Принципи підбору основ для м'яких лікарських форм (стр. 7 из 11)

Твердий жир. В аптечній практиці використовують твердий жир типу А і Б. Твердий жир типу А містить 100% твердого кондитерського жиру. Рекомендується при використанні методу виливання, для супозиторіїв, у які входять ліпофільні (рослинні олії, олійні розчини) і порошкоподібні речовини в кількості до 15%. Твердий жир типу Б містить 95–99% твердого кондитерського жиру і 1–1,5% моногліцериду стеаринової кислоти (емульгатор Т‑1 чи емульгатор №1). Рекомендується для виготовлення супозиторіїв з водожиронерозчинними порошкоподібними речовинами і рідкими екстрактами.

Гідрофільні основи. ДФ XI як гідрофільні основи рекомендує: желатино-гліцеринові і мильно-гліцеринові гелі, сплави поліетиленоксидів різної молекулярної маси й інші, дозволені до медичного застосування.

Процес всмоктування лікарських засобів з цих основ відбувається незалежно від температури їх плавлення, тому що всмоктування обумовлене лише швидкістю дифузії лікарських засобів з основи і швидкістю розчинення самих основ. Ці основи можуть застосовуватися для виготовлення свіч, кульок і паличок тільки методом виливання.

Желатино-гліцеринова основа (Massa gelatinosa) складається з желатину, гліцерину і води, що у різних фармакопеях прописуються в різних співвідношеннях. Вміст желатину в основі може варіювати в межах від 10% (Франція) до 20% (Угорщина). Щільність желатино-гліцеринової основи залежить від кількості желатину: чим його менше, тим основа м'якша і плавиться швидше. Від кількості гліцерину залежить ступінь висихання основи, особливо при тривалому зберіганні: чим більше гліцерину, тим висихання її відбувається повільніше. Тому в залежності від вимог, пропонованих до основи, змінюють кількість наявних у ній складових частин. Вона добре поглинає речовини, розчинні у воді і гліцерині. Офіцинальний пропис желатино-гліцеринової основи: желатину – 1, води – 2, гліцерину – 5 частин.

Виготовлення основи: подрібнений желатин заливають очищеною водоюТомнатної температури і залишають набухати на 30–40 хвилин, після чого додають гліцерин і нагрівають до утворення прозорої однорідної маси. Готової основи повинно вийти 8,0 г.

Желатино-гліцеринова основа має ряд недоліків. Внаслідок малої механічної міцності вона найчастіше використовується для виготовлення вагінальних супозиторіїв. При введенні значної кількості електролітів спостерігається явище синерезису. Драглі також несумісні з кислотами, лугами і в'язкими засобами. Желатин із солями важких металів утворює нерозчинні продукти. При зберіганні желатино-гліцеринова основа швидко висихає і пліснявіє, тому що вона є гарним середовищем для розвитку мікроорганізмів.

Мильно-гліцеринова основа (Massa sapo-glycerinata) являє собою розчин мила в гліцерині. Готують цю основу різними методами в залежності від вихідних складових частин та їх кількості. Австрійська і Польська фармакопеї рекомендують готувати мило зі стеаринової кислоти і натрію карбонату. За фармакопеями інших країн (США, Угорщина, Голландія) основи одержують шляхом сплавлення готового медичного мила з гліцерином. В Угорській фармакопеї приведено наступний пропис: мила медичного – 10 частин, гліцерину – 90 частин, води – 10 частин.

Офіцинальний пропис мильно-гліцеринової основи по ДФ X на 20 супозиторіїв має такий склад: гліцерину 60,0 г, натрію карбонату (кристалічного) 2,6 г, кислоти стеаринової 5,0 г.

Можна також застосовувати як основу для супозиторіїв 8–10% розчин мила в гліцерині, що раціональніше і простіше для виготовлення. Готують сплавленням медичного мила, що складається головним чином зі стеарату і пальмітату натрію з гліцерином. При цому одержують досить щільні драглі.

Свічі, отримані на мильно-гліцериновій основі (мильця), мають значну гігроскопічність і, як правило, використовуються без додавання інших лікарських засобів. Вони діють як проносне, це зв'язано з місцевою подразнюючою дією, що викликає рефлекторну перистальтику кишківника. При відпуску свічі слід загортати у фольгу.

Синтетичні основи. З водорозчинних синтетичних основ у вітчизняній практиці так само, як і за рубежем, використовують продукти різного ступеня полімеризації окису етилену, що мають повну фізіологічну індиферентність. Відомо, що тверді полімери окису етилену використовують у Німеччині за назвою «Postonal», а м'якої консистенції – «Postonal В», у Франції вони називаються – «Scurol», США випускають «Carbowax», що наближається за температурою плавлення до Postonal і плавиться при температурі людського тіла.

Поліетиленоксидні основи. Про одержання поліетиленоксидів, їх властивості і застосування як основи для мазей згадується вище. Сполучаючи між собою різні по консистенції поліетиленоксиди, можна одержати основи з потрібними структурно-механічними властивостями. Залежно від температури плавлення, ступеня полімеризації, молекулярної маси, твердості й інших властивостей ПЕО можна використовувати не тільки як мазеву основу, але і як основу для супозиторіїв.

