Чи можна виміряти кількість фізичного здоров'я?
У 1926 році видатний російський учений-енциклопедист В.І. Вернадський уперше застосував для вивчення біосфери, тобто всього живого, закони термодинаміки. З таких позицій будь-який живий організм, у тому числі й людина, - відкрита термодинамічна система. Добре відомо, що ці системи перебувають у досить стійкому стані стосовно навколишнього середовища. В основі цієї стійкості, як підказує термодинаміка, - енергопотенціал системи. Чим він вищий, тим стійкіша нерівновага відкритої термодинамічної системи. Чим більше енергії в клітині, тканині, органі, тим більше фізіологічної роботи може бути виконано, тим успішніша протидія хворобі. Саме таким шляхом - підвищення ефективності енергоутворення (питомої інтенсивності внутріклітинного дихання) - відбувалася еволюція всього живого на Землі. Отже, оцінка "кількості здоров'я" індивіда конкретизується у визначенні його енергопотенціалу.
Основа енергопотенціалу живого організму - так звані макроерги, головним чином - аденозинтрифосфорна кислота (АТФ). При його фукнціонуванні вони постійно розщеплюються, забезпечуючи енергетику функції клітин, а також постійно ресинтезуються, накопичуючи енергію. Енергія для ресинтезу макроергів виникає анаеробним (безкисневим) та аеробним (з участю кисню) шляхами. Перший із них еволюційно давніший і в 16-18 разів менш ефективний, ніж другий. До того ж, анаеробний шлях як енергетичний субстрат використовує лише вуглеводи.
Отже, для того, щоб класифікувати енергопотенціал живої системи, досить узяти дані про максимальні аеробні здібності людини, які, у свою чергу, можуть бути охарактеризовані показниками максимального споживання кисню. Практика свідчить, що стійкість організму проти негативних чинників - від гіпоксії до проникаючої радіації - залежить від показників максимального споживання кисню, співвіднесених до маси тіла індивіда.
Як відомо, визначення максимального споживання кисню - одна з найпоширеніших дослідницьких процедур у спортивній медицині. Для її виконання потрібні прилади - ергометри та газоаналізатори. Але такий шлях вимірювання здоров'я малодоступний через дорожнечу вищевказаних приладів. Вихід із становища може бути знайдений досить просто: адже між максимальними аеробними можливостями людини і результатами тестування її загальної витривалості існує прямолінійна залежність. Це значить, що за часом пробігу дистанції в 3 км для чоловіків (2 км для жінок) можна визначити функціональний клас аеробної здатності, тобто виміряти здоров'я.
Подібний підхід і нагромаджений досвід дають змогу сформулювати поняття "безпечного рівня здоров'я", який характеризується максимальним споживанням кисню (42 мл/кг/хв для чоловіків і 35 мл/кг/хв для жінок) або показником максимальної потужності навантаження на велоергометрі, що дорівнює відповідно 3 і 2 Вт/кг/хв., або часом пробігу трикілометрової дистанції за 14 хв (чоловіки) і двокілометрової дистанції за 11 хв 30 сек (жінки). Особи, що мають "безпечний стан здоров'я", відзначаються гарним станом зовнішніх показників (шкіри, волосся, нігтів, статури), а також високими коронарними, респіраторними і гормональними резервами. В цілому це забезпечує не тільки хороший зовнішній вигляд, але й відсутність факторів ризику розвитку багатьох соматичних захворювань.
Життя - вічна наука. Його не можна навчитися, можна лише вчитися. Сьогодні життя змінюється стрімко, часом непередбачувано. У цьому вирі змін, у цьому складному світі допоможуть зорієнтуватися знання, які живляться розумом. Не менш важливим є фізичне і психічне здоров'я особистості.
Вступ до школи - переломний момент у житті дитини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з оточуючими, новими стосунками з ровесниками, новими формами діяльності. Цей період входження дитини в шкільне життя називається періодом соціально-психологічної адаптації дитини до нових умов.
Атмосфера шкільного навчання, що складається із сукупності фізичних, емоційних, комунікативних, розумових навантажень, висуває все складніші вимоги до особистості дитини, до її адаптаційних ресурсів.
Психічна адаптація - процес активного пристосування людини до умов навколишнього середовища, перш за все - соціального. За успішного пристосування досягається стан адаптації як оптимального рівня функціонування особистості.
Якщо середовище ставить до учня вимоги, адаптація до яких важка через його особисті або вікові особливості, може розвинутися стан соціальної, психічної напруженості - загроза дезадаптації.
Унаслідок цього розвиваються:
Непродуктивні форми реагування.
Симптоми порушення поведінки.
Емоційні розлади різного ступеня.
Це виявляється в проявах:
підвищення показника емоційного збудження, тривожності, невротизму;
зниження комунікабельності, емоційної стійкості, самоконтролю, соціальної сміливості;
з'являється почуття неповноцінності у стосунках із товаришами, вчителями, батьками і в поведінці в цілому - надмірна сором'язливість;
зниження успішності, недостатня увага й зосередженість на уроках;
скарги на погане самопочуття, сон;
втрата інтересу до навчання, школи.
Особливо вразливими щодо розвитку стану дезадаптації школярів є критичні періоди змін умов виховання і навчання, а саме, вступ до першого класу школи, перехід із початкової школи у середню школу, перехід до іншої школи.
Тому важлива задача всіх дорослих, які беруть участь в освіті і вихованні школярів - допомогти дітям пройти період адаптації до нових умов, пов'язаних із зміною зовнішніх обставин і внутрішніх змін.
Адаптація (з лат. adaptare - пристосовувати) - пристосування індивіда до умов та вимог нового середовища. її результатом є пристосованість як особистісна якість, що виступає показником життєвої компетентності індивіда.
Адаптація біологічна - пристосування організму до фізичних умов, температури, вологості, освітлення, запахів, звуків та змін у власному організмі.
Адаптація психологічна - пристосування дитини як особистості до існування у школі, згідно з її вимогами та власними потребами, мотивами та інтересами.
Адаптація соціальна - інтерактивний показник стану дитини, який відображає її здатність адекватно сприймати навколишню дійсність, ставитися до людей, подій, вчинків, спілкуватися, вчитися, регулювати поведінку відповідно до сподівань інших.
Шкільна дезадаптація. Втрата дитиною навчальної мотивації, низька успішність, конфліктність у спілкуванні з учителями, однолітками, схильність до асоціальної поведінки, низьке самооцінювання, домінування негативного емоційного напруження.
Адаптаційний синдром. Сукупність реакцій дитини, що має захисний характер і виникає у відповідь на значні за силою і тривалістю несприятливі впливи (стресори). Характеризується різними стадіями: тривоги, опору, виснаження.
Шкільна фобія. Формування ускладненого пристосування дитини до школи, яке виникає за умови підвищених вимог до її адаптивних можливостей.
Показники адаптаційних процесів:
Адаптивність - абсолютна й відносна гармонійність між об'єктивними цілями і кінцевими результатами, супроводжується позитивним ставленням особистості до навколишнього світу і самої себе.
Неадаптивність - усвідомлена невідповідність між цілями й результатами діяльності, викликає амбівалентні почуття й оцінки, але не чинить психотравмуючого впливу на особистість.
3. Дезадаптивність - дисгармонія між цілями й результатами, яка є джерелом психічної напруги (стрес, шок, паніка тощо), внутрішнього дискомфорту й нестабільності перебігу психічних процесів, психічних станів, негативного емоційного тла (страх, депресія, фрустрація).
Вчитель повинен знати етапи (фази), форми, ступені, фактори адаптації:
I етап: орієнтовний, коли у відповідь на комплекс нових впливів, пов'язаних із початком систематичного навчання, змін умов - усі системи організму відповідають бурхливою реакцією і значною напругою. Ця фізіологічна „буря" триває 2-3 тижні.
II етап: нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить які-небудь оптимальні або близькі до оптимальних варіанти реакцій на вплив. „Буря" починає вщухати.
III етап: період відносно стійкого пристосування, коли організм знаходить найоптимальніші варіанти реагування на навантаження, потребує меншої напруги всіх систем (до 10-15 жовтня).
Ступінь важливості дезадаптації залежить від багатьох факторів, серед яких є такі, на які школа не може впливати.
рівень стану здоров'я й розвитку дитини;
рівень тренованості адаптаційних можливостей;
позитивний стиль взаємовідносин у сім'ї дитини, відсутність конфліктного фону в сім'ї;
Пристосування (адаптація) дитини до школи відбувається не одразу. Це тривалий процес, пов'язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Лише через 5-6 тижнів поступово підвищуються та стають більш стійкими показники працездатності, у дитини спадає напруженість та тривожність.
У психології виділено три рівні адаптації (за дослідженнями Г.М. Чуткіної):
Високий рівень адаптації: учень позитивно ставиться до школи, правила й вимоги сприймає адекватно, навчальний матеріал засвоює легко, глибоко й повно, розв'язує ускладнені задачі. Чемний, уважно слухає вказівки, пояснення вчителя, доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю. Виявляє високу зацікавленість у самостійній навчальній роботі, готується до всіх уроків, має у класі позитивний статус.