «стосується явищ всього органічного світу», а її кінцева мета — «встановлення основних законів життя».
Втім, цю «кінцеву мету» добре передбачали Rokitansky і Virchow. «Переносячи патологію в область природознавства, патологічна анатомія проклала дорогу в таку глибину свого предмету, яка лише доступна розуму людському».
Зараз до сказаного хочеться додати, що не лише вироблене різними медичними науками може сприяти з'ясуванню патологічних процесів, але і вироблене іншими науками, перш за все біологією, хімією, фізикою, математикою. Значення відкриттів, що революціонізувало, в області цих наук знімає покривало загадковості з багатьох явищ природи і одночасно заглиблює наші знання в області закономірностей об'єктивного світу, усуваючи наукові забобони; породжені свого часу як безсиллям людини перед лицем незрозумілих законів природи, так і відчуттям його залежності від цих законів. Тут же розкривається і положення, важливе для майбутнього розвитку медицини; медицина не може розвиватися відособлено від загального круга природних наук. Основним елементом, єднальним медицину з природознавством, і є загальна патологія, а по суті справи біологія і екологія людини.
Виклад основ загальній патології вводить нас в контакт з такими дисциплінами, як анатомія, фізіологія, ембріологія, біохімія, мікробіологія, імунологія і так далі Загальна патологія синтезує і по-своєму втілює факти, отримані цими дисциплінами, зіставляючи їх з даними клінічної практики.
Цей синтез реально привів до неможливості розмежування всіх трьох класичних дисциплін, на яких зростала медицина, - морфології, фізіології і біохімії. Відповідні методи взаємно проникають і доповнюють один одного. Пішов в історію і антагонізм між гуморальною і солідарною патологією. Однобічність теоретичного розвитку як деякий закон цього розвитку була усунена діалектичною логікою розвитку наукових знань, тобто «стратегією наукового мислення».
Питання про розкриття єства процесів, спостережуваних в патології, як і у фізіології, виходить за рамки вузький медичних аспектів і наближає нас впритул до закономірностей загальнобіологічних. Знання клініки, морфології, біохімії, етіології, патогенезу даного явища ще не дозволяє судити про біологічне єство цього ж явища, тобто відповідного закону природи. Це єство лежить не в тих або інших зовнішніх проявах..., не у тій або іншій зовнішній причині, а виключно в реакції з боку організму, що дозволяє йому зберегти своє життя за умов, що змінилися, в придбанні цим організмом нових властивостей, що є, дивлячись по обставинах. Bernard взагалі протестував проти позначення фізіології «нормальною» або «патологічною», справедливо вказуючи, що це нічого не значущі слова, що існує лише фізіологія як велика наука про життя. «Патологія хворої людини і фізіологія здорової людини суть лише два обличчя фізіології людини: від одного випадку до іншого закони не змінюються».
Ф.С. Цицурін вказував, що хвороба і здоров'я суть лише різні сторони життя, що діє за одними і тими ж законами. Кажучи про «фізіологію хворої людини», Ф.С. Цицурін ототожнював між патологічною фізіологією і фізіологічною патологією.
Про принципову тотожність фізіологічних і патологічних процесів говорять і методи їх вивчення: «Клінічні картини хвороб по суті нічим не відрізняються від фізіологічних функціональних. картин і тому повинні аналізуватися однаковими методами».
Словом, якщо фізіологічні реакції є деяким динамічним і морфологічним стереотипом, то перетворення його на стереотип патологічний зовсім не є просто «порушенням функцій», або «пошкодженням» їх, а лише своєрідним пристосуванням фізіологічних функцій до даних умов існування.
«Ні твори природи, окремо взяті, ні поняття ніколи, не досягають повноти» (Д.І. Менделєєв). Багатоплановість явищ життю не дозволяє науково і об'єктивно розмежувати поняття «здоров'я» і «хворобу». Відносність обох понять, зокрема, добре розкривається в старості, в її неминучих недугах. Лише виходячи з суб'єктивних відчуттів і переживань, переносячи останні на явища природи, можна проводити вказане розмежування.
В світлі викладеного відпадає і обивательська оцінка патологічних процесів як просто «ненормальних» (в протилежність «нормальним», тобто фізіологічним), або як хаосу, дезорганізації, безладу.
Виходячи з фундаментального значення, загальна патологія повинна розкрити загальні закономірності виникнення, течії і результату патологічних процесів і хвороб людини на основі інтеграції найбільш істотних досягнень патобіохімії, патофізіології, патоморфології, інших медико-біологічних наук і клінічних дисциплін, і сформувати таким чином базу сучасної теорії патології, також забезпечити розуміння нових напрямів в профілактиці, діагностиці, лікуванні і реабілітації хворих.
В процесі обміну речовин постійно відбувається перетворення енергії: потенційна енергія складних органічних сполук, що поступили з їжею, перетворюється на теплову, механічну і електричну. Енергія витрачається не лише на підтримку температури тіла і виконання роботи, але і на відтворення структурних елементів клітин, забезпечення їх життєдіяльності, зростання і розвитку організму.
Теплоутворення в організмі має двофазний характер. При окисленні білків, жирів і вуглеводів одна частина енергії використовується для синтезу АТФ, інша перетворюється на теплоту. Теплота, що виділяється безпосередньо при окисленні живильних речовин, отримала назву первинної теплоти. Зазвичай на цьому етапі велика частина енергії перетворюється на тепло (первинна теплота), а менша використовується на синтез АТФ і знов акумулюється в її хімічних макроергічних зв'язках. Так, при окисленні вуглеводів 22,7% енергій хімічного зв'язку глюкози в процесі окислення використовується на синтез АТФ, а 77,3% у формі первинної теплоти розсіюється в тканинах. Закумульована в АТФ енергія використовується надалі для механічної роботи, хімічних, транспортних, електричних процесів і кінець кінцем теж перетворюється на теплоту, що позначається вторинною теплотою. Отже, кількість тепла, що утворилося в організмі, стає мірою сумарної енергії хімічних зв'язків, що піддалися біологічному окисленню. Тому вся енергія, що утворилася в організмі, може бути виражена в одиницях тепла — калоріях або джоулях.