Поліетиленоксидні основи мають ряд позитивних властивостей:

· вони здатні розчинятися в секретах слизових, що дозволяє усунути необхідність підбору речовин з точно заданою температурою плавлення;

· повністю віддають включені в них лікарські засоби і не подразнюють слизові;

· зберігаються тривалий термін, не змінюються і не створюють середовища для розвитку мікроорганізмів;

· при виготовленні супозиторних лікарських форм можна використовувати методи пресування і виливання;

· можуть бути використані в субтропічних районах, тому що добре переносять температурні коливання;

· супозиторії з поліетиленоксидів мають гарний товарний вигляд, порівняно дешеві;

· процес виготовлення легко автоматизується. Недоліки поліетиленоксидних основ:

· несумісність з великою кількістю лікарських речовин (фенол, резорцин, танін, саліцилати, йодиди, броміди, солі ртуті, вісмуту, срібла та ін.);

· повільна і неповна розчинність у прямій кишці, отже, повільна і непостійна швидкість всмоктування лікарських речовин;

· поліетиленоксиди притягають вологу з навколишніх тканин і розчиняються в ній, що викликає антифізіологічний екзоосмос (зневоднення слизових оболонок), неприємні відчуття в прямій кишці;

· розчини ПЕО мають малу в 'язкість і здатні випливати з порожнини.

У зв'язку з зазначеними недоліками використання поліетиленоксидів як основи для ректальних супозиторіїв скоротилося. Однак вони знаходять застосування для вагінальних форм. У літературі для виготовлення супозиторних основ можна зустріти різні комбінації ПЕО. Найбільш оптимальним складом вважають: ПЕО‑400 60%, ПЕО‑4000 20%, ПЕО‑1500 20%. Застосовують і інші співвідношення. Основи одержують шляхом сплавки інгредієнтів на водяній бані.

5. Основні принципи приготування м’яких лікарських засобів

При відсутності в рецепті точних вказівок відносно концентрації мазей їх, відповідно до вимог ДФХ, готують зі вмістом лікарської речовини в кількості 10%, якщо тільки не має спеціальних затверджених официнальных прописів. Виключення складають мазі, що містять речовини, включені в список А та Б. Якщо основа для мазі лікарем не позначена, варто готувати мазь на вазеліні.

Основним технологічним завданням при готуванні мазей є перетворення мазевих компонентів у максимально однорідну систему, що має належну консистенцію, достатню ступінь стійкості, з рівномірним розподілом лікарських речовин по всій її масі.

Вибір способу готування тієї чи іншої мазі залежить від фізико-хімічних властивостей лікарських речовин і застосовуваної мазевої основи.

В аптечних умовах речовини, що входять до складу мазей-сплавів, а також мазеві основи розплавляють на водяних банях у порцелянових випарювальних чашках чи за допомогою лампи ІЧ-випромінювання. Розтирання, розчинення лікарських речовин і їхнє змішування з мазевими основами здійснюють у порцелянових ступках за допомогою товкачика з того ж матеріалу. Порцелянову чашку і ступку з товкачиком варто підбирати відповідної величини в залежності від кількості мазі. При виготовленні великої кількості мазі в маленькій ступці важко змішувати інгредієнти і досягти однорідності мазі. Готування малої кількості мазі в великій ступці приводить до значних втрат.

Ступку з маззю для запобігання від потрапляння пилу і мікроорганізмів з повітря накривають скляною чи пластмасовою пластинкою. При відважуванні мазевої основи і переносу її в ступку користуються шпателями з нержавіючої сталі, пластмаси, рога, порцеляни. В залежності від хімічних властивостей до складу мазі речовин і кількості мазі беруть шпатель відповідного розміру, виготовлений з індиферентного стосовно компонентів мазі матеріалу. Так, при виготовленні мазей утримуючих йод, солі важких металів (наприклад, солі ртуті), саліцилову кислоту, дубильні і деякі інші речовини, взаємодіючі з металом, не можна користатися металевим шпателем.

Уведення лікарських речовин у мазеві основи. При введенні лікарських речовин у мазеві основи керуються наступними загальними правилами, приведеними в ДФХ.

1. Лікарські речовини, легко розчинні в мазевій основі, жирах і жирних оліях, попередньо розтирають з невеликою кількістю олії чи розчиняють при обережному нагріванні на водяній бані в частині основи, а потім додають іншу кількість її до необхідної маси.

2. Лікарські речовини, легко розчинні у воді, змішують з основою, попередньо розчинивши їх у мінімальній кількості води.

3. Лікарські речовини, нерозчинні чи важкорозчинні в основах, попередньо перетворюють у дрібний порошок, розтирають з невеликою кількістю спорідненої до основи рідини (вазелінова, жирна олія чи вода) чи з частиною розплавленої основи і потім додають іншу кількість основи до необхідної маси.