Тазова артеріо- і венографія використовуються в урології головним чином для діагностики пухлин органів таза, найчастіше раку сечового міхура. Деформація тазових судин свідчить про поширення пухлини за межі органа. У гінекології метод використовують для диференціальної діагностики доброякісних і злоякісних пухлин матки, яєчників і сусідніх органів. Заповнення контрастною речовиною артерій таза досягається шляхом катетеризації загальної клубової артерії трансфеморально, як при нирковій артеріографії, але з нижчим розташуванням кінця катетера. При тазовій венографії контраст уводять в тильну вену статевого члена або клітора чи внутрішньокістково (лонна, здухвинна та інші кістки).
Лімфангіоаденографія (лімфогра-фія) — рентгенологічний метод дослідження, якій ґрунтується на отриманні зображення лімфатичних судин, які дренують сечостатеві органи, і вузлів, у які вони впадають. Контраст (йодоліпол, ліпіодол) вводять у лімфатичні судини стопи. Через невеликі розміри і ламкість останніх виконання лімфографії технічно утруднене.
Дослідження застосовують при пухлинах сечостатевих органів, коли потрібно з'ясувати стан регіонарних лімфатичних вузлів при раку сечового міхура, яєчка, статевого члена. Однак на лімфоаденограмах нелегко буває відрізнити запальні зміни від метастазів. Внаслідок цього, а також появи методу непрямої радіоізотопної лімфографії, КТ, МРТ в останні роки лімфографію застосовують рідше.
Магнітно-резонансна томографія — сучасний метод дослідження, що ґрунтується на застосуванні магнітного поля високої, середньої та малої напруженості. Синтез та обробка даних про зміни характеристик цих магнітних полів дають змогу будувати надзвичайно інформативне і точне зображення органів і тканин. Особливо цінною є інформація про ділянки зі складною будовою (наприклад — малий таз). Метод дає змогу отримати інформацію про наявність, характер та прогресування пухлинного процесу, що є надзвичайно важливим при виборі тактики лікування різноманітних пухлин органів сечостатевої системи. Метод можна застосовувати при неінформативності комп'ютерної томографії та ультразвукового дослідження.
УЛЬТРАЗВУКОВІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
В останні роки ультразвукові методи дослідження широко застосовуються в урологічній практиці для виявлення структурних змін органів сечостатевої системи, оцінки стану цих органів у динаміці, оцінки стану судин і гемодинаміки, виконання різноманітних досліджень, маніпуляцій і операцій під ультразвуковим контролем.
Ультразвукові методи дослідження ґрунтуються на реєстрації за допомогою радіоелектронної апаратури ультразвукових хвиль, відбитих від границь середовищ з різною акустичною густиною.
Розрізняють такі різновиди ультразвукового дослідження (УЗД): одновимірну, двовимірну і тривимірну ехографію, УЗД в М-режимі і допплєрографію. Для дослідження органів сечостатевої системи застосовують головним чином метод ультразвукового сканування. Сучасні методи ультразвукового дослідження дають змогу отримати дані про характер патологічних змін у будь-якому органі і цим самим диференціювати різноманітні захворювання нирок і сечостатевих органів. Допплєрографія ґрунтується на ефекті Допплєра, а саме — реєструється зміна частоти ультразвукової хвилі, яка відбита від рухомих меж між середовищами. Завдяки цій методиці отримуємо інформацію про стан гемодинаміки органів і судин, що досліджуються.
Для діагностики застосовують ультразвук з частотою в межах 1...7 МГц. Чим вища частота ультразвуку, тим вища роздільна здатність, але його проникна здатність нижча. З огляду на це для дослідження близько розташованих об'єктів застосовують датчики з частотою 5...7 МГц, для глибоко розташованих об'єктів — датчики з частотою 2,5...3,5 МГц. Для того щоб у проміжок між зондом та шкірою пацієнта не проникало повітря, шкіру в ділянці дослідження слід вкрити імерсійним середовищем.
Важливою перевагою методу є відсутність потреби вводити в організм будь-які речовини, абсолютна безпечність дослідження, можливість його виконання в будь-якому стані хворого, швидке отримання результатів обстеження. В останні роки під ультразвуковим контролем виконують різноманітні черезшкірні пункційні процедури для діагностики і лікування урологічних захворювань:
• черезшкірна пункційна антеградна пієлографія;
• черезшкірна пункційна нефростомія;
• пункції кіст нирки для їх спорожнення і склерозування;
• пункційна біопсія нирок, передміхурової залози, органів калитки;
• черезшкірне дренування при гнійно-деструктивних процесах у сечостатевих органах;
• пункційна цистостомія;
• ультразвуковий контроль під час перкутанних та відкритих оперативних втручань.
У багатьох випадках такі інструментальні маніпуляції, що виконуються під ультразвуковим контролем, дають змогу замінити достатньо складні оперативні втручання.