Смекни!
smekni.com

Розробка програми відновлення рухової діяльності пацієнтів після травм хребта з використанням системи інтенсивного тренінгу (стр. 7 из 18)

Рекомендуючи розширення рухової активності, оцінюють реакції хворого на дозоване фізичне навантаження Так, перед тим як перевести хворого на розширений ліжковий режим, йому пропонують посидіти у ліжку 5 хв., на палатний режим — постояти 5 хв. біля ліжка у присутності лікаря, на вільний руховий режим — походити по коридору 5 хв. у повільному темпі Після виконання навантаження враховують реакцію хворого, скарги, загальний стан, ЧСС, артеріальний тиск У необхідних випадках роблять ЕКГ до і після навантаження. У разі неадекватної реакції на навантаження у хворого можуть з'явитися біль за грудиною, запаморочення, слабкість, задишка, порушення ритму, зміни артеріального тиску, кольору шкіри На ЕКГ з'являється екстрасистолія або підвищення сегмента SТ тощо

Використовують 4 програми фізичної реабілітації, кожна з них передбачає визначені терміни перебування хворого у стаціонарі, різні темпи розширення рухової активності і призначення засобів ЛФК відповідно до класу важкості стану хворого

Індивідуальний підхід до хворого під час проведення реабілітації у стаціонарі регламентується застосуванням 3 , 4-, 5 тижневої та індивідуальної програм фізичної реабілітації.

Рухову активність хворого, термін призначення ЛФК і термін перебування в стаціонарі визначає платний лікар індивідуально для кожного хворого після ліквідації ускладнень та поліпшення стану.

Тривале зниження рухової активності призводить до виражених і стійких порушень, які поступово стають не зворотними і вколи кають найбільш розповсюджені в наш час хвороби, так звану „хвороби цивілізації”: гіпертонічну хворобу, атеросклероз, ішемічну хворобу серця, захворювання судинні, порушення постави з ураженням кістково-м’язового апарату; сприяють розвитку інфаркту міокарда.

В той же час фізичні вправи, регулярні заняття фізкультурою і спортом здійснюють позитивний ефект, який проявляється, в перш за все, в екомінізації і стимуляції функцій організму.

Стимулюючий вплив рухової активності проявляється в підвищенні функціональних резервів, працездатності, сили, витривалості. Покращується самопочуття, появляється відчуття бадьорості, нормалізується сон, апетит. Характерно, що оздоровчий ефект рухової активності більш виражений у похилих людей, ніж у молодих.

Під впливом тренування підвищується адаптація організму до негативних факторів зовнішнього середовища (холоду, радіації). При адаптації до фізичних навантажень покращується скоротлива здатність міокарда, знижується потреба кисні підвищується вміст глюкози, білку і активність ферментів, необхідних для ефективної і тривалої роботи серця. Це призводить до економізації роботи серця і підвищенню енергетичних ресурсів. Основні фізіологічні показники в стані спокою у тренованих, знаходиться на більш „економічному” рівні, а максимальні можливості при м’язовій роботі більш високі, ніж у не тренованих. При систематичних заняттях фізичними вправами значно змінюється морфофункціональна характеристика дихальної системи: розвиваються дихальні м’язи, збільшується загальна ємність легень, покращується ефективність функції дихання.

Позитивні зміни спостерігаються в опорно-руховому апараті: вдосконалюється кровопостачання і нервова регуляція м’язів, підвищується активність ферментів, які прискорюють аеробні і анаеробні реакції в м’язах, покращується функціональна здатність суглобів. Тренування хворих призводить до більш швидкому оздоровленню або більш легшому перенесенні хвороби, попереджує розвиток ускладнень. Наприклад, після операції на серце суворим ускладненням, яке часто супроводжується летально, являється пневмонія. Використання фізичних вправ і масажу з перших днів після операції сприяє покращенню цього ускладнення.


2.3 Традиційні систем и відновлення рухової діяльности пацієнтів з спинальними травмами та сучасний науково-доказовий напрямок — інтенсивний тренінг

Тяжкість і стійкість соматичних і вегетативних нейрогенних розладів при ускладнених травмах хребта є причиною інвалідизації 80-100% хворих залежно від рівня і ступеня порушення провідності спинного мозку.

Відновлення порушених при травмах спинного мозку функцій забезпечується найтіснішим взаємозв'язком і взаємо обумовленістю наступних пристосовних механізмів:

1) реституції - процесу відновлення діяльності оборотно пошкоджених структур;

2) компенсації- функціонального заміщення або відшкодування втрачених функцій;

3) регенерації - структурно-функціонального відновлення цілісності органу.

Управління цими процесами - ключ до досягнення граничного рівня відновлення порушених функцій основна цільова спрямованість терапії при травмах спинного мозку повинна полягати в створенні умов для виникнення і розвитку реституція - регенеративних процесів і компенсаторних замісних механізмів.

Задачі реабілітації «спінальних хворих»:

1) створення максимально сприятливих умов для перебігу реституціоно-регенеративних процесів в спинному мозку;

2) нормалізацію порушеного обміну речовин;

3) попередження і лікування пролежнів і деформацій кістково-суглобового апарату;

4) встановлення контрольованих актів сечовипускання і дефекації, а також відновлення статевої потенції;


Рис. 2.5 - Консервативне лікування ушкоджень хребта, неврологічних та трофічних порушень


5) попередження і лікування ускладнень з боку дихальної і серцево-судинної систем;

6) попередження і лікування атрофії і спастичності м'язів;

7) вироблення здатності самостійного пересування;

8) придбання навиків самообслуговування;

9) професійне перенавчання;

10) раціональне працевлаштування.

