У момент сечовипускання виконують мікційну цистоуретрографію і відразу після неї фіксують зображення сечовивідного каналу, виявляють наявність або відсутність міхурно-сечоводного рефлюксу, а також залишкову сечу. При зниженні функції нирок і сповільненому спорожненні верхніх відділів сечових шляхів для отримання їх зображення доводиться робити пізні знімки (через 1-2-3 год після введення контрасту). Інколи необхідним є проведення інфузійної уро-графії з метою посилення контрастності сечових шляхів на урограмі. Ступінь контрастності залежить від гемодинаміки нирки, стану та об'єму ЧМС, уродинаміки сечових шляхів, АТ, характеру контрастної речовини, стану і якості рентгенплівки та рентгенобладнання.
Протипоказаннями для проведення урографії є серцевосудинна і печінкова недостатність, термінальна стадія хронічної ниркової недостатності, нетолерантність до контрастних речовин, перша половина вагітності. Для попередження можливих побічних реакцій при екскреторній урографії проводять пробу на індивідуальну чутливість до рентгеноконтрастної речовини, яку використовують.
Ретроградна (висхідна) уретеропієлографія виконується шляхом заповнення верхніх відділів сечових шляхів контрастом проти течії сечі за допомогою катетеризації сечоводів і мисок через цистоскоп. Ретроградну уретеропієлографію застосовують при неінформативності екскреторної урографії або при протипоказаннях до неї. Спеціальної підготовки дане дослідження не потребує.
Рентгеноконтрастну речовину вводять у кількості 2...6 мл, інколи більше. Під час дослідження необхідно орієнтуватися на відчуття розпирання в поперековій ділянці. Для виявлення тіней рентгеноконтрастних каменів, яких не видно на оглядовій урограмі, в сечові шляхи вводять газ (6... 10 см3), який підвищує проникність середовища для рентгенівських променів навколо каменя у.вигляді тіні (пневмоуретеропієлографія ).
Антеградна пієлоуретерографія — метод безпосереднього наповнення верхніх відділів сечових шляхів контрастною речовиною за допомогою черезшкірної пункції чашково-мискової системи. Цей метод використовується в тих випадках, коли при екскреторній урографії не вдається отримати зображення верхніх відділів сечових шляхів через різке зниження функції нирок, а ретроградна уретеропієлографія протипоказана. У поєднанні з іншими методами дослідження антеградна пієлоуретерографія дає змогу виявити локалізацію і довжину ураженої ділянки сечоводу. Використання таких методів, як пневморен і пнев-моперитонеум, обмежене через впровадження у клінічну практику ультразвукової діагностики і комп'ютерної томографії.
Для рентгенологічного дослідження сечового міхура, якщо після оглядового знімка і низхідної цистографії не вдалося отримати достатньо виразного зображення, застосовують висхідну цистографію. Цистографія дає змогу оцінити форму, розміри, контури, дефекти наповнення і виконується в двох проекціях. У сечовий міхур вводять контраст у кількості 150...200 мл. Висхідну цистографію з рідким контрастом використовують головним чином для діагностики пухлин сечового міхура. Кисень застосовують, якщо потрібно отримати тінь каменя або простати.
Для діагностики пухлин сечового міхура зрідка застосовують осадову цистографію з барієм. У сечовий міхур за допомогою катетера вводять 150...200 мл 10...15 % зависі барію, відтак протягом ЗО...40 хв хворий змінює положення тіла, а потім самостійно спорожнює сечовий міхур. Далі знову вводять катетер, випускаючи залишки барію, промивають сечовий міхур до отримання чистих промивних вод і наповнюють його киснем (150...200 мл). При рентгенографії на фоні заповненого киснем сечового міхура видно чітке зображення пухлини за рахунок барію, якій осів на її ворсинчасту або звиразковану поверхню. На гладкій слизовій оболонці барієва суміш не затримується.
Інший спосіб подвійного контрастування сечового міхура — лакунарна цистографія. У сечовий міхур за допомогою катетера вводять спочатку 15...20 мл рідкої рентгеноконтрастної речовини, а відтак — кисень до появи легкого позиву до сечовипускання.
Дуже інформативною є мікційна цистографія. Вона дає змогу дослідити стан усіх сечових шляхів. Разом із цистографією мікційна цистографія є основним методом діагностики міхурово-сечовідного рефлюксу.
При уретрографії використовують 15...20% розчин рентгеноконтрастної речовини, який вводять або в сечовивідний канал ззовні (висхідна уретрографія), або в сечовий міхур (нисхідна уретрографія). Уретрографія протипоказана після проведення в той же день або напередодні інструментального втручання.
