8. медико-санітарна частина (із стаціонаром або без нього);
9. лікарні сестринського догляду та госпіси;
10. поліклініка;
11. дитяча поліклініка;
12. стоматологічна поліклініка;
13. жіноча консультація;
14. діагностичний центр;
15. лікарська амбулаторія (міська, сільська);
16. амбулаторія сімейної медицини;
17. здоровпункт (лікарський, фельдшерський);
18. станція швидкої допомоги;
19. фельдшерсько-акушерський (фельдшерський) пункт;
20. інші заклади, які офіційно визначені як лікувально-профілактичні.
Лікувально-профілактичний заклад може існувати окремо як частина іншої організаційної одиниці або підлегла їй.
Лікувально-профілактичні заклади різних форм власності утворюються, реорганізуються або ліквідуються відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також юридичними та фізичними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікації фахівців. Порядок і умови утворення, реорганізації, ліквідації, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування їх господарської діяльності визначаються чинним законодавством.
Рішення щодо організаційно-правової форми лікувально-профілактичного закладу приймає його засновник (власник).
Лікувально-профілактичний заклад провадить свою діяльність на підставі статуту, який затверджується власником або уповноваженим ним органом.
Штатну структуру лікувально-профілактичного закладу визначає його власник або створений ним орган управління відповідно до статутних завдань та ліцензійних вимог до закладу.
Керівники, лікарі та молодші спеціалісти з медичною освітою працюють у лікувально-профілактичних закладах на засадах строкових трудових договорів.
Ліцензуванню на право здійснення медичної практики підлягають всі лікувально-профілактичні заклади незалежно від форми власності, засновника і форми господарювання.
Основні принципи фінансування медичного обслуговування в лікувально-профілактичних закладах:
1. Базовим принципом, за яким проводиться фінансування лікувально-профілактичних закладів, є оплата їхньої діяльності залежно від її обсягу і якості.
2. Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування (з прийняттям Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування"), страховий фонд з його філіями, які представляють інтереси населення щодо медичної допомоги, забезпечують формування вимог відносно обсягів, доступності її, якості і є покупцями медичних послуг на контрактних засадах.
3. Заклади первинної медико-санітарної допомоги забезпечуються подушним фінансуванням. Подушне фінансування охоплює коригуючі коефіцієнти, що враховують демографічні, економічні, географічні та інші фактори.
4. Пріоритетом фінансування стаціонарів є метод глобального бюджету, за яким фінансуюча сторона надає фіксований річний бюджет під узгоджений обсяг послуг. Обсяг фінансування, що надається лікарні, не може залежати від кількості ліжок та інших ресурсних показників.
Участь у забезпеченні захисту інтересів пацієнтів під час медичного обслуговування та контролю за діяльністю лікувально-профілактичних закладів беруть Громадські наглядові ради, які створюються органами виконавчої влади відповідного рівня.
Медичну допомогу в лікувально-профілактичних закладах усіх форм власності та господарсько-правового статусу надають:
1) за стандартами (протоколами) медичної допомоги, що відповідають принципам доказової медицини і затверджені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я;
2) на основі єдиного уніфікованого класифікатора медичних послуг, затвердженого Кабінетом Міністрів України;
3) на основі державних фіксованих (регульованих) цін на медичні послуги, які використовуються під час здійснення державних контрактних закупівель медичних послуг;
4) за щорічно визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я пріоритетними напрямами медичної допомоги;
5) на засадах формування оптимальної територіальної мережі стаціонарних закладів;
6) на засадах упровадження принципів раціональної фармацевтичної політики, основаних на:
7) підходах Всесвітньої організації охорони здоров'я щодо утворення та перегляду Національного переліку основних (життєво необхідних) лікарських засобів та виробів медичного призначення;
8) запровадженні державної реєстрації цін на лікарські засоби, що включені до Національного переліку.
Пріоритетні напрями медичної допомоги надаються в межах державних соціальних гарантій і визначаються щорічно спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я на підставі:
1) аналізу захворюваності та поширеності хвороб;
2) епідемічних ризиків, зумовлених захворюваннями;
3) інформації про ефективність, у тому числі економічну, існуючих методів профілактики та лікування захворювань.