Застосування різноманітних методик обстеження та способи лабораторно-інструментальної діагностики (електроміографія, пневмоміелографія, веноспонділографія, функціональна рентгенографія хребта, цистографія, сфінктерометрія, цитологічне і бактеріологічне обстеження пролежнів, спірографія та інше.) дозволяє визначити стан хворого та застосування реабілітаційних заходів.

Алгоритм „Консервативне лікування ушкоджень хребта, неврологічних та трофічних порушень”:

1. Життєво важливі функції (дихання, кровообіг, явища шоку)

2. Зовнішня кровотеча з рани

3. Стан хворого (шкала АSІА)

4. Неврологічний та соматичний статус

5. Голова, шия, грудна клітка, черевна порожнина, кістки скелету, судини

6. Оцінка місцевих змін м'яких тканин

7. Дихання

8. Кровообіг

9. Встановлення шлункового зонду

10. Катетеризація сечового міхура

11. Стабілізація стану пацієнта

Створення першої спеціалізованої клініка спинальної патології на Україні явилося визначним етапом, який підсумував розвиток хірургії спинного мозку й хребта на Україні за період, який складав біля 50 років. У цьому зв'язку необхідно згадати ключові розробки по спінальній хірургічній патології на Україні, який передували створенню такої клініки. На початку 20 сторіччя в Києві систематично операції з приводу пухлин спинного мозку і його оболонок проводив П.С. Бабіцкий у хірургічній клініці П.В. Волковича. У Харкові подібні операції виконувалися Е.К. Істоміним на базі психіатричної лікарні (Сабурова дача). Е.К. Істомін першим на Україні виконав задню різотомію при невгамовних больових синдромах. В Одесі Я.В. Зільберберг у 1911 році один із перших на Україні видалив екстрамедулярну пухлину. Проте оперативні втручання з приводу спінальних пухлин були рідкі в той період, так як їх діагностика базувалася тільки на неврологічному огляді. Проте, досить часто в цей період проводилися оперативні втручання з приводу травми хребта та спинного мозку.

У 1927 році Бабіцкий П.С. організував самостійне нейрохірургічне відділення при Київській міській психоневрологічній лікарні. Пізніше він опублікував ряд робіт по діагностиці і хірургічному лікуванні пухлин спинного мозку. З 1931 року починає функціонувати нейрохірургічна клініка в Харкові, очолювана З.І. Геймановичем. У цій клініці поряд з операціями на головному мозку регулярно виконувались операції на спинному мозку та його оболонках.

Значною подією в галузі спінальної патології в довоєнній Україні явилося видання Я.М. Павлонским у 1941 році монографії “Пухлини спинного мозку й хребта”. У 1943 році Гейманович З.І. узагальнив свої спостереження хірургічного лікування хребетно-спінальної травми монографією “Військово-травматичні пошкодження хребта та спинного мозку”. У 1950 році створюється Київський НДІ нейрохірургії, як послідовник нейрохірургічного відділення Бабіцкого П.С., існуючого при Київській міській психоневрологічній лікарні. В Інституті регулярно проводилися операції з приводу спінальних пухлин і хребетно-спінальної травми. Ці операції виконувалися А.І. Арутюновим і П.Г.Тананайко. Діагностика рівня ураження здійснювалася на підставі топічного неврологічного огляду і впровадженого в той час методу пневмомієлографії. Олександр Іванович Арутюнов приділяв велику увагу розвитку і удосконаленню хірургічної техніки при спінальних пухлинах. Вже в 1952 році він публікує роботу “Про латентний перебіг і ремісії при пухлинах спинного мозку”, а в 1957 році - роботу “Пухлини кінського хвоста і кінцевої нитки”.

Надзвичайно важливою віхою в розвитку спінальної хірургії на Україні явилося проведення першого оперативного втручання поперекової дискектомії в 1954 році. Цю операцію виконав академік А.И. Арутюнов. Діагноз був поставлений на підставі клінічної і неврологічної картини, рентгенографії хребта. Грижа диска віддалена шляхом проведення лямінектомії. З цієї пори такі операції виконувалися зі зростаючою частотою. А.И. Арутюнов приділяв велику увагу цій новій науковій і практичній проблемі. Завдяки йому такі операції одержали широке поширення, сприяли розвитку і розширенню обсягу спінальної нейрохірургічної допомоги. Його постійний інтерес до цієї проблеми проявився публікацією ряду робіт декількома роками пізніше. У 1960 році А.И. Арутюнов і М.К. Бротман публікують роботу “Клініка і лікування випадіння міжхребцевих дисків поперекового відділу, як хірургічна проблема”, у 1962 році “Про попереково-крижові радикуліти і дегенеративні зміни поперекових міжхребцевих дисків”, у 1964 році А.И. Арутюнов і В.С. Міхайловский - “Особливості нейрохірургічної тактики при патології міжхребцевих дисків поперекового відділу хребта”. Надалі проблема остеохондрозу стає головною в розробках спінальної клініки. Вона розробляється подвійно, як хірургічна проблема професором В.С. Міхайловським і, як неврологічна проблема, якою займаються працюючі на той час в інституті невропатології М.К. Бротман, А.Д. Дінабург, А.Е.. У 1960 році А.Е. Рубашева й А. Д. Дінабург видають першу в колишньому Союзі монографію “Міжхребцеві диски”.