Кінематоурографія дає змогу чітко відобразити на плівці скоротливу діяльність сечових шляхів. За допомогою спеціального додаткового пристрою до рентгенівського апарата виконують зйомку на звичайну кіноплівку під час видільної урографії, цистографії в момент сечовипускання, ретроградної уретеропієлографії або антеградної пієлоуретерографії. Переглядаючи фільм, можна докладно дослідити моторну функцію сечових шляхів і виявити навіть початкові порушення уродинаміки, що не проявляються при інших методах дослідження.
З огляду на велике променеве навантаження цього методу частіше використовують рентгенотелевізійне дослідження. Воно дає змогу в десятки разів поліпшити якість зображення завдяки електронно-оптичному перетворювачу (ЕОП). Контроль за допомогою телеекрану значно полегшує виконання багатьох ангіографічних досліджень в урології, а деякі з них, що повязані з необхідністю селективної, тобто вибіркової, катетеризації гілок аорти і нижньої порожнистої вени, здухвинних артерій і вен, стали можливими лише після появи рентгенотелебачення. Важливу роль рентгенотелебачення відіграє також в операційній урологічній практиці, полегшуючи пошуки каменів та їх уламків у сечових шляхах і контроль за введенням різноманітних інструментів.
Комп'ютерна томографія — сучасний і високоінформативний метод дослідження. Цей метод дає змогу аналізувати зображення. Він уможливлює отримання точної інформації про щільність тканин. Комп'ютерна томографія є високоінформативним методом дослідження, особливо для діагностики об'ємних утворів нирок та сечових шляхів, передміхурової залози, статевих органів, аномалій розвитку нирок, СКХ і т.ін. За допомогою комп'ютерної томографії виявляють пухлини сечостатевих органів, локалізацію та поширення пухлин, метастази, оцінюють ступінь радикальності виконаної операції, виконують контрольні обстеження у післяопераційний період у хворих, які були прооперовані з приводу пухлин органів сечостатевої системи. Мінімальна роздільна здатність методу — 0,3...0,4 см, діагностична точність — 94...97 %
Простатографія — отримання зображення передміхурової залози на рентгенівській плівці за допомогою контрастування сусідніх органів і тканин. На фоні контрастної речовини візуалізується передміхурова залоза у вигляді тіні в ділянці шийки сечового міхура. Контрастування передміхурової залози можна доповнити введенням кисню в оточуючу клітковину (пресакрально). Інший спосіб простатографії, ще не дуже поширений, полягає в безпосередньому введенні контрасту в тканину простати шляхом пункції її через промежину.
Везикулографія — рентгенографія сім'яних міхурців, що заповнені контрастом. Метод виявляє їх зміни при туберкульозі статевих органів, при раку простати, сечового міхура, сім'яних міхурців.
Вазографія — отримання рентгенівського зображення сім'явиносної протоки, заповненої контрастом. Виконується як складова частина везикулографії і дає змогу оцінити прохідність сім'явиносної протоки.
Епідидимографія — рентгенологічне дослідження придатка яєчка, що заповнений контрастом так само, як і при вазографії та везикулографії, але в бік придатка яєчка. Застосовують для виявлення туберкульозу, пухлин яєчка та його придатка, кіст придатка і т.ін. Поєднання вазографії, везикулографії та епідидимографії введенням контрастної речовини в обидва боки сім'явиносної протоки називається генітографією.
Розрізняють чотири фази циркуляції рентгенконтрастної речовини в нирках:
1) артеріограма;
2) нефрограма;
3) венограма;
4) екскреторна (видільна) урограма.
У випадку отримання недостатньо чіткого зображення на аортограмі ниркових артерій вдаються до селективної ниркової артеріографії, при якій за допомогою того ж провідника вводять в аорту другий катетер із зігнутим дзьобиком і проводять його під контролем рентгенотелебачення безпосередньо в ту чи іншу ниркову артерію з потрібного боку. Увівши в ниркову артерію 10 мл контрасту, отримують чітку артеріограму.
Ниркова артеріограма найбільш інформативна при злоякісних пухлинах нирки і надниркової залози, нефроптозі, гідронефрозі, захворюваннях ниркових артерій, при гіпертонії нез'ясованої етіології, у разі детального обстеження перед органозберігаючими операціями на нирках.
Для діагностики пухлин нирки використовують селективну ниркову артеріофармакографію. Метод ґрунтується на тому, що судини пухлин не мають еластичних волокон та, відповідно, не звужуються після введення адреналіну.
Венокавографія — отримання рентгенівського зображення нижньої порожнистої вени, заповненої рентгенконтрастною речовиною (вперше проведена в 1935 р.). У даний час виконується також трансфеморально. Основне показання — необхідність виявити пухлинний тромбоз або переконатися у його відсутності, проростання або перетискання нижньої порожнистої вени при раку нирки та інших пухлинах. Ниркову венографію застосовують при раку нирки за тими ж показаннями, що й венокавографію, а також при підозрі на аномалії чи захворювання ниркової вени.
Використовують також фармаковенографію з метою отримати повне зображення венозної системи нирки. Для цього застосовують адреналін та інші препарати.