Визначені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я пріоритетні напрями медичної допомоги щорічно закладаються у Програму державних соціальних гарантій на поточний рік, яка публікується в засобах масової інформації.
Вартість обсягів медичних послуг, що закуповуються замовниками, не може перевищувати обсягів фінансування, що виділяється на надання медичної допомоги в межах Програми державних соціальних гарантій.
Заклади первинної медико-санітарної допомоги забезпечують надання медичної допомоги переважно на засадах загальної лікарської практики/сімейної медицини.
Формування контингенту, закріпленого за лікарем загальної практики/сімейним лікарем, базується на основі вільного вибору лікаря пацієнтом. У сільських сімейних амбулаторіях право вільного вибору лікаря може обмежуватись, якщо медичну допомогу надає тільки один лікар.
Вибір пацієнтом лікаря оформляються документально у вигляді протоколу про взаємостосунки. Лікарі загальної практики/сімейні лікарі на підставі протоколів формують списки прикріплених пацієнтів.
Пацієнтів, які не оформили протоколів про взаємодію, під час формування списків лікарі розподіляють між собою.
Лікар загальної практики/сімейний лікар надає пацієнтам первинну медико-санітарну допомогу, яка передбачає консультацію, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, а також у межах наданих йому повноважень спеціалізовану допомогу.
Лікар загальної практики/сімейний лікар у своїй медичній практиці зобов'язаний за наявності комп'ютерної техніки користуватися телемедичними технологіями.
Лікар загальної практики/сімейний лікар організовує та відстежує надання медичної допомоги своїм пацієнтам на вторинному і третинному рівнях.
У разі самостійного (без направлення) звертання пацієнта до спеціалістів поліклініки або стаціонару, окрім деяких випадків, визначених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я, він несе економічну відповідальність у вигляді часткового або повного відшкодування вартості отриманих послуг.
Співучасть населення в оплаті вартості виписаних медикаментів з рекомендованого списку основних лікарських препаратів (Національний перелік основних (життєво необхідних) лікарських засобів та виробів медичного призначення) визначається Кабінетом Міністрів України.
Спеціалізовану медичну допомогу надають лікувально-профілактичні заклади вторинного рівня;
високоспеціалізовану (високотехнологічну) медичну допомогу - лікувально-профілактичні заклади третинного рівня.
Державне (комунальне) замовлення на надання спеціалізованої та високотехнологічної медичної допомоги розміщується серед надавачів спеціалізованих медичних послуг за результатами розгляду тендерною комісією пропозицій, наданих надавачами спеціалізованих медичних послуг.
Пропозиції, що подаються надавачем спеціалізованої (високотехнологічної) медичної допомоги на розгляд тендерної комісії, повинні мати перелік видів медичних послуг, які цей надавач пропонує надавати, кількісну оцінку цих послуг та калькуляцію затрат на їх надання.
Тендерні комісії створюються замовниками медичних послуг.
Положення про діяльність тендерних комісій затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я.
Особам, які перебувають у станах, що загрожують здоров'ю та життю, у разі нещасних випадків (травм, отруєнь) і раптових гострих захворювань надається швидка медична допомога за викликом хворого, його родичів чи інших оточуючих.
Швидка медична допомога надається на місці події, під час транспортування хворого до стаціонарного медичного закладу.
Роділлям та породіллям швидка медична допомога надається під час транспортування їх до пологового будинку (відділення стаціонару).
Швидка медична допомога в державних і комунальних закладах охорони здоров'я надається безоплатно незалежно від місця проживання як громадянам України, так і іноземцям та особам без громадянства.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я визначає критерії віднесення станів здоров'я до невідкладних, за яких надається швидка медична допомога, і затверджує відповідні протоколи медичної допомоги.
Оплата медичних послуг швидкої медичної допомоги фіксується в договорі між замовником і надавачем таких послуг на основі розрахунків прогнозованої потреби у наданні такої допомоги.
Клініки науково-дослідних інститутів, вищих навчальних медичних закладів I-IV рівня акредитації утворюються як окремі заклади або як структурні підрозділи відповідних закладів охорони здоров'я.