ВСТУП
РОЗДІЛ 1 Захворювання органів дихання
1.1 Бронхіальна астма
1.1.1 Психоаналіз
1.1.2 Поведінкова психологія
1.1.3 Системний підхід
1.1.4 Астма й емоції
1.1.5 Астматичний дистрес
1.1.6 Образ власного „я” у дітей з бронхіальною астмою
1.2 Кашель
1.3 Афонія
РОЗДІЛ ІІ Матеріал та методи дослідження
2.1 Характеристика методів дослідження
2.2 Характеристика обстежуваних
РОЗДІЛ ІІІ Результати дослідження
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
За сучасних екологічних умов досить поширеними стали захворювання дихальної системи. Поширення захворювань досить інтенсивно спостерігається в останні роки, як серед дорослих, так і серед дітей. У етіології і патогенезі захворювання органів дихання велику роль відіграють фактори психологічного впливу.
Видатні клініцисти минулого - французький клініцист Арман Труссо (1801-1867) і великий росіянин учений-клініцист Сергій Петрович Боткін висловлювали глибокі думки про психічний фактор у походженні і плин захворювань органів дихання. С.П.Боткін із властивим йому даром сполучити тонку клінічну спостережливість із глибоким науковим аналізом і узагальненням представив ряд випадків, що яскраво демонструють тісний зв'язок БА з факторами психологічного порядку (Боткін, 1950).
Власне дослідження психологічних факторів органів дихання проводилися головним чином у рамках двох напрямків, або парадигм психологічної науки - психоаналізу і психології поведінки (біхевіоризму).
Предмет дослідження – вплив психологічного стану на протікання захворювань дихальної системи.
Об`єкт дослідження – захворювання дихальної системи.
Мета дослідження полягає в тому, щоб встановити залежність між психічним станом та протіканням захворювань дихальної системи.
Постановка мети вимагає вирішення певних завдань:
1) аналіз захворювань дихальної системи у зв`язку з психічними станами людини;
2) провести емпіричне дослідження серед хворих на бронхіальну астму;
3) встановити зв`язок між показниками якості життя (ЯЖ) хворих на БА за супутніх психоемоційних станів.
Дослідження, що проводилися в рамках психоаналізу, йшли в руслі історії і логіки розвитку так називаної "психосоматичної медицини". Даний підхід у його класичному варіанті прийнято пов'язувати з іменами Alexander (1950), French (1941) і Dunbar (1948). Ключові концепції психосоматичної медицини розвивалися від теорії „символічної мови органів” і теорії „специфічного емоційного конфлікту” - і далі, до теорії „профілю особистості”. Дослідження фокусувались переважно на реконструкції подій дитинства в дорослих хворих астмою. БА розглядалася як соматична маніфестація психодинамічного конфлікту, корені якого вбачалися у відносинах дитини з матір'ю в раннім дитинстві. Дефіцит емоційної експресії в матері хворого БА, недолік у безумовному позитивному прийнятті дитини, амбівалентні і негативні відчуття стосовно хворої дитини - усе це, як думали, сприяє тому, що „стримуваний (або безголосий) плач” трансформується в приступ астми. У руслі концепції „профілю особистості” йшов пошук якогось єдиного особистісного типу, що привертає до психосоматичного захворювання взагалі і до БА зокрема. Досліджувалося питання про те, чи існує зв'язок особливостей особистості з імовірністю розвитку в людини БА. Пошуки єдиного особистісного типу так і не увінчалися успіхом. Виділені за допомогою опитувальника MMPІ, що займає ведуче місце серед особистісних опитувальників у психодіагностичних дослідженнях, особистісні профілі хворих БА виявилися подібними лише в одному - у наявності „V”-подібної конфігурації так називаної "невротичної тріади" (відповідно шкали 1, 2 і 3). Даний паттерн, як відомо, характерний для популяції хворих хронічними соматичними захворюваннями, розцінюється як обумовлений неспецифічним впливом хронічної хвороби на психіку і, у силу цього, не може вважатися унікальним для хворих астмою.
Гіпотеза „психосоматичної специфічності”, пошуку змістовного, логічного, однозначного зв'язку між психологічними феноменами і клінічними симптомами також активно висувалася прихильниками психосоматичної медицини. Ставилося питання про те, яким чином феномен, описуваний мовою усередині-особистісного конфлікту, тобто мовою психологічного, трансформується у феномен, описуваний на анатомо-фізіологічній або молекулярно-біологічній мовах. Була виділена сімка „захворювань психосоматичної специфічності”, серед яких БА зайняла центральне місце, на довгий час ставши улюбленим об'єктом досліджень лідерів даного напрямку.
Психоаналітичний напрямок справедливо критикувалося з різних сторін хоча б за статистичну невивіреність результатів. Піддавалася сумніву сама ідея специфічності. Методологічна помилка вбачалася в підміні неспецифічними (головним чином психоемоційними) факторами специфічних етіологічних факторів астми. Проте дослідження в руслі ідей про психосоматичну специфічності дотепер не утратили своєї актуальності і в даний час продовжуються. Серед них, наприклад, роботи про психосоматичні взаємини при БА в дітей; психосоматична теорія БА, що стосується ролі емоційних факторів і етіології астми і ролі внутрішніх конфліктів визначеного типу, що передують маніфестації захворювання; пошук MMPі-корелятів психодинамічного конфлікту при БА. Основні положення теорії "специфічного емоційного конфлікту" і "профілю особистості" послужили далі відправною точкою в проведенні ряду експериментальних і клінічних досліджень емоційних переживань, особистісних особливостей хворих БА, мікросоціальних умов і їх ролі в етіології і патогенезі захворювання [15].
Розвиток психоаналітичного напрямку в сучасному його розмірі зв'язується з іменами McDougall, Florіn etal.
Ідеї психосоматичної медицини в її класичному варіанті одержали свій розвиток у недавній публікації Mіtranі (1993) про ролі „нементализованих” переживань у етіології і лікуванні психосоматичної астми (мається на увазі один із клініко-патогенетичних варіантів БА - нервово-психічний).
У цілому досвід вивчення психосоматичних співвідношень при астмі в рамках даної доктрини, безсумнівно, заслуговує на увагу. Цей підхід, підкреслимо, відрізняє загальну тенденцію до усебічного вивчення особистості хворого, вивченню сімейного анамнезу, а також досить позитивна в той час тенденція до психологізації терапії. Історично психосоматична медицина починалася як реакція на лабораторну орієнтацію, на вузько локалістичний і механістичний підхід до БА. За рахунок посилення ролі особистості хворого відбувся рух уперед - від медицини органів до медицини організму, до цілісності.
Починаючи з 1960-х рр. прихильники психоаналітичної орієнтації поступово витісняються з області психосоматичних досліджень БА. На їхнє місце приходять фахівці з психології поведінки. У 1970-і рр. найбільша по обсягу публікацій група досліджень проводиться в рамках поведінкової доктрини. Принципова теоретична позиція в даному випадку полягає в наступному. У противагу психоаналізу, який вважає, що усвідомлення несвідомих психічних процесів пацієнтом з БА веде до зменшення або повного усунення симптомів хвороби, у руслі поведінкового підходу з його відомою схемою "стимул-реакція" внутрішнім механізмам (а саме, переживанням, конфліктам хворого) приділяється досить мало уваги. Дослідник фокусується на різних формах поведінки як сукупність реакцій організму на стимули зовнішнього середовища [10]. Усі психічні явища при цьому зводяться до реакцій організму, переважно руховим, моторним.
Прикладом такого підходу може служити модель, представлена Сrееr і Kotses, що розглядає психологічні і поведінкові перемінні в термінах функціональних відносин. Вивчається, яким чином визначені виміри астми (показники функції зовнішнього дихання, ті або інші клінічні прояви хвороби) залежать від змін різних психологічних або поведінкових змінних. Стратегія досліджень подібного роду наступна. У лабораторних умовах хворих астмою піддають впливу різних психологічних стресорів і спостерігають вироблений ними ефект у плані впливу на хворобу.
Подібно тому, як розвивається, поведінка людини (від контролю з боку інших до самоконтролю), йде і розвиток поведінкового підходу. До середини 70-х років майже всі поведінкові втручання в БА (головним чином, дитячу) включали дослідження по типу „контроль зі сторони інших”.
У своєму науково-психологічному змісті дослідження останніх років характеризуються тенденцією до подолання умоглядності досліджень попередніх десятиліть, тенденцією до більш строгої диференціації психологічних детермінант. В даний час у дослідженні психологічних факторів БА простежується тенденція до переходу від концептуальних моделей, що представляють лінійну залежність, до моделей системним, багатофакторним і багаторівневим, які включають психологічні, соціальні і біологічні фактори, складним чином взаємодіючі при БА. Якщо раніш у психосоматичній медицині спостерігалася якась дихотомія, поділ хвороб на „психосоматичні” і „органічні”, то сучасний системний підхід знімає дану дихотомію як що не відбиває клінічної реальності. Хворий не розглядається у відриві від контексту (психологічного, сімейного, соціального), а даний контекст, у свою чергу, використовується з метою оптимізації лікувального і реабілітаційного процесів. Як психологічний контекст або система виступає сукупність емоційних, когнітивних і поведінкових характеристик хворого; як соціальна система - його родина, професійне оточення, суспільство в цілому.
Відносини між емоціями й астмою досить складні. Відомо, наприклад, що загострення астми часто зв'язуються з періодами підвищеної емоційності. Причинно-наслідкові відносини, що зв'язують астму з емоційністю, до кінця не з`ясовані. Неясно, наприклад, чи передує висока тривожність астмі або вона складається як результат постійного страху приступу ядухи